ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року Справа № 914/806/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг"на рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 рокута постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 рокуу справі№ 914/806/16 Господарського суду Львівської областіза позовомЛьвівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг"доСпільного українсько-канадського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтинент"простягнення 14296,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Львівське міське комунальне підприємство по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг" (надалі - КП "Айсберг", позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом, в якому посилаючись на порушення Спільним українсько-канадського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансконтинент" (надалі - ТОВ "Трансконтинент", відповідач) зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг з експлуатаційних витрат будинку № 20 по вул. Б. Лепкого у м. Львові за договором № 155 від 01.06.2006 року, просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 14296,89 грн, яка виникла за період травень 2008 року - січень 2016 року.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність позовних вимог та пропуск строків позовної давності. Відповідач зазначає, що предметом договору № 155 від 01.06.2006 року є надання послуг з вивезення та утилізації твердих побутових відходів (надалі ТПВ). Ці послуги позивач надавав до 31.12.2010 року. 3 01.01.2011 року такі послуги надаються ТОВ "АВЕ Львів", що підтверджується договором № Г/АЙ-176/к від 01.01.2011 року, який підписаний також і позивачем. ТОВ "Трансконтинент" вказує, що відповідно до виставленого рахунку № 1/03 від 01.03.2011 року у нього була заборгованість в сумі 377,44 грн, яка була сплачена, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру, відтак, вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка нарахована після 01.01.2011 року є безпідставними.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року у справі № 914/806/16 (суддя Горецька З.В), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 року (колегія суддів: головуючого судді Данко Л.С., суддів: Галушко Н.А., Орищин Г.В.)., у позові відмовлено повністю.

Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", ст. 15, ч. 1 ст. 19, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 11, 509, 526, 529 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач згідно з договором № 065075 від 01.09.2006 року займає нежитлові приміщення, площею 104,3 м3 у будинку № 20 по вул. Лепкого у м. Львові.

01.06.2006 року сторони уклали договір про відшкодування експлуатаційних витрат, у якому визначили, що предметом цього договору є надання послуг з вивозу та утилізацію ТПВ.

Відповідно до додатку до договору від 01.06.2006 року ставка експлуатаційних витрат по вивозу та утилізацію ТПВ становить 30,00 грн в місяць.

Згідно із змінами до додатку від 01.06.2007 року місячна норма ТПВ становить 3,58 м3, а ставка експлуатаційних витрат по вивозу та утилізацію ТПВ 70,38 грн.

01.01.2011 року ТОВ "АВЕ Львів" (виконавець) та ТОВ "Трансконтинет" (замовник) уклали договір №Г/АЙ-146/к про надання послуг з вивезення побутових відходів, відповідно до якого погодили, що виконавець зобов'язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а замовник зобов'язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором. Цей договір також підписаний КП "Айсберг".

У пунктах 3, 4, 16, 17 та 26 цього договору передбачено, що контейнери для збирання і зберігання відходів від діяльності ТОВ "Трансконтинет" належать КП "Айсберг" і знаходяться на його території. Договір сторонами виконується, відповідно до довідки ТОВ "АВЕ Львів" № 0105 від 15.12.2015 року заборгованість за послуги з вивозу та утилізації ТПВ у ТОВ "Трансконтинет" відсутня.

01.03.2011 року позивач виставив відповідачу рахунок № 1/03 на суму 377,44 грн з призначенням "борг по вивозу та утил. ТПВ". В цей же день відповідач оплатив цей рахунок, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера та визнається позивачем.

Відповідно до актів звірки взаєморозрахунків, які підписані лише позивачем і визначаються ним як розрахунок ціни позову, за період травень 2008 року по січень 2016 року відповідачу нараховано до сплати 17030,54 грн. Відповідач сплатив у лютому 2009 року - березні 2011 року 2733,65 грн (377,44 грн останній платіж 01.03.2011 року).

Предметом спору є заборгованість в сумі 14296,89 грн (17030,54 грн - 2733,65 грн), яка нарахована за період червень 2008 року по січень 2016 року. Позивач стверджує, що така заборгованість виникла за надані послуги по вивозу та утилізації сміття за період червень 2008 року - січень 2011 року в сумі 185,74 грн, а також за послуги з утримання будинків та прибудинкових територій.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем обставин, якими обґрунтовувалися вимоги. Суд зазначив, що за умовами договору № 155 від 01.06.2006 року, на підставі якого заявлений позов, позивач надавав лише послуги з вивезення побутових відходів, і обов'язку відповідача з оплати послуг щодо утримання нежитлового приміщення (будинку, споруди) та прибирання прибудинкової території за цим договором не було передбачено. З 01.01.2011 року за погодженням з позивачем ці послуги надаються ТОВ "АВЕ Львів", тому підстав для їх оплати позивачу немає, а заборгованість, яка була у відповідача за цим договором в сумі 377,44 грн повністю сплачена, що підтверджується рахунком та квитанцією. Суд значив, що позивач не довів заявлений розмір суми заборгованості, оскільки в договорі № 155 та додатку до договору сторонами досягнуто згоди щодо ціни, в актах звірки взаєморозрахунків визначена інша щомісячна сума та міститься посилання на рахунки, на підставі яких відповідач повинен був сплачувати заборгованість позивачу. Водночас, відповідач заперечив отримання цих рахунків, а позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують виставлення таких рахунків, копій до матеріалів справи не долучено, оригіналів в судовому засіданні не подано.

Надані позивачем докази (угоди № 46 без зазначення дати за січень 2015 року, договору № 46 від 01.03.2016 року, договору № 46 від 04.01.2016 року (том І, а.с. 80-84), які укладено між Обласним підприємством профілактичної дезінфекції та КП "Айсберг") суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки представники позивача не надали доказів та обґрунтованих пояснень щодо пов'язаності цих угод з умовами договору № 155 про відшкодування експлуатаційних витрат від 01.06.2006 року, так як умовами договору № 155 та додатками до нього, надання КП "Айсберг" послуг з профілактичної боротьби з паразитами та шкідниками (дератизація, дезінсекція, дезіфекція) передбачено не було, а проведення КП "Айсберг" щомісячної оплати за дератизацію за липень 2012 року - квітень 2016 року (том І. а.с. 85-123) не спростовують факту наявності договору № Г/АЙ/176/к про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.01.2011 року, укладеного між ТОВ "Трансконтинент" та ТОВ "АВЕ Львів", та надання останнім відповідних послуг ТОВ "Трансконтинент". Платіжні доручення (том І. а.с. 85-123) апеляційний господарський суд також відхилив, оскільки ці докази надані у копіях, які ніким не посвідчені, а відтак, в силу ст.ст. 33, 34 ГПК України є неналежними та недопустимими.

Беручи до уваги те, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а судами в позові відмовлено у зв'язку з недоведеністю позивачем належними доказами відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України своїх позовних вимог, що відповідає матеріалами справи, і доводи касаційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", ст. 15, ч. 1 ст. 19, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" сама по собі відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг, не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг зокрема, послуг з утримання будинку та прибудинкової території, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки, якщо між сторонами не було укладено такого договору, то позивач має право на отримання оплати вартості цих послуг за умови, якщо відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доведе надання таких послуг та отримання їх відповідачем, а також надасть розрахунки їх вартості (відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються).

Позивач не довів такі обставини, обґрунтований розрахунків вартості таких послуг не надав. В акті звірки розрахунків, який поданий позивачем як розрахунок суми боргу, зазначаються щомісячні суми, які відрізняються від ціни, яка погоджена у договорі № 155, обґрунтування та розрахунків цих сум позивач не наводить, рахунки, на які міститься посилання в акті, в судах першої та апеляційної інстанції не надавав, отримання їх відповідачем не довів. Відтак, суди правомірно відмовили в позові за недоведеністю, і підстав для скасування чи зміни прийнятих у справі судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла "Айсберг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2016 року у справі № 914/806/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.СуддяВовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.