Історія справи

Постанова ВГСУ від 06.06.2016 року у справі №910/10308/15
Постанова ВГСУ від 15.03.2017 року у справі №910/10308/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2016 року Справа № 910/10308/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги1.Заступника прокурора міста Києва 2.Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"на рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.06.2015 р. (суддя Бондарчук В.В.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 р. (судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.)у справі№910/10308/15 господарського суду міста Києва за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1.Державної служби геології та надр України; 2.Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік"; 2.Приватного акціонерного товариства "Девон"; 3.Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння"провизнання права власності за участю сторін: від прокуратуриСавицька О.В., прокурор відділу ГПУ, сл. посвідчення №041103, вид. 04.02.2016 р.від позивача 1 Шаповал С.А., довіреність №165 від 04.01.2016 р.від позивача 2 Єлєніна С.М., довіреність №165 від 09.11.2015 р. Борисенко Д.В., довіреність №187 від 29.12.2015 р.від відповідача 1Сердюк М.О., довіреність б/н від 14.04.2016 р.від відповідача 2 Гаспарян А.В., довіреність №16-Д від 03.06.2016 р.від відповідача 3Метенко Т.І., довіреність б/н від 11.01.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", Приватного акціонерного товариства "Девон" та Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про визнання за позивачем 2 права власності на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.

До початку розгляду справи №910/10308/15 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" подало заяву про зміну предмету позову, в якій просило визнати за товариством право власності на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р., а також внести зміни до вказаного договору, виклавши відповідні розділи та пункти в новій редакції.

Проте, місцевий господарський суд відхилив дану заяву позивача 2, оскільки остання одночасно містить нову позовну вимогу та нову підставу її заявлення, що свідчить про зміну предмету та підстав позову.

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій розглядалась по суті лише вимога про визнання права власності, викладена в позові прокурора.

За результатами такого розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 р., в задоволені позову відмовлено.

Зазначені судові акти мотивовано тим, що згідно з приписами ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, а, отже за позивачем 2 не може бути визнано право власності на частку у спільній частковій власності, яка була відчужена ним відповідачу 1 на підставі розірваного в судовому порядку договору купівлі-продажу.

Не погодившись з судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва та Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 р., рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В касаційних скаргах заступника прокурора та позивача 2 викладено аналогічні обґрунтування помилковості рішень господарських судів попередніх інстанцій.

Скаржники, зокрема, посилаються на те, що позивач 2 може вимагати визнання за ним права власності на частку у спільній частковій власності після розірвання договору купівлі-продажу цієї частки, оскільки підставою розірвання даного договору стало істотне порушення його умов відповідачем 1, а саме не здійснення повної та своєчасної оплати придбаної за договором частки.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.04.2016 р. касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 16.05.2016 р.

До початку судового розгляду представники відповідачів 2 та 3 скористались правами, наданими їм ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подали відзиви на касаційні скарги.

В свою чергу, позивачем 1 до початку судового розгляду подано пояснення по справі.

Під час судових засідань у справі №910/10308/15 за клопотанням Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 16.05.2016 р. було оголошено перерву до 23.05.2016 р.

В судовому засіданні 23.05.2016 р. розглянуто заяву позивача 2 про відвід колегії суддів Вищого господарського суду України та відмовлено в її задоволенні, про що винесено відповідну ухвалу.

Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 23.05.2016 р. задоволено клопотання відповідача 2 про продовження строку розгляду справи, продовжено даний строк на 15 днів та відкладено розгляд касаційних скарг на 06.06.2016 р.

В судове засідання 06.06.2016 р. з'явились представники прокуратури, позивачів та відповідачів.

Представниками позивача 2 в судовому засіданні заявлено клопотання про забезпечення позову, а саме: про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку спільної діяльності за договором №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. та про заборону Приватному акціонерному товариству "Девон" вчиняти дії по перерахуванню коштів з рахунку спільної діяльності.

Вказане клопотання обґрунтовано тим, що у справі №910/30623/15 задоволено позов про стягнення дивідендів за зазначеним договором.

Представник позивача 1 підтримав дане клопотання.

Представник прокуратури не заперечував проти задоволення клопотання про забезпечення позову.

Представник відповідача 2 у вирішенні питання про задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" або відмови в його задоволенні поклався на розсуд суду.

Представники відповідачів 1 та 3 заперечили проти задоволення клопотання про забезпечення позову з підстав його необґрунтованості.

Судовою колегією Вищого господарського суду України було вирішено розглянути клопотання позивача 2 про забезпечення позову в процесі розгляду по суті поданих у справі №910/10308/15 касаційних скарг.

Так, стосовно заявленого Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" клопотання про забезпечення позову, судова колегія Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема, з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, тобто суд має врахувати, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

В цій судовій справі розглядається позовна вимога про визнання права власності на частку в спільній діяльності, однак, позивач 2 просить суд забезпечити даний позов шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунку та заборони вчиняти дії по перерахуванню грошових коштів з рахунку.

Вказане свідчить про невідповідність заявлених заходів забезпечення позову предмету позову та є підставою для відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача 2.

В судовому засіданні представники прокуратури та позивачів підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах.

Представники відповідачів в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційних скарг, просили оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги заступника прокурора міста Києва та позивача 2 підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій 28.11.2000 р. між Полтавським державним геологічним підприємством "Полтаванафтогазгеологія" (реорганізованим в Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія") та Закритим акціонерним товариством "Девон" (найменування, якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Девон") укладено договір №1-Д21/008/2000 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища.

В подальшому, додатковою угодою до договору №5 від 30.07.2007 р. до складу учасників вказаного договору про спільну діяльність включено Публічне акціонерне товариство "Національну акціонерну компанію "Надра України".

У зв'язку з цим, сторони визначили розміри часток учасників спільної діяльності наступним чином: Приватне акціонерне товариство "Девон" - 60%, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" - 35% та Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" - 5%.

В свою чергу, 15.05.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №230/12 частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором про спільну діяльність на Сахалінському родовищі №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р., за умовами якого продавець передає покупцю, а покупець, з дати укладення цього договору, набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором про спільну діяльність у розмірі 35 %.

За таких обставин, відповідним чином було змінено частки сторін договору про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.

Крім того, до участі в спільній діяльності включено нового учасника - Закрите акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", яке внесло свою частку до спільної діяльності, та виключено із складу учасників Дочірнє підприємство Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія".

Таким чином, згідно з п. 30 додаткової угоди №8 від 15.05.2012 р. сторони визначили частки при розподілі прибутку: Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" - 20%, Товариство з обмеженою відповідальністю "Девон" - 40%, Закрите акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" - 40%.

Надалі, рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2014 р. у справі №910/19411/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р., задоволено позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" та розірвано договір купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012 р.

Підставою прийняття вказаних судових рішень стало те, що покупець повністю не сплатив вартість придбаної частки, тобто істотно порушив виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу.

З огляду на припинення договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012 р. шляхом його розірвання в судовому порядку та вважаючи себе законним власником частки у спільній діяльності 35%, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулось до відповідачів із вимогою внести зміни до договору про спільну діяльність, а саме включити товариство до складу учасників із часткою 35%. Проте, позивачу 2 було відмовлено у внесенні відповідних змін до договору про спільну діяльність.

Зважаючи на це та враховуючи, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду з позовом про визнання за позивачем 2 права власності на частку у праві спільної часткової власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. у розмірі 35%.

Однак, здійснюючи судовий розгляд справи №910/10308/15 місцевий та апеляційний господарські суди не погодились з наведеними доводами заявника позову та з їх правовим обґрунтуванням.

Так, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

В свою чергу, в ст. 653 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки розірвання договору.

За приписами наведеної статті у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. При цьому, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну або розірвання договору. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Діючими правовими нормами, зокрема, врегульовано, що у разі розірвання договору, у тому числі в судовому порядку, сторона, права якої порушено, може вимагати відшкодування збитків.

Керуючись наведеним, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про неможливість повернення виконаного за розірваним договором, навіть тоді, коли зобов'язання за договором було повністю виконано лише однією із сторін. У такому випадку, за висновками попередніх судових інстанцій, сторона, права якої порушено, може лише вимагати відшкодування збитків, що прямо передбачено ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з вищевикладеним висновком місцевого та апеляційного господарських судів, вважає його передчасним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Прокурор, в обґрунтування заявленого позову, посилався не лише на приписи ст. 653 Цивільного кодексу України, а і на норми ст.ст. 392, 1212 вказаного кодексу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказаний в даній статті спосіб захисту порушеного права може застосовуватись самостійно або субсидіарно у тому випадку, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним врегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Такою, зокрема, є позиція Верховного Суду України щодо застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, викладена в його постанові від 02.03.2016 р. у справі №6-3090цс18.

Разом з цим, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.12.2014 р. у справі №5011-74/9393-2012 (3-191гс14).

Однак, всупереч наведеному та в порушення принципу повноти та всебічності розгляду судової справи, господарськими судами попередніх інстанцій під час розгляду справи №910/10308/15 не надано належної оцінки правовим підставам заявленого позову, а також не визначено характеру спірних правовідносин, що складають його предмет. У зв'язку з цим, судами також не було досліджено чи підлягають у даному випадку застосуванню приписи ст.ст. 392 та 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що для застосування тих чи інших правових норм необхідне встановлення певних фактичних обставин, що є умовами, за яких порушене право може бути захищено у відповідний спосіб.

Так, враховуючи те, що у справі №910/10308/15 заявлено позов про визнання права власності на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р., вирішуючи спір у даній судовій справі, господарські суди попередніх інстанцій мали встановити:

- в чому саме була виражена вищевказана частка у спільній діяльності на момент її продажу;

- які зміни відбулися в розподілі часток у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. з моменту укладення договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012 р. до цього часу;

- чи збереглась спірна частка на даний момент та в чому вона виражена станом на сьогодні в разі її наявності.

Крім того, судам необхідно було надати належну правову оцінку можливості застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 392 та 1212 Цивільного кодексу України, а, отже, визначити, за наявності яких фактичних обставин порушене право може бути захищено способом, передбаченим даними нормами матеріального права, та встановити чи доведено позивачем існування таких обставин.

Місцевим та апеляційним господарськими судами вказані обставини досліджені не були, проте, господарський суд касаційної інстанції вважає їх істотними для вирішення по суті спору у справі №910/10308/15.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, справа №910/10308/15 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11110, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Надра України" в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 54, ЄДРПОУ 31169745) в дохід Державного бюджету України 689 грн. 00 коп. судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2015 р. у справі №910/10308/15 скасувати.

Справу №910/10308/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк