Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 2/5005/11472/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід21.04.2015у справі№2/5005/11472/2012Господарського суду Дніпропетровської областіза позовом1. Криворізької міської ради Дніпропетровської області 2. Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4провідшкодування збитків

за участю

- позивачів -1, -2:Ягодка Н.Г. (довіреності від 30.12.14, від 25.12.14)- відповідача:ОСОБА_6 (довіреність від 11.12.14),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Херсонський державний університет Криворізька міська рада Дніпропетровської області (далі - позивач-1) та Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-2) просили стягнути, з урахуванням збільшення позовних вимог, із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 58 580,00 грн. збитків на користь позивача-2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із руйнуванням належної територіальній громаді міста Кривий Ріг нежитлової будівлі, яку за рішенням суду відповідач повинна була звільнити, вона має відшкодувати збитки у вказаному розмірі.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ліпинський О.В., судді Красота О.І., Соловйова А.Є.), в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Євстигнеєв О.С., судді Бахмат Р.М., Кощеєв І.М.) рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивачів 58 580,00 грн. збитків.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві представник позивачів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.04.2008 між позивачем-2 та відповідачем укладено договір купівлі-продажу будівлі автостоянки з інфраструктурою.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2009 вищезазначений договір купівлі-продажу розірвано. Постановою Вищого господарського суду від 19.01.2010 постанова суду в цій частині залишена без змін, а в частині виселення скасована та направлена на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2010, залишеним в силі постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.06.2010, вирішено виселити відповідача з нежитлової будівлі автостоянки по АДРЕСА_1. На виконання рішення суду видано судовий наказ, який пред'явлено до виконання.

07.11.2011 головним державним виконавцем Саксаганського відділу ДВС Криворізького МУЮ було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, мотивовану тим, що у зв'язку зі зменшенням загальної площі нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 на одну третину в результаті її руйнування, дана будівля не може бути прийнята стягувачем (УКВМ виконкому Криворізької міської ради). Дана постанова була скасована ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2012 у справі №25/45-10(39/104-09(23/228-08)).

На день звернення позивачем до господарського суду з позовною заявою, рішення суду від 13.04.2010 не виконано.

16.02.2010 частину нежитлової будівлі автостоянки було зруйновано.

Після встановлення факту пошкодження будівлі за замовленням позивача-2 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Інвест-Кривбас-Експерт" було проведено незалежну оцінку будівлі автостоянки з інфраструктурою та встановлено, що станом на теперішній час, вартість матеріального збитку в результаті часткового руйнування об'єкта становить 36 112, 00 грн. (з ПДВ - 43 334, 40 грн.), про що зазначено у звіті про оцінку майна (будівлі автостоянки з інфраструктурою за адресою: АДРЕСА_1), затвердженим Наказом управління комунальної власності виконкому Криворізької міської ради від 06.08.2012.

В подальшому враховуючи висновок №45-14 судової будівельно-технічної експертизи від 27.10.2014 у даній справі позивачі в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України уточнили позовні вимоги і просили стягнути збитки в сумі 58 580,00 грн.

Експертом встановлено: "відповідно копій фотознімків із зазначенням дати 19.02.2010 зафіксовано руйнування частини нежитлової будівлі автостоянки літ.Б-1 по АДРЕСА_1, що примикала до нежитлової будівлі літ. А-3 АДРЕСА_2. На момент дослідження частина конструктивних елементів нежитлової будівлі автостоянки літ. Б-1 відсутні (зруйновані): відсутні частини цегляних стін, перекриття, даху та ворота. При виконанні повіреною лазерною рулеткою замірів, експертом було встановлено, що в наявності залишилася лише частина нежитлової будівлі автостоянки літ.Б-1 площею забудови 239,5 м2 - зруйнована, окрім частини цегляних стін. Відповідно виконаних замірів, площа приміщення не зруйнованої частини автостоянки, розмірами 11,65м х 18,75м та складає: 218,4м2. Відповідно виконаних замірів, розмірами 11,65м Х 9,08м, площа приміщення зруйнованої частини автостоянки складає: 105,8м2".

У зв'язку із вказаними обставинами позивачі звернулись у суд з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з того, що вина відповідача у руйнуванні приміщення не встановлена, тому немає підстав стягувати з нього збитки.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, своє рішення мотивував тим, що відповідач протиправно користувався будівлею після розірвання договору купівлі-продажу та був зобов'язаний утримувати майно, яким користувався до передачі його власнику, тому відповідальний за руйнування будівлі.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Як встановлено судами, договір купівлі-продажу будівлі автостоянки, за умовами якого позивач-2 зобов'язався передати у власність відповідача нежитлову будівлю автостоянки з інфраструктурою, а відповідач зобов'язався прийняти та сплатити за об'єкт приватизації ціну відповідно до умов, визначені в цьому договорі, було розірвано у судовому порядку постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2009 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №39/104-09(23/228-08), що залишена без змін в частині розірвання договору постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2010, на підставі того, що відповідач не сплатив повну вартість за об'єкт приватизації.

Апеляційний суд при задоволенні позову також послався на п.8.2. договору, де сторони погодили, що відповідальність за зберігання об'єкту приватизації до підписання акту прийому-передачі несе покупець, як і ризик випадкової загибелі об'єкта приватизації (розділ. 9).

Згідно частини першої статті 668 цього Кодексу, якою апеляційний суд при цьому мотивував своє рішення, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, на момент, коли сталась подія з руйнування приміщення, названий договір купівлі-продажу вже був розірваний.

Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже положення цієї статті 668 цього Кодексу стосуються покупця за умови наявності діючого договору купівлі-продажу.

Однак, як встановлено судами, на час руйнування частини нежитлової будівлі автостоянки даний договір вже було розірвано, а тому положення вказаної статті до даних правовідносин не застосовуються.

Позов у даній справі поданий з вимогами про стягнення збитків.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (частина перша статті 22 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою цієї статті передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. А згідно частини четвертої вказаної статті на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином під збитками та шкодою слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені для відновлення свого порушеного права, та упущену вигоду.

Також за приписами статті 224 Господарського кодексу України, на яку позивач посилався у позові як на підставу для його задоволення, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати заподіяні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а частиною другою цієї норми передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування вказаної міри відповідальності відповідно до положень статті 1166 Цивільного кодексу України слід встановити наявність збитків (шкоди), факт протиправної дії (бездіяльності), причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) та збитками (шкодою), а також вину заподіювача шкоди.

Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи чи інших обставин, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Проте, як встановлено судами, руйнування частини нежитлової будівлі сталося через відлигу і інші атмосферні явища, у результаті падіння снігового покриву із даху прилеглої будівлі, що і спричинило пошкодження будівлі.

Отже, судами не встановлено факту протиправних дії відповідача, які призвели до пошкодження об'єкту купівлі-продажу.

А порушення нею свого обов'язку щодо виселення з приміщення не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з руйнуванням приміщення через вказані обставини.

Оскільки суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, неправильно застосував норми права, прийнята ним постанова підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яке є законним, належить залишити в силі.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України відповідачу, як стороні, на користь якої відбулось рішення, слід відшкодувати судові витрати за рахунок позивачів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.6, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 у справі №2/5005/11472/2012, залишити в силі.

Стягнути з Криворізької міської ради Дніпропетровської області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп. витрат на сплату судового збору з касаційної скарги.

Стягнути з Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп. витрат на сплату судового збору з касаційної скарги.

Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 зі спеціального фонду Державного бюджету 365 (триста шістдесят п'ять) грн. 40 коп. надмірно сплаченого судового збору з касаційної скарги.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський