Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 914/1677/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Української народної партіїна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.01.2015у справі№ 914/1677/14 Господарського суду Львівської областіза позовомУкраїнської народної партіїдо1. Львівської обласної організації Української народної партії; 2. Львівської крайової організації Народного руху Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруПриватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірина В'ячеславівнапровизнання недійсним договору дарування нежитлових приміщень

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/351 від 12 березня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.03.2015 розгляд касаційної скарги Української народної партії було відкладено на 26.03.2015 на 12 год. 00 хв.

У судовому засіданні 26.03.2015 у справі було оголошено перерву до 07.04.2015 до 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 07.04.2015 перерву продовжено до 08.04.2015 до 12 год. 00 хв.

за участю представників сторін від:

позивача: Романчик А.В. (дов. від 05.01.2015),

відповідача-1: Давид О.В. (керівник),

відповідача-2: Попович Н.Є. (дов. від 12.05.2014), Дмитренко В.Ю. (дов. від 04.03.2015),

третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги

ВСТАНОВИВ:

Українська народна партія звернулася з позовом до Львівської обласної організації Української народної партії та Львівської крайової організації Народного Руху України про визнання недійсним договору дарування від 15.01.2014 щодо дарування нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 38,4 кв.м, що знаходяться в будинку № 40 по вул. Володимира Великого в м. Львові. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір дарування зі сторони Львівської обласної організації Української народної партії укладений неналежною стороною, оскільки спірні приміщення є власністю Української народної партії, воля як дарувальника якої на вчинення спірного правочину була відсутня. Водночас позивач вказував на те, що особа, яка підписала договір від імені Львівської обласної організації Української народної партії, на час укладення спірного правочину не перебувала в членстві Української народної партії. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 237, 238, 241 Цивільного кодексу України, статей 14, 15, 16 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.07.2014, ухваленим суддею Кидисюк Р.А., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з доведеності матеріалами справи вчинення спірного правочину без достатньої правової підстави та всупереч волі власника майна. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що спірний договір зі сторони дарувальника підписано не уповноваженою особою на вчинення юридичних дій від імені Львівської обласної організації Української Народної Партії. Водночас суд дійшов висновку і про порушення вимог законодавства при вчиненні спірного правочину щодо встановлених обмежень у фінансуванні політичних партій. При цьому суд керувався приписами статей 92, 203, 215, 238 Цивільного кодексу України, статей 6, 14, 15, 16 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Якімець Г.Г. - головуючого, Костів Т.С., Марко Р.І., постановою від 20.01.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, прийняв нове рішення, яким у позові відмовив. Вмотивовуючи постанову, апеляційний суд виходив з того, що власником спірних приміщень є саме Львівська обласна організація Української народної партії, яка відповідно до положень статуту Української народної партії наділена повноваженнями на розпорядження цим майном без необхідності погодження спірного правочину з центральним органом партії. Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що на час вчинення спірного правочину, у керівника Львівської обласної організації Української народної партії були наявні повноваження на укладення спірного договору дарування. При цьому апеляційний суд керувався приписами статей 203, 204, 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Українська Народна Партія звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом обставин, щодо перебування керівника Львівської обласної організації Української народної партії на момент вчинення спірного правочину у іншій політичній партії. Зазначене, на думку скаржника, тягне втрату членства в Українській народній партії та відсутність повноважень на вчинення правочинів від імені Львівської обласної організації Української народної партії. Вказує скаржник і про те, що безоплатна передача майна (дарування) можлива виключно при ліквідації політичної партії та не відповідає інтересам і статутним завданням Української народної партії. З огляду на що, на думку скаржника, апеляційним судом не було враховано встановлених законодавством обмежень щодо фінансування політичних партій. При цьому скаржник посилається на порушення апеляційним судом приписів статей 92, 238 Цивільного кодексу України, статей 6, 15, 23 Закону України "Про політичні партії в Україні".

На адресу Вищого господарського суду України від третьої особи у справі - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шапіро Ірини В'ячеславівни надішли пояснення по справі, відповідно до яких третя особа зазначає про дотримання нею, як нотаріусом, яка посвідчила оспорюваний договір вимог чинного законодавства про нотаріат щодо перевірки цивільної правоздатності та дієздатності Львівської обласної організації Української народної партії.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників позивача та відповідачів, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом спору у даній справі є вимоги Української народної партії до Львівської обласної організації Української народної партії та Львівської крайової організації Народного Руху України про визнання недійсним договору дарування від 15.01.2014 щодо дарування нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 38,4 кв.м, що знаходяться в будинку № 40 по вул. Володимира Великого в м. Львові. Підставою позову Українською народною партією визначено відсутність у особи-підписанта від імені керівника Львівської обласної організації Української народної партії повноважень на укладення оспорюваного правочину, а також повноважень щодо розпорядження спірним нерухомим майном. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Згідно з приписами статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що положення статуту позивача не містять обмежень на укладення керівником Львівської обласної організації Української народної партії спірного договору дарування нежитлових приміщень, а відтак керівник Львівської обласної організації Української народної партії, яким на момент вчинення правочину був Баляс М.С., діяв у межах своїх повноважень. Проте, такі висновку суду апеляційної інстанції визнаються передчасними. Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. За приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Тобто, метою апеляційного суду є розгляд справи повторно. В силу приписів статті 105 названого Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією; доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази; мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів. Проте, ухвалюючи постанову у справі суд апеляційної інстанції вимог вказаних норм не виконав, не з'ясував усіх необхідних для вирішення спору обставин, не надав оцінку усім доказам зібраним у справі. Як вже зазначалося, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив, окрім іншого, з обставин порушення при укладенні спірного договору приписів статті 15 Закону України "Про політичні партії в Україні" в частині заборони фінансування політичних партій, зокрема, політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій. Втім, суд апеляційної інстанції правої оцінки таким висновкам не надавав, відповідні обставини справи не з'ясував та не навів на підставі яких установлених ним фактів і обставин скасував перевірене рішення в частині висновку про порушення вимог статті 15 Закону України "Про політичні партії в Україні" при укладенні спірного правочину, як і не навів мотивів незастосування зазначених норм права. Наведене унеможливлює висновок про повноту судового апеляційного дослідження. У відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Між тим, постанова у справі в наведеним вимогам не відповідає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. Відтак, постанова у справі підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду, а касаційна скарга задовольняється частково.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Української народної партії задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справі № 914/1677/14 Господарського суду Львівської області скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець