Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 910/5471/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Акулової Н.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 21.05.2015 Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015у справі№ 910/5471/15-г господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 53 531,89 грн.,за участю представників: від позивачаРастєгаєва Ю.В.від відповідачаШегера І.П.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України") про стягнення з відповідача на свою користь 41 639,52 грн. основного боргу, 3 182,86 грн. пені, 3 754,40 грн. 3% річних, 2 040,34 грн. інфляційних втрат та 2 914,77 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 910/5471/15-г (суддя Смирнова Ю.М.) позов ПАТ "Укртрансгаз" задоволено частково. Стягнуто з ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" на користь позивача заборгованість у розмірі 41 639,52 грн. та 3% річних у розмірі 2 282,76 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 (колегія суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючого, Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 910/5471/15-г залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 21.05.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 справі № 910/5471/15-г, ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і прийняти нове рішення, яким відмовити ПАТ "Укртрансгаз" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.09.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Акулової Н.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 06.10.2015 о 10 год. 45 хв.

У відзиві на касаційну ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", який надійшов до Вищого господарського суду України 02.10.2015, ПАТ "Укртрансгаз" проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Постачальник) та ДК "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (Покупець) було укладено договір поставки продукції № 260-Х/Х-1111-44 (далі - Договір).

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та визначено Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" правонаступником Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Згідно з п. 1.2 статуту ПАТ "Укртрансгаз" Товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, згідно зі специфікаціями, які додаються до даного Договору та є невід'ємними його частинами, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

У п. 2.1 Договору визначено, що назва, кількість та асортимент продукції зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною до цього Договору.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3 Договору ціна продукції зазначена у специфікаціях, які додаються до даного Договору та є невід'ємними його частинами. Загальна сума цього Договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 41 639,52 грн. в т.ч. ПДВ 6 939,92 грн.

Покупець оплачує 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до закінчення терміну дії Договору ( п. 3.4 Договору).

Пуктом 9.2 Договору визначено, що строк дії цього Договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2010.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем на виконання умов Договору 30.09.2010 було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 41 639,52 грн., що підтверджується видатковою накладною № 538 від 30.09.2010.

Відповідач, у свою чергу, зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 41 639,52 грн., факт існування якої відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи відповідача про те, що у видатковій накладній № 538 від 30.09.2010 немає всіх необхідних для оплати товару реквізитів, а рахунок-фактура (яка є розрахунковим платіжним документом) щодо оплати за Договором або видатковою накладною на адресу відповідача не надходила, у зв'язку з чим відповідач не міг виконати свого обов'язку з оплати товару, з огляду на таке.

Як вірно зазначили господарські суди, умовами Договору передбачена 100% оплата вартості продукції по факту її поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника до закінчення терміну дії Договору, тобто до 31.12.2010, а факт належної поставки продукції та прийняття її відповідачем підтверджується саме видатковою накладною № 538 від 30.09.2010.

Водночас суди правильно відзначили, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405). При цьому, як встановлено судами, платіжні реквізити сторін наведені в Договорі.

Таким чином, зазначені доводи відповідача з посиланням на невиставлення йому рахунку-фактури суди попередніх інстанцій вірно визнали необґрунтованими.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З урахуванням положень ст. 692 ЦК України та умов п.п. 3.4, 9.2 Договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунки за поставлений товар до 31.12.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Як роз'яснено у пп. 4.4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами в межах позовної давності складено акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2012, 30.09.2013, 31.12.2013 на загальну суму 479 693,76 грн., яка включає борг за договором поставки продукції № 260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010 в сумі 41 639,52 грн. Вказані акти підписані представниками сторін, з боку Покупця (відповідача) уповноваженою особою - головним бухгалтером, скріплені печатками підприємств та є діями у розумінні ст. 264 ЦК України, що свідчать про визнання відповідачем боргу, і як наслідок, переривають перебіг позовної давності, а отже, враховуючи дату звернення з позовом (06.03.2015), підтверджують відсутність у даному випадку пропуску позовної давності. (Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 у справі № 26/271).

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судами надано неправильну правову оцінку зазначеним актам звірки взаєморозрахунків, колегією суддів касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки суди попередніх інстанцій в межах своїх повноважень оцінили вказані акти та встановили наявність у головного бухгалтера повноважень на підписання актів звірки взаєморозрахунків, а в силу приписів ст.ст. 1115, 1117 ГПК України питання доведеності обставин справи, належності чи неналежності доказів не може бути досліджене та переоцінене на стадії касаційного перегляду справи, з огляду на відсутність у Вищого господарського суду України повноважень з дослідження та оцінки (тим більше, переоцінки) доказів у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 910/5471/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді Н.В. Акулова

С.Р. Шевчук