Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 918/150/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-Цимбалюк І.О.,відповідача-Трубач О.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП "Мирогощанський державний іподром"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2015у справі№918/150/15за позовомТОВ "ТГА"доДП "Мирогощанський державний іподром"проповернення майна зі зберігання ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.05.2015 (суддя Горплюк А.М.) в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що за надані послуги по зберіганню позивач не розрахувався, тому відповідач правомірно застосував притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 (судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В., Юрчук М.І.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову, а саме на підставі ст.ст.525,526,530,547,949 ЦК України зобов'язано відповідача передати позивачу 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи, отримані згідно договору зберігання №45 від 01.11.2011.

ДП "Мирогощанський державний іподром" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.538,546,594 ЦК України, ст.193 ГК України. Зокрема, скаржник вказує на необов'язковість дотримання письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання притриманням.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про відмову в позові та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеоляційний господарський суд виходив з того, що:

ТОВ "ТГА" (поклажодавець) та ДП "Мирогощанський державний іподром" (зберігач) уклали договір зберігання від 01.11.2011 №45 (надалі - Договір), відповідно п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно додатків до даного Договору.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді-грудні 2011 року на виконання умов Договору згідно акту приймання-передачі №1 від 01.11.2011р. товариство передало, а підприємство прийняло 15 тон пшениці 6 класу (фуражної), 15 тон ячменю, 15 тон кукурудзи, 40 тон сіна, 310 тон силосу, 50 тон соломи на суму 163150 грн.; згідно акту приймання-передачі №2 від 23.12.2011р. - 30 тон пшениці (фуражної) 6 класу, 30 тон ячменю, 30 тон кукурудзи, 96 тон сіна, 854 тони силосу, 120 тон соломи на суму 394760 грн.; згідно акту приймання-передачі №3 від 01.11.2012 року - 10,56 тон пшениці 6 класу (фуражної), 10,56 тон ячменю, 10,56 тон кукурудзи, 31,7 тон сіна, 400 тон силосу, 38 тон соломи на суму 162122 грн.

Загальна кількість переданого на зберігання майна становить 55,56 тон пшениці, 55,56 тон ячменю, 55,56 тон кукурудзи, 1 564 тон силосу, 167,7 тон сіна, 208 тон соломи, а його загальна вартість 720032 грн.

Матеріалами справи також стверджено, що підприємство повернуло із зберігання частину майна, що стверджується накладними: №822 від 1-30 листопада 2011р. на повернення 4 540 кг пшениці, 4 540 кг ячменю, 4 540 кг кукурудзи, 116 430 кг силосу, 16 740 кг соломи, 13 620 кг сіна; №866 від 1-31 грудня 2011р. на повернення 4 680 кг пшениці, 4 680 кг ячменю, 4 714 кг кукурудзи, 120 311 кг силосу, 17 298 кг соломи, 14 074 кг сіна; №125 від 1-31 січня 2012р. на повернення 6 726 кг пшениці, 6 690 кг ячменю, 6 690 кг кукурудзи, 207 987 кг силосу, 23 330 кг соломи, 20 106 кг сіна; №127 від 1-19 лютого 2012р. на повернення 3 530 кг пшениці, 3 532 кг ячменю, 3 604 кг кукурудзи, 117 127 кг силосу, 10 666 кг соломи, 10 972 кг сіна; №146 від 28 лютого 2012р. на повернення 36 084 кг пшениці, 36 118 кг ячменю, 36 032 кг кукурудзи; №149 від 20-29 лютого 2012р. на повернення 214 600 кг силосу, 63 400 кг соломи; №209 від 1-31 березня 2012р. на повернення 15 600 кг соломи, 68 250 кг сіна, 159 800 кг силосу; №489 від 1-31 травня 2012р. на повернення 40 678 кг сіна.

Вимога позивача від 01.10.2014 повернути у строк до 07.10.2014р. 627,745 тон силосу та 60,966 тон соломи, переданих згідно умов договору зберігання №45 від 01.11.2011, залишена відповідачем без реагування та б задоволення.

В свою чергу, 04.12.2014р. підприємство надіслало на адресу товариства акти виконаних робіт (послуг) за Договором зберігання №45 та калькуляції фактичних витрат за кожен місяць для подальшої оплати вартості наданих послуг.

З матеріалів справи також вбачається, що лише під час провадження у справі в суді першої інстанції відповідач 13.03.2015р. письмово повідомив позивача про притримання спірного майна до проведення розрахунку за його зберігання.

В силу ст.949 ЦК України та п.2.1.7 Договору, факт прийняття відповідачем майна зумовлює виникнення у нього зобов'язання повернути його на вимогу позивача. Разом з тим, згідно приписів ст.946 ЦК України та умов п.п.3.1,3.2 Договору позивач зобов'язаний оплатити вартість понесених фактичних витрат відповідача зі зберігання майна.

Апеляційний суд, застосувавши приписи ст.ст.526,530,546,547,629,936,938,949 ЦК України та ст.193 ГК України, задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу майно зі зберігання з мотивів недоведеності укладення сторонами в письмовій формі договору притримання або внесення доповнення до договору зберігання у вигляді застереження про притримання майна.

При цьому, враховуючи те, що зустрічного позову про стягнення з товариства плати за зберігання відповідач не подавав, а способом захисту обрав лише заперечення позовних вимог, тому апеляційний суд визнав необґрунтованим твердження про передчасність витребування майна з посиланням на ч.1 ст.594 ЦК України, а притримання належного позивачу майна - безпідставним.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду таке.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.1 ст.594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Апеляційним судом з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано як відсутність укладення між сторонами в письмовій формі договору щодо забезпечення виконання зобов'язань за договором зберігання №45 від 01.11.2011 шляхом притримання, так і відстутність внесення доповнення до цього договору у вигляді застереження про притримання майна.

Колегія погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на те, що ст.594 ЦК України та інші норми §7 Глави 49 ЦК України (Притримання) не містять винятків щодо застосування письмової форми до правочину про забезпечення виконання зобов'язання шляхом притримання.

Наведеним спростовуються помилкові твердження скаржника про встановлення безпосередньо законом такого виду забезпечення виконання зобов'язання як притримання та нібито обумовлене цим звільнення сторін від дотримання письмової форми притримання.

При цьому, касаційна інстанція не вважає доказом додержання сторонами приписів ст.547 ЦК України ту обставину, що лише під час провадження у справі в суді першої інстанції відповідач 13.03.2015р. письмово повідомив позивача про притримання спірного майна до проведення розрахунку за його зберігання, оскільки відповідний правочин забезпечення виконання зобов'язання має бути двостороннім, чого не вбачається з матеріалів справи, не встановлено судами та не доведено скаржником.

Разом з тим, апеляційним судом правомірно зазначено, що відповідач не скористався своїм правом подати зустрічний позов про стягнення з позивача заборгованості за договором зберігання, а обмежився лише запереченнями по існуючому позову, як єдиним способом захисту свого права.

Крім того, колегія не приймає посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на норми ч.6 ст.193 ГК України та ст.538 ЦК України з огляду на таке.

Предметом регулювання статті 538 ЦК України (Зустрічне виконання зобов'язання) є невиконання зустрічних обов'язків та правові наслідки такого невиконання. В той час, як спірні правовідносини у даній справі не містять ознак зустрічності, оскільки договір зберігання не передбачає одночасного виконання кожною із сторін свого обов'язку. Зокрема, між обов'язком поклажодавця щодо оплати послуг по зберігання протягом 5 днів після надання зберігачем підтверджуючих документів та рахунку на оплату послуг по зберіганню (п.3.2 договору зберігання №45 від 01.11.2011) існує часовий розрив з виконанням зобов'язання зберігача по поверненню поклажодавцю невикористаного майна на його вимогу протягом 2 днів (п.2.1.8 договору зберігання №45 від 01.11.2011). Тобто виконання зберігачем обов'язку щодо повернення майна зі зберігання, що згідно зі ст.953 ЦК України може настати в будь-який час на першу вимогу поклажодавця, не обумовлено попереднім виконанням поклажодавцем обов'язку по оплаті послуг зі зберігання.

Щодо посилань заявника на ч.6 ст.193 ГК України, то її положення регулюють підстави та порядок реалізації зобов'язаною стороною свого права на відмову від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною своїх обов'язків, проте, по-перше, з матеріалів справи не вбачається заявлення такої відмови відповідачем. По-друге, вказану відмову від виконання зобов'язання не слід ототожнювати з притриманням як засобом забезпечення виконання зобов'язань.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі №918/150/15 залишити без змін, а касаційну скаргу ДП "Мирогощанський державний іподром" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун