Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2016 року Справа № 916/4033/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Кривда Д.С., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А3571 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 26.11.2015 у справі № 916/4033/15 господарського суду Одеської області за позовомВійськової частини А3571 до комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Одеса" простягнення збитків,представники сторін у судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Військова частина А3571 звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Одеса" про стягнення 40 664, 58 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.11.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.0216, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між Військовою частиною А3571 та комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Одеса" 01.01.2012 укладено договір № 423/12 про спільне використання аеродрому міжнародного аеропорту Одеса, предметом якого є спільне використання аеродрому міжнародного аеропорту Одеса для ефективної роботи аеродромно-технічного комплексу Одеса по забезпеченню експлуатаційного утримання штучної злітно-посадочної смуги, ґрунтової злітно-посадочної смуги та рульожної доріжки, аеродромно-експлуатаційного майна, автомобільної та спеціальної техніки та обслуговуванню повітряних суден різних відомств і авіакомпаній у порядку та на умовах договору.

За умовами п. 3.1 договору Військова частина А3571 зобов'язується забезпечити роботу, при умовах забезпечення ПММ за рахунок аеропорту, зокрема, автомобілів АПА-5Д у кількості 2 одиниць для належного обслуговування повітряних суден.

Відповідно до п. 3.2.6 договору відповідач зобов'язався забезпечити збереження наданої техніки.

Положеннями п. 8.1 договору передбачено, що останній набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2012.

Також між Військовою частиною А3571 та комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Одеса" 01.01.2013 укладено договір № 1/13 про спільне використання аеродрому "Одеса", предметом якого є спільне використання аеродрому "Одеса" для ефективної роботи аеродромно-технічного комплексу Одеса по забезпеченню експлуатаційного утримання штучної злітно-посадочної смуги, ґрунтової злітно-посадочної смуги та рульожної доріжки, аеродромно-експлуатаційного майна, автомобільної та спеціальної техніки та обслуговуванню повітряних суден різних відомств і авіакомпаній у порядку та на умовах договору.

За умовами п. 3.1. договору Військова частина зобов'язується, зокрема, надавати, при умові забезпечення ПММ за рахунок аеропорту аеродромно-експлуатаційну техніку зимового утримання аеродрому для сумісного прибирання і утримання ШЗПС, ГЗПС та РД для роботи в складних метеоумовах: автомобіль ЗИЛ-130, КПМ з відвалом у кількості 1 одиниці та автомобіль ЗИЛ-131, Д-902 Ротор у кількості 1 одиниці.

Відповідно до п. 3.2.6 договору № 1/13 відповідач зобов'язався забезпечити збереження наданої техніки.

За умовами п. 8.1 договору № 1/13 останній набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2013.

В подальшому 06.11.2013 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 1/13 від 01.01.2013, якою сторони визначили, що договір діє до 31.12.2014.

Комісією у складі військовослужбовців Військової частини А3571 17.09.2014 складено акт № 41/71 технічного стану авіаційного пересувного електроагрегату АПА-5Д № 86081104 на шасі УРАЛ-4320, в якому зазначено, що автомобіль технічно несправний та розукомплектований (з відповідним переліком відсутніх частин). Зазначений акт затверджений командиром військової частини, проте не містить відмітки про його затвердження генеральним директором відповідача.

Також 17.09.2014 комісією у складі військовослужбовців Військової частини А3571 складно акт № 41/72 технічного стану авіаційного пересувного електроагрегату АПА-5Д № 32274330 на шасі УРАЛ-4320, в якому зазначено, що автомобіль технічно несправний та розукомплектований (з відповідним переліком відсутніх частин).

Крім цього, командиром Військової частини А3571 та начальником автомобільної і електрогазової служби військової частини складено додаток 1 - Перелік запасних частин, вузлів та агрегатів, які були відсутні на момент прийому-передачі електроагрегатів АПА-5Д на шасі УРАЛ-4320 № 86081104 та № 32274330.

В подальшому, на підставі прайсу цін ТОВ "Агро-Союз", "Урал-ОПТ", "Київавтодеталь", телеграми командира ВЧ А1049Е від 27.05.2015 з урахуванням коефіцієнту зносу згідно з Наказом Міністерства оборони України від 14.08.1995 № 201 складено Відомість визначення залишкової вартості майна, відсутнього внаслідок розукомплектування електрогазової техніки Військової частини А3571 станом на 03.07.2015 (затверджена командиром ВЧ А3571), відповідно до якої залишкова вартість матеріальних засобів, які зазначені у вищезазначених актах, становить 40 664, 58 грн.

Як зазначає позивач, 24.09.2014 ним надіслано на адресу відповідача лист з проханням доукомплектувати два автомобілі АПА-5Д відповідно до переліку відсутніх запасних частин, вузлів та агрегатів, засвідченого в акті прийому-передачі від 17.09.2014, який залишений відповідачем без реагування.

Вважаючи, що відповідачем порушені зобов'язання зі збереження техніки, переданої за договором, чим спричинено збитки у розмірі, визначеному відомістю станом на 03.07.2015, Військова частина А3571 звернулась з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, позивачем не доведено підстав виникнення спірних правовідносин та факт протиправної поведінки відповідача у формі незбереження техніки, переданої за актами № 54, № 55 02.07.2007, а акти технічного стану № 41/71 та № 41/72 від 17.09.2014 та відомість визначення залишкової вартості відсутнього майна від 12.07.2015 не є допустимими доказами щодо нестачі та псування матеріальних цінностей та розміру збитків. Апеляційний господарський суд також вказав на невідповідність наданих позивачем доказів визначення залишкової вартості майна вимогам належності та допустимості.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

За положенням ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Так, для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки заподіювача збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини особи, яка заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів підстави для цивільної відповідальності відсутні.

Разом з тим, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційним господарським судом встановлено, що ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду позивачем не надано оригіналу (або належним чином засвідченої копії) договору № 1124/06/1 від 01.01.2007 та будь-яких додаткових угод до нього, у зв'язку з чим суди обґрунтовано зазначили про відсутність можливості надати оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами за цим договором, зокрема, щодо таких істотних умов договору як строк його дії, умови щодо покладання обов'язку з виконанню технічного обслуговування, ремонту автомобілів, відповідальності за їх збереження, порядку прийняття та повернення автомобілів тощо.

Крім цього, апеляційним господарським судом встановлено, що текст договору № 423/12 від 01.01.2012 не містить відомостей (конкретизації) стосовно саме автомобілів АПА-5Д № 32274330 на шасі УРАЛ-4320 та АПА-5Д № 86081104 на шасі УРАЛ-4320, а матеріали справи не містять будь-яких актів приймання-передачі техніки за договором № 423/12 від 01.01.2012, у тому числі з зазначенням автомобілів АПА-5Д № 32274330 на шасі УРАЛ-4320 № 160764 та АПА-5Д № 86081104 на шасі УРАЛ-4320 № 056870. Зазначений договір є окремим договором, відповідно до умов якого позивач мав передати відповідачу з метою спільного використання аеродрому міжнародного аеропорту Одеса автомобілі АПА-5Д у кількості 2-х одиниць.

Проте доказів такої передачі не надано, у зв'язку з чим посилання позивача на договір від 01.01.2012 як на підставу виникнення у відповідача зобов'язання зі збереження автомобілів АПА-5Д в процесі здійснення спільного використання аеродрому міжнародного аеропорту Одеса обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій.

Акти № 54, № 55 від 02.07.2007 технічного стану автомобілів посвідчують обставину передачі позивачем двох автомобілів АПА-5Д на шасі УРАЛ-4320 № 160764 та № 056870 у технічно справному стані та комплектації відповідачу, проте не є правочинами, у зв'язку з чим, як правильно встановлено апеляційним господарським судом, не можуть бути доказами виникнення будь-яких цивільних прав та обов'язків у осіб, що їх склали та затвердили, у тому числі обов'язку відповідача зі збереження техніки.

Крім цього, суди обох інстанцій правильно зазначили про те, що договір № 1/13 від 01.01.2013 не має відношення до предмету позову, оскільки у ньому йдеться зовсім про іншу техніку, ніж автомобілі АПА-5Д у кількості 2-х одиниць.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а відтак - і не доведено наявності всіх елементів складу правопорушення (наявності збитків, протиправної поведінки заподіювача збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини особи, яка заподіяла збитки), у зв'язку з чим суди дійшли правильного висновку про відмову в позові.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваних постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, спростовані апеляційним господарським судом.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Кривда Д.С.

Борденюк Є.М.