ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2016 року Справа № 922/4906/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача 1:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)відповідача 2:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на рішенняГосподарського суду міста Києва від 08.12.2015та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.05.2016у справі№ 922/4906/13 Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до1) Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова 2) Державної казначейської служби Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Управління Державної казначейської служби України в Київському районі міста Харкова простягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 8930,65 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2015 (головуючий суддя Сальникова Г.І., суддя Лаврова Л.С., суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Камишева Л.М., Медуниця О.Є.) рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.205р. у даній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 8930,65 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2015 (головуючий суддя Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.201 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2015 залучено до участі у справі у якості відповідача Державну казначейську службу України, а справу № 922/4906/13 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (головуючий суддя Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Андрієнко В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду І інстанції та постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема статті 35 Господарського процесуального кодексу України, статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому скаржник наголошує на тому, що відмова у задоволенні позову суперечить Конвенції та практиці Європейського суду щодо надання справедливої компенсації матеріальної шкоди, судових витрат та моральної шкоди.

05.09.2016 до початку судового засідання через засоби електронного зв'язку від представника Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова надійшло клопотання від 05.09.2016 №12019/10/20-31-10-21 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке за відсутності електронного цифрового підпису не належить до офіційних документів (п.п. 1.5.17 пункту 1.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28). За відсутності відповідного оригіналу документа в паперовій формі колегія суддів залишає згадане клопотання без розгляду.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про держану реєстрацію серія В02 №218466 від 15.03.2006 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

На підставі акта документальної перевірки № 5018/17-218/НОМЕР_1 за період з 01.04.2006 по 31.03.2009 Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова винесені податкові повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009, № 0003881702/1 від 04.11.2009 відносно Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в сумі 141642,00 грн., з яких 94428,00 грн. - сума донарахованого позивачу податку та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

27.08.2009 позивач, не погодившись з висновками акту перевірки №5018/17-218/НОМЕР_1, подав до ДПІ Київського району м. Харкова письмові заперечення, які відповідачем були залишені без задоволення.

Згодом, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0003881702/0 від 02.09.2009, податкового повідомлення-рішення №0003881702/1 від 04.11.2009 та податкового повідомлення-рішення №0003881702/2 від 25.11.2009.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 у справі №2-а-43702/09/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010, позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009, № 0003881702/1 від 04.11.2009, № 0003881702/2 від 25.11.2009 в частині визначення податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 138049,64 грн., з яких - основний платіж - 92033,09 грн., штрафні (фінансові) санкції - 46016,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2013 у справі № 2-а-43702/09/2070, постанову Харківського окружного адміністративного суду 18.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 30.11.2010 змінено, викладено резолютивну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 в такій редакції: "Позов задовольнити повністю. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.200, №0003881702/1 від 04.11.2009, № 0003881702/2 від 25.11.2009 про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій".

Предмет позову у даній справі становить вимога фізичної особи підприємця про стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача - Державної податкової інспекції, які складаються з матеріальних збитків в сумі 8930,65 грн., а саме: витрат, пов'язаних із прибуттям до відповідача, до судових засідань та до інших установ, в сумі 2687,49 грн.; витрат, пов'язаних з використанням мобільного зв'язку та мережі Інтернет для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача, в сумі 1362,36 грн., витрат на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрат на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрат на оплату державного мита та судового збору - 160,78 грн., справедливу компенсацію за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав в сумі 4141,20 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 1166, 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України та мотивовані визнанням недійсними та скасуванням податкових повідомлень-рішень відповідача, якими позивачу визначена сума податкового зобов'язання.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 56 Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади.

Отже, розглядаючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, суди обґрунтовано виходили з того, що предметом доказування в такому випадку є належним чином доведені факти незаконності дій органу державної влади чи його посадової особи, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіянням шкоди.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, заявлена позивачем до стягнення сума матеріальної шкоди становить 8930,65 грн., та складається з витрат, пов'язаних з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрат, пов'язаних з використанням мобільного зв'язку та інтернет-зв'язку для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрат на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрат на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрат на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн.

При цьому заявляючи до стягнення з відповідача зазначені витрати, позивач вказує, що останні були здійснені при захисті та відновленні порушених прав під час оскарження податкових повідомлень-рішень у адміністративних судах.

Статтею 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Як з'ясовано судами та підтверджується матеріалами справи, витрати, пов'язані з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ в сумі 2687,49 грн., витрати, пов'язані з використанням мобільного зв'язку та інтернет-зв'язку для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача в сумі 1362,36 грн., витрати на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрати на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрати на оплату державного мита та судового збору 160,78 грн., є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи у адміністративному суді, а не шкодою у розумінні норм статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України, як про це зазначає позивач.

Приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За встановлених обставин та враховуючи вимоги статей 87, 91, 94 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що позивач не був позбавлений можливості заявляти про відшкодування зазначених вище витрат під час розгляду справи про оскарження податкових повідомлень-рішень у адміністративних судах та отримати відшкодування таких судових витрат, оскільки вони за своєю правовою природою є саме витратами, пов'язаними з розглядом справи.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 4141,20 грн. витрат за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход, що покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення його прав. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Заявляючи до стягнення 4141,20 грн., позивач зазначає, що ці кошти є втраченим ним заробітком, у зв'язку з витрачанням робочого часу на виготовлення та подання документів для оскарження податкових повідомлень-рішень. Розрахунок заявлених витрат позивачем здійснений виходячи з кількості витраченого часу на виготовлення та подання документів та розміру мінімальної заробітної плати.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, наданий позивачем розрахунок втраченого заробітку ґрунтується на розрахунку можливого прибутку з урахуванням мінімальної заробітної плати та кількістю витраченого робочого часу. Тобто, заявлена сума неотриманого заробітку є лише припущенням позивача.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Позивач є фізичною-особою підприємцем, а у фізичних осіб, що є підприємцями, неодержаним доходом, який може бути стягнений у складі збитків, є чистий дохід, тобто різниця між неодержаним (але таким, який міг бути отриманий при відсутності порушення з боку боржника) валовим доходом (сумою виручки в грошовій чи натуральній формі) та тими витратами, що безпосередньо пов'язані з одержанням доходу і які громадянин повинен був зробити у зв'язку з одержанням доходу.

Судами було встановлено, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що позивач щомісячно отримує дохід у розмірі мінімальної заробітної плати, або у іншому розмірі.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що вимога позивача про стягнення 4141,20 грн. втраченого заробітку (упущеної вигоди) є необґрунтованою, оскільки не підтверджене жодними належними доказами, а наданий позивачем розрахунок упущеної вигоди є лише припущенням.

Крім того позивач звернувся з вимогою про стягнення з Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова моральної шкоди в сумі 8930,65 грн.

Так позивач зазначає, що дії ДПІ у Київському районі міста Харкова пов'язані з винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення призвели до перебування позивача у стані постійного приниження та морального тиску.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

За приписами частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співрозмірний із заподіяною шкодою (пункт 27 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27.02.2009 № 1).

Досліджуючи матеріали справи суди встановили, що позивачем не надано належного обґрунтування заподіяння йому моральних страждань, доказів морального тиску. Натомість позивач обґрунтовує розмір моральної шкоди, виходячи з розміру матеріальної шкоди.

Враховуючи, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження як самого факту заподіяння йому моральних страждань саме протиправною поведінкою відповідача, так і розміру заявленої до стягнення суми моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних рішення і постанови та прийняття нового рішення у справі відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі №922/4906/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець