ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 922/4117/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізонуна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі№ 922/4117/15Господарського судуХарківської областіза позовомЗаступника військового прокурора Харківського гарнізону в інтересах держави в особі - Міністерства оборони України - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харковадо- Харківської міської ради - фізичної особи - підприємця ОСОБА_5третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідачів Харківська гарнізонна організація Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил Українипровизнання недійсним договору,

за участю представників прокурораЧалий М.Г. - посвід.№ 036334; Шекшеєва В.С. - посв. № 015375позивачів- Рудник Ю.М.-предст. дов від 30.12.2015; - не з'явилисьвідповідачів- не з'явились - ОСОБА_4. -предст. дов. від 11.11.2016;третьої особи- не з'явились

ВСТАНОВИВ:

14.07.2015 Заступник військового прокурора Харківського гарнізону звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова з позовом до Харківської міської ради і приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним пункту 15.2 додатку 2 рішення Харківської міської ради № 1473/14 від 26.02.2014, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного відповідачами 29.09.2014 відповідачами; та вилучення у Приватного підприємця ОСОБА_5 на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова вказаної земельної ділянки. Позов обґрунтовано приписами статей 12, 20, 77, 84, 141 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", положеннями Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282, пункту 45 Тимчасового положення про порядок отримання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основні правила користування ними, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 № 483 та вмотивовано прийняттям міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду з порушенням вимог закону та з перевищенням компетенції ради, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони, є військовим майном та державною власністю, рішення з відчуження якого приймається виключно Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Також позивач зазначив, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, приналежність якого до військового майна підтверджується судовим рішенням.

Відповідач відхилив позовні вимоги з тих підстав, що матеріали справи не містять доказів приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони, а натомість ця земельна ділянка належить до земель територіальної громади міста Харкова за цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови; прокурор не довів порушень вимог закону при укладенні відповідачами спірного договору оренди землі; відсутні докази порушення спірними рішенням та договором прав позивачів; рішенням господарського суду, на яке посилається прокурор, не встановлювалося преюдиціальних обставин для даної справи.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.04.2016 (суддя Бринцев О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 (судді Барбашова С.В. - головуючий, Істоміна О.А., Могилєвкін Ю.О.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Військовий прокурор Харківського гарнізону подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з додатковими поясненнями), в якій просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не врахували приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони відповідно до змісту статті 77 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України"; суди не дослідили та не спростували докази, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка передана Міністерству оборони України в особі Харківської КЕЧ (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова) та прийнята на облік вказаним вище відділом; не врахували, що за статтями 84, 166 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності, в тому числі земель оборони, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом та за наявності рішення уповноваженого державою органу, тобто, Харківська міська рада, приймаючи спірне рішення про надання в оренду земельної ділянки фізичній особі - підприємцю, перевищила надані їй повноваження; суди в порушення статті 35 Господарського процесуального кодексу України не врахували преюдиціальних обставин, встановлених рішенням у справі № 5023/4224/12, чинність рішення Харківської міської ради народних депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951 та відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки.

Прокурор та представник Міністерства оборони України в судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги з викладених у ній мотивів.

У судовому засіданні та у запереченні на касаційну скаргу фізична особа-підприємець ОСОБА_5 відхилив її доводи, зазначивши, що суди дійшли обґрунтованого висновку по відсутність будь-яких необхідних доказів належності саме спірної земельної ділянки землям оборони або передачі земельної ділянки Міністерству оборони України (технічної документації, проектів землеустрою, акта на право користування землею, встановлення меж земельної ділянки та визначення її цільового призначення, як земель оборони).

Інші учасники спору не виклали свої пояснення з приводу касаційної скарги, не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника прокуратури, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України .

Відповідно до частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 26.02.2014 Харківська міська рада прийняла рішення № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд". Відповідно до пункту 15.2 додатку до вказаного рішення Приватному підприємцю ОСОБА_5 надано в оренду строком до 01.02.2039 земельну ділянку, що належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер НОМЕР_1) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код класифікації видів цільового призначення - 03.15), площею 5,0394 га, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель стрілецько-стендового комплексу у м. Харкові, на вул. Таборовій (Лагерній), 2б.

На виконання зазначеного вище рішення 29.09.2014 Харківська міська рада (орендодавець) і Приватний підприємець ОСОБА_5 (орендар) уклали договір оренди землі, пунктом 1 якого погоджено, що на підставі, зокрема, рішення № 1473/14 "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

За змістом пунктів 2, 3 договору в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 5,0394 га, на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі.

На підставі Витягу з Державного земельного кадастру НОМЕР_2 від 13.02.2014 суди встановили, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю і відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка була сформована і зареєстрована в Державному земельному кадастрі 05.04.2012; на цій земельній ділянці знаходиться належне підприємцеві нерухоме майно, та дійшли висновку, що Харківська міська рада правомірно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її в оренду підприємцеві для обслуговування нежитлових будівель.

Розглянувши доводи та докази, надані прокурором та позивачами в підтвердження позовних вимог, господарські суди також установили, що на підтвердження належності спірної земельної ділянки до державного майна зі статусом військового, надано:1) копію акта прийому-передачі земельної ділянки, будівель, споруд та майна стенду Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000, згідно з яким Товариство військових мисливців та рибалок Збройних сил України здало, а Харківська КЕЧ, як структурний підрозділ Міністерства оборони України, прийняло на облік земельну ділянку площею 25,46 га, будівлі та споруди, розташовані на даній ділянці. При цьому, як зазначає прокурор, у подальшому вказаному стрілецько-стендовому комплексу було надано статус військового містечка та присвоєно черговий порядковий номер - 258; 2) копію рішення Господарського суду Харківської області від 02.12.2013 по справі № 5023/4224/12, яке залишене в силі постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2014.

Водночас суд наголосив, що прокурор та позивачі, не виконали вимоги ухвали від 14.04.2016 і не надали суду витребувані докази: письмові пояснення стосовно того, на яких підставах спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель оборони з документальним обґрунтуванням таких; докази того, що підприємцю було передано саме ту ділянку, яка знаходиться у власності (користуванні) позивачів; технічну документацію та правовстановлюючі документи, на підставі яких виникло право власності (користування) земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, у гарнізонної ради Всеармійського військово-мисливського товариства Київського військового округу; технічну документацію та правовстановлюючі документи, на підставі яких виникло право власності (користування) земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, у Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України; технічну документацію та правовстановлюючі документи, на підставі яких виникло право власності (користування) земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова; технічну документацію та правовстановлюючі документи, на підставі яких виникло право власності (користування) земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хантер"; докази невиконання/неналежного виконання обов'язків по спірному договору (акти звірки, листи, відповіді на претензії тощо).

Також суд не взяв до уваги рішення суду у справі № 5023/4224/12, оскільки факт належності саме спірної земельної ділянки до земель оборони вказаним рішенням в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України не встановлено.

Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, вказав про відсутність належних і допустимих доказів належності переданої в оренду земельної ділянки до земель оборони, зазначивши, що матеріали справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю і відноситься до земель громадської і житлової забудови, відтак, міська рада правомірно розпорядилась спірною земельною ділянкою.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та також визнав необґрунтованими посилання прокурора на рішення виконкому Харківської міської Ради депутатів трудящих № 19/244-с від 25.06.1951, в якому вказується на закріплення за КЕЧ Харківського району земельної ділянки площею орієнтовно 45 га на західних схилах Залютиного яру для використання під стрільбище згідно з доданим до цього планом, зазначивши, що у даному випадку в матеріалах справи не міститься жодних належних та допустимих доказів - документів (технічної документації, проектів землеустрою, актів на право користування землею, закріплення земельної ділянки межовими знаками, цільове призначення земельної ділянки, як землі оборони), які б у відповідності з положеннями чинного земельного законодавства, посвідчували право Держави, або Міністерства оборони України чи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користування земельною ділянкою, як площею 10 га, так і площами 25,46 га та 45 га., а Акт прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 (площа земельної ділянки - 25,46) та відомості, які містяться в наданій прокурором Інформації про інвентаризацію земель Міністерства оборони України (військове містечко № 258, приблизна площа 10,00 га), не підтверджують факт віднесення земельних ділянок до категорії земель оборони, як це передбачено статтею 20 Земельного кодексу України, а також надання земельних ділянок по вул. Лагерна, 2-б у м. Харкові Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова та Міністерству оборони України у користування та виникнення у позивачів права користування земельною ділянкою за вказаною адресою; Актом прийому-передачі будівель і споруд, майна товариства мисливських та рибальських господарств Стенд Харківських мисливців "Залютин Яр" від 29.11.2000 взагалі не визначене конкретне місце розташування земельної ділянки та її межі; військове містечко № 258 не було та не є юридичною особою, яку утворено згідно із чинним законодавством, а тому йому не могла передаватися у користування і спірна земельна ділянка.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами пунктів "а" та "в" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; при цьому перелік земель комунальної власності визначено статтею 83 Земельного кодексу України.

За частинами першою, другою, четвертою статті 77 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття спірного рішення) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише у державній власності; порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Також за статями 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом "Про використання земель оборони".

Зміна цільового призначення земель оборони, припинення права користування такими земельними ділянками здійснюються уповноваженим на те органом в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до приписів Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. За змістом Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року

Зі змісту позовної заяви та подальших неодноразово поданих пояснень, наявних у матеріалах справи, вбачається, що в підтвердження позовних вимог прокурор та позивачі посилалися на те, що за місцем розташування спірної земельної ділянки площею 5,0394 га кадастровий номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) знаходиться нерухоме майно - цілісний майновий комплекс "Стрілецько-стендовий комплекс Залютін Яр" (18 будівель), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 4,3 га, яке є державною власністю та належить до відання Міністерства оборони України; вказані обставини встановлено рішенням суду у справі № 5023/4224/12, яке є чинним.

За частиною другою статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу; відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у судовому рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої прийнято рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Всупереч наведеним вище положенням законодавства, господарські суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки доводам та доказам позивача та прокурора про знаходження на орендованій земельній ділянці військового майна, яке є нерухомими майном, не з'ясували статус та цільове призначення земельної ділянки в межах території, яка використовується для розміщення відповідного майна, не дослідили зміст та обсяг правомочностей власника нерухомого майна щодо земельної ділянки, на якій розташоване це майно, дійшовши передчасних висновків про недоведеність позовних вимог та про правомірність розпорядження спірною земельною ділянкою органом місцевого самоврядування.

Судова колегія зазначає, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України про те, що для правильного вирішення даного спору, судам необхідно достеменно з'ясувати правовий статус та категорію спірної земельної ділянки, надавши оцінку усім доводам сторін, взявши їх до уваги чи спростувавши такі, і відповідно до встановленого застосувати норми права, які регулюють спірні правовідносини.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій всупереч статям 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані позивачем в обґрунтування своїх вимог докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Як наслідок, прийняті апеляційним та місцевим судами рішення та постанова не відповідають приписам статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військового прокурора Харківського гарнізону задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 у справі № 922/4117/15 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова