ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Справа № 917/867/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В., суддів :ОСОБА_2, Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.11.2016у справі№ 917/867/16Господарського суду Полтавської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доЛубенської районної державної адміністраціїтретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській областіпровизнання окремої частини договору недійсною

в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача: від третьої особи: від ОСОБА_5ОСОБА_6, ОСОБА_7 (довіреність №582 від 27.03.2017) не з'явились не з'явились Уварова Ю.В. (адвокат, договір від 27.03.2017)В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 (суддя Кульбако М.М.) у справі №917/867/16 позов задоволено; визнано недійсною окрему частину пункту 8 Договору оренди землі від 20.07.2011, укладеного між Лубенською районною державною адміністрацією Полтавської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, який зареєстрований у відділі Держкомзему Лубенського району Полтавської області (Державному реєстрі земель) 27.10.2011 за №532288704000536, а саме частину абзацу 1-го пункту 8 викладену в редакції : " ... починаючи з 13.08.2010 року по 13.08.2015 року...".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Ільїн О.В., судді - Івакіна В.О., Шепітько І.І.) від 24.11.2016 у справі №917/867/16 рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 скасовано; прийнято нове рішення; в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить постанову Харківського апеляційного господарського суду інстанції від 24.11.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 11.07.2016 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.19, 58 Конституції України, ст.ст.203 215, 626, 627, 638, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст.123, 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст.14, 18 Закону України "Про оренду землі", ст.ст.82, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та ОСОБА_5, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Лубенської районної державної адміністрації про визнання окремої частини договору оренди землі, укладеного між сторонами 20.07.2011, недійсною, а саме другу частину абзацу першого пункту 8 договору, вважаючи її такою, що не відповідає вимогам законодавства.

Судом першої інстанції встановлено таке.

13.09.2010 Лубенською районною державною адміністрацією Полтавської області (далі - Лубенська РДА) було видано розпорядження №276 "Про надання (поновлення договору оренди) земельних ділянок в оренду для сільськогосподарського використання із земель за межами населених пунктів".

На підставі вказаного розпорядження надано в оренду земельну ділянку за межами населених пунктів на території Тарандинцівської сільської ради площею 88,774га ріллі (землі запасу) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Приватному підприємцю ОСОБА_4 (далі ПП ОСОБА_4) терміном на 5 років починаючи з 13.09.2010, встановивши в 2010 році орендну плату в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки землі, що становить - 405,12 гривень за 1га ріллі в рік.

Згідно з пунктом 2 розпорядження ПП ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, а пунктом 3 даного розпорядження рекомендовано ПП ОСОБА_4 розробити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку та представити її на розгляд та затвердження в районну державну адміністрацію (протягом трьох місяців). Укласти договір оренди на використання земельної ділянки, провести його державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 4 рекомендовано Тарандинцівській сільській раді (ОСОБА_9.) та відділу Держкомзему у Лубенському районі (ОСОБА_10,) внести зміни в земельно-облікові документи.

Розпорядженням Лубенської РДА №385 від 15.12.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 88,774га ріллі (землі запасу) ПП ОСОБА_4 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Тарандинцівської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження надано в оренду земельну ділянку за межами населених пунктів на території Тарандинцівської сільської ради площею 88,774га ріллі (землі запасу) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ПП ОСОБА_4 терміном на 5 років починаючи з 13.09.2010, встановивши в 2010 році орендну плату в розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки землі, що становить - 405,12 гривень за 1га ріллі в рік.

Відповідно до пункту 3 зазначеного розпорядження рекомендовано ПП ОСОБА_4 укласти договір оренди на використання земельної ділянки, провести його державну реєстрацію відповідно до чинного законодавства (протягом місяця).

Між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі ФОП ОСОБА_4) (орендар) та Лубенською РДА (орендодавець) 20.07.2011 був підписаний договір оренди землі (далі Договір), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку державної власності загальною площею 88,774га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка розташована на території Тарандинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, кадастровий НОМЕР_1.

Договір зареєстрований у відділі Держкомзему Лубенського району, Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.10.2011 за №532288704000536 .

Передача земельної ділянки орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Пунктом 20 Договору оренди землі передбачено порядок та терміни передачі земельної ділянки орендарю, а саме: п'ятиденний термін після державної реєстрації цього договору.

Межі земельної ділянки, наданої в оренду ФОП ОСОБА_4 встановлено Актом від 20.07.2011, в день підписання сторонами договору оренди.

В п.8 Договору оренди землі від 27.10.2011 розділу "Строк дії договору" визначено: "Договір укладено на 5 років, починаючи з 13.08.2010 по 13.08.2015 (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва-з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію".

Позивач стверджує, що при розробленні Договору відповідач зазначив у п.8, що його укладено на 5 років та вказав, що вказаний строк починається з 13.08.2010, тобто на рік раніше ніж підписано та зареєстровано Договір. Формулюючи вказаний п.8 Договору, відповідач фактично продублював свої попередні розпорядження №276 від 13.09.2010 та №385 від 13.12.2010, не звернувши уваги на те, що така редакція вказаного пункту не відповідає вимогам законодавства та реальним намірам сторін. Позивач зазначає, що реальні наміри сторін Договору були спрямовані на оренду землі з дати реєстрації договору строком на 5 років. Разом з тим, відомості Державного земельного кадастру, витяг з якого сформовано 22.03.2016, містять інформацію про дату реєстрації договору оренди, а саме 27.10.2011 та строк його дії - 5 років, а також відомості про сторони договору, якими є позивач та відповідач.

Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що частина п.8 Договору "починаючи з 13.08.2010 по 13.08.2015" порушує права позивача, оскільки він був укладений 20.07.2011, а відтак, п.8 Договору в оспореній частині не був спрямований на настання реальних наслідків, тому строк договору становить 5 років з моменту укладення договору, тобто з 20.07.2011.

Апеляційний господарський суд порушив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, скасував рішення суду першої інстанції, відмовив в позові, зазначивши, що визнаючи недійсним п.8 Договору, господарський суд неправильно застосував ст.123 ЗК України, тим самим фактично продовжив строк Договору практично на 1 рік, а саме до 20.07.2016, чим фактично здійснив функції органу виконавчої влади, який має право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення господарського суду від 11.07.2016 порушує права ОСОБА_5, оскільки 01.06.2016 між ОСОБА_5 та Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було укладено договір оренди земельної ділянки площею 88,7715га, що знаходиться на території Тарандинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, тобто тієї ж, що раніше перебувала в оренді у ТОП ОСОБА_4 за договором від 20.07.2010.

Колегія суддів зазначає, що постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до ст.91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Судове рішення, яке оскаржується не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

В пункті 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції прийняте рішення про визнання частини пункту 8 Договору в частині періоду часу його дії, укладеного між ФОП ОСОБА_4 та Лубенською РДА, недійсним на момент його вчинення.

У зазначеному рішенні суд першої інстанції надав правову оцінку правомірності частини правочину позивача і відповідача на момент вчинення ними цього правочину. В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не здійснено жодних висновків про права та обов'язки ОСОБА_5 та у резолютивній частині рішення судом не вказано про права та обов'язки ОСОБА_5

Громадянин ОСОБА_5 не є учасником правовідносин, з яких виник спір у даній справі, оскільки він не є стороною спірного Договору, і судом апеляційної інстанції не конкретизовано яке саме його право було порушене Договором на час прийняття рішення судом першої інстанції.

Також касаційна інстанція відзначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору (аналогічна позиція викладена в пунктах 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012).

Відповідно до ст.42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 №64/366-10.

Втім, в порушення зазначених вище приписів законодавства, апеляційний господарський суд відмовив у позові виключно з посиланням на те, що визнаючи недійсним п.8 договору оренди, місцевий господарський суд неправильно застосував ст.123 Земельного кодексу України, тим самим фактично продовжив строк договору оренди земельної ділянки від 20.07.2011 практично на 1 рік, а саме до 20.07.2016, чим здійснив функції органу виконавчої влади, який має право розпоряджатись земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а також вказав, що рішення господарського суду від 11.07.2016 порушує права ОСОБА_5, при цьому не зазначивши жодного висновку по суті спору, взагалі не надав оцінки доводам позивача (не підтвердив, втім і не спростував їх), не з'ясував наявність/відсутність порушених прав останнього, не відхилив заперечень щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_5, що свідчить про невстановлення апеляційним судом всіх обставин які входять у предмет доказування в цій справі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 у справі №917/867/16 - скасувати.

Справу №917/867/16 направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Поляк

І. Ходаківська