ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 918/168/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргуПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировичана постанову та ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року Господарського суду Рівненської області від 16.08.2016 року (в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння")у справі Господарського суду№ 918/168/16 Рівненської областіза заявоюТОВ "Агро ХХІ"до ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння"провизнання банкрутомліквідаторВащишина О.В.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.: не з'явилися,ТОВ "Агро XXI":не з'явилися,ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння": не з'явилися,ДСП "ОВАС-Агро" Приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС": ОСОБА_7 (довіреність від 09.11.2016 року).

ВСТАНОВИВ :

ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.03.2016 року за заявою ТОВ "Агро XXI" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №918/168/16 про банкрутство ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство); визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 2 361 403, 86 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Тарасенка Т.П., повноваження якого припинено з призначенням у даній справі ліквідатором арбітражного керуючого Ващишину О.В. ухвалою суду від 24.05.2016 року (том 1, а.с. 164-166, том 2, а.с. 5-8).

Оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 28.03.2016 року за №29720 (том 1, а.с. 167 - 168).

27.04.2016 року шляхом направлення поштового відправлення ПАТ "Дельта Банк" звернулося до місцевого господарського суду зі заявою за вих. №18.5/1176 від 25.04.2016 року з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 1 317 523 544, 95 грн., з яких 1 317 520 788, 95 грн. заборгованості за кредитними договорами, укладеними між банком та боржником у 2008 - 2012 роках, як майновим поручителем третіх осіб, які окремо внести до реєстру вимог кредиторів як забезпечені заставою та іпотекою майна боржника відповідно до укладених у 2008 - 2013 роках договорів застави (іпотеки), та 2 756 грн. витрат зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами у першу чергу (вх. №1119/16 від 06.05.2016 року) (том грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" у справі №918/168/16, а.с. 1 - 195).

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.08.2016 року (суддя Заголдна Я.В.) за результатами розгляду грошових вимог кредиторів по суті відмовлено у визнанні грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до боржника на суму 1 126 758 847, 95 грн.; включено до реєстру вимог кредиторів боржника та затверджено реєстр вимог кредиторів боржника з вимогами таких кредиторів: ТОВ "Агро ХХІ" на суму 2 383 545, 83 грн. (2 383 545, 83 грн. + 13 780 грн. = 2 397 325, 83 грн.), з яких основний борг на суму 2 380 789, 86 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 16 536 грн. у першу чергу; ТОВ "ТЕП Транско" на суму 6 587 313, 04 грн., з яких основний борг на суму 6 584 557, 04 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ТОВ "Інвестаційно-фінансова компанія "Євроінвестбуд" на суму 425 389, 47 грн., з яких основний борг на суму 422 633, 47 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ПСП "Оріана" на суму 18 924 721, 88 грн., з яких основний борг на суму 18 921 965, 88 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ТОВ "Рівне Агро Плюс" на суму 83 775, 11 грн., з яких основний борг на суму 81 019, 11 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ДСП "ОВАС-Агро" Приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" на суму 7 055 260, 17 грн., з яких основний борг на суму 7 052 504, 17 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" на суму 28 729, 72 грн., з яких основний борг на суму 25 973, 72 грн. у четверту чергу та судові витрати на суму 2 756 грн. у першу чергу; ПАТ "Дельта Банк" на суму 2 756 грн. судових витрат у першу чергу та 190 759 185 грн. вимог із внесенням їх до реєстру вимог позачергово; зобов'язано розпорядника майна внести зміни в реєстр вимог кредиторів відповідно до пункту 2 цієї ухвали та протягом десяти днів письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення; призначено у справі підсумкове судове засідання на стадії розпорядження майном (том 2, а.с. 158 - 164).

Не погоджуючись з ухвалою попереднього судового засідання в частині відхилення його кредиторських вимог на суму 1 126 758 847, 95 грн., заставний кредитор ПАТ "Дельта Банк" (далі - скаржник) звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 16.08.2016 року в оскаржуваній частині та задовольнити заяву ПАТ "Дельта Банк" про визнання кредитором боржника з вимогами на загальну суму 1 317 520 788, 95 грн. як таких, що забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника (том 2, а.с. 188 - 205).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Юрчук М.І., судді: Крейбух О.Г., Коломис В.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 16.08.2016 року в частині відмови ПАТ "Дельта Банк" у визнанні грошових вимог на суму 1 126 758 847, 95 грн. (пункт 1 ухвали) залишено без змін (том 2, а.с. 242 - 248).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 26.09.2016 року в цілому та ухвалу суду першої інстанції від 16.08.2016 року в частині відмови у визнанні вимог ПАТ "Дельта Банк" до боржника на суму 1 126 758 847, 95 грн., прийняти нове рішення, яким задовольнити кредиторські вимоги ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 1 317 520 788, 95 грн. з віднесенням їх до відповідної черги задоволення реєстру вимог кредиторів згідно Закону про банкрутство, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 6, 509, 526, 543, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 Господарського кодексу України та статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 26.09.2016 року в цілому та ухвалу суду першої інстанції від 16.08.2016 року в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника ДСП "ОВАС-Агро" Приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ОВАС" - ОСОБА_7, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" (частини 2 статті 589 ЦК України), за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Виходячи з вимог частини 1 статті 7 та частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на момент визначення зобов'язань, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з врахуванням обсягу поруки за умовами забезпечувального договору (поруки, іпотеки). Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов'язання. На момент припинення забезпечувального зобов'язання юридичне значення має вартість фактичної реалізації предмета застави (іпотеки), за наслідком проведення якої припиняється зобов'язання з майнової поруки на певну суму.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Відтак, законодавство про банкрутство не пов'язує включення до реєстру вимог, забезпечених заставою майна боржника, із встановленням договірної вартості предметів забезпечення, як єдиного критерію визначення розміру забезпечених заставою вимог. Розмір таких вимог встановлюється виходячи з розміру заборгованості за кредитом та розміру дійсних на момент подання заяви з кредиторськими вимогами зобов'язань майнової поруки по даному кредитному договору, незалежно від вартості предметів застави. Якщо кредитор-заставодержатель вважає, що реалізаційна вартість предметів застави буде відмінною від визначеної договором застави вартості, то дійсна вартість заставного забезпечення визначається за наслідком продажу предмета застави, після чого вимоги, які не забезпечені заставою, переходять до 4 черги вимог кредиторів, якщо боржник у справі про банкрутство отримував кредит чи надав фінансову поруку і вона не припинилася, або погашаються (припиняються), якщо боржник у справі є тільки майновим поручителем третьої особи, яка отримувала кредит. Отже, у процедурі розпорядження майном визнання та включення до реєстру вимог кредитора-заставодержателя окремо, як таких що задовольняються позачергово згідно частини 9 статті 45 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, повинно враховувати як саме визначив ці вимоги кредитор-заставодержатель, згідно поданої ним заяви та реальний розмір заборгованості по кредитному договору, існуючої на момент подання заяви кредитора та з огляду на час порушення справи про банкрутство.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглядаючи спірні вимоги кредитора ПАТ "Дельта банк" на суму 1 317 520 788, 95 грн., судами встановлено, що на забезпечення кредитних зобов'язань третіх осіб боржником ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" було укладено ряд договорів майнової поруки (іпотеки), згідно яких боржник є солідарним відповідачем основних боржників (отримувачів кредитів) в межах реалізаційної вартості переданого на забезпечення майна та власних позик.

Зокрема, з метою забезпечення кредитних договорів № НКЛ-2005422/1 (позичальник ТОВ "Агро-ХХІ") від 13.09.2012 р., № НКЛ - 2005512 (позичальник ТОВ "Гранд Хол") від 20.08.2012 р., договір про надання овердрафту № 100/12 - ОVER (позичальник ТОВ "Міжнародна насіннєва компанія") від 11.05.2012 р., № 28/08/KL (позичальник ТОВ "Рівненський насіннєвий завод (Євронасіння) від 06.08.2008 р. (том грошових вимог ПАТ "Дельта Банк", а.с.28-30, 56-58, 39-43, 67-69) між ПАТ "Дельта Банк" та ТзОВ "РНЗ "Євронасіння" укладено наступні договори забезпечення:

- Договір застави №2005422/S-1 від 06.12.2013 року, який забезпечує такі кредитні договори: №НКЛ - 2005422/1 від 13.09.2012 року, за яким заборгованість складає 255 440 503, 88 грн.; №НКЛ - 2005512 від 20.08.2012 року, за яким заборгованість складає 52 392 953, 69 грн.; Договір про надання овердрафту №100/12-ОVER від 11.05.2012 року, за яким заборгованість складає 42 849 985, 92 грн. та Кредитний договір №28/08/KL від 06.08.2008 року, за яким заборгованість складає 141 634 862,76 грн.;

- Договір іпотеки №4921 від 29.08.2008 року, який забезпечує кредитний договір № 28/08/KL від 06.08.2008 року, за яким заборгованість складає 141 634 862, 76 грн.;

- Договір іпотеки №1278 від 13.03.2012 року, яким забезпечуються кредитні договори №28/08/KL від 06.08.2008 року та №03/09/KL від 20.01.2009 року, розмір заборгованості за якими судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про визнання заборгованості ТОВ "РНЗ "Євронасіння", як майнового поручителя за зазначеними вище кредитними договорами в повному обсязі, однак прийняли до уваги договірну вартість предметів застави за договорами майнової поруки (іпотеки) на загальну суму 190 761 941 грн., яка зазначена у договорах поруки (іпотеки) на момент їх укладення, в той час як розмір грошових вимог банку до кредитора-заставодавця повинен визначатися виходячи з розміру основного зобов'язання за кредитним договором, оскільки відповідальність майнового поручителя за кредитним договором за своєю правовою природою є солідарною з розміром відповідальності основного боржника та обмежується вартістю предмета застави, яка визначається на момент його відчуження (продажу) у процедурі звернення стягнення на предмет застави як у справі про банкрутство, так і в позовному провадженні. Розмір грошових вимог кредитора боржника у справі про банкрутство визначається на момент подання ним заяви з кредиторськими вимогами та з врахуванням моменту порушення справи про банкрутство, оскільки до складу конкурсних вимог кредитора включаються вимоги, які існували до порушення справи про банкрутство.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій про визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог банку до боржника-заставодавця за зобов'язаннями третіх осіб не відповідають вимогам статті 589 ЦК України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку", статей 23, 25 Закону про банкрутство щодо визначення їх розміру станом на час подання заяви з грошовими вимогами та з огляду на момент порушення справи про банкрутство.

З правовою позицією про солідарну відповідальність перед кредитодавцем боржника за кредитним договором та його майнового поручителя (в межах вартості предмета застави), а також необхідність визначення розміру вимог банку, як грошових за своєю правовою природою, та таких, що випливають з основного зобов'язання (кредитного договору), погодився Верховний Суд України у Постанові №14/030 від 03.06.2014 року у справі №25/5005/6641/2012. Також, Верховний Суд України у Постанові №14/056 від 26.08.2014 року у справі №5024/948/2012 зазначив, що заставодержатель, як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов'язання, як від боржника і його майнового поручителя разом, так від будь-кого з них окремо.

Про таке застосування норм цивільного права та законодавства про банкрутство зазначено у Постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2016 року у справі №910/22788/15.

З огляду на зазначене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" підлягають скасуванню з переданням справи на новий апеляційний розгляд кредиторських вимог банку в цій частині до Рівненського апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про необхідність при новому апеляційному розгляді грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" дослідити згідно вимог законодавства про банкрутство розмір заборгованості боржника, виходячи з основних зобов'язань за кредитними договорами, які забезпечило ТОВ "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" своїм майном за договорами застави (іпотеки), та приймаючи до уваги чинність зобов'язань за кредитними договорами та договорами іпотеки.

Також, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що апеляційному суду належить дослідити обставини прийняття судових рішень про солідарне стягнення заборгованості з боржника, як майнового поручителя, та отримувачів кредитів за кредитними договорами, на виконання яких було здійснено майнову поруку, так як зазначені рішення мають преюдиційне значення для визначення розміру дійсних зобов'язань боржника із встановленням обставин їх можливого часткового припинення в ході добровільного (примусового) виконання.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року у справі №918/168/16 скасувати.

Справу №918/168/16 передати на новий апеляційний розгляд кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" до Рівненського апеляційного господарського суду.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко