Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року Справа № 916/2478/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Коробенка Г.П.,

суддів Мачульського Г.М., Шаргала В.І.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від 3-тьої особи: не з'явився,

прокурора Клюге Л.М.- прокурора відділу Генпрокуратури України;

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014

у справі №916/2478/14 Господарського суду Одеської області

за позовом Одеського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Татарбунарська райдержадміністрація Одеської області

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Одеський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Фізичної особи - підприємця (далі ФОП) ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,028 га., розташовану на території Приморської сільської ради на прибережній території Чорного моря при виїзді з дамби (згідно викопіювання з плану територій), на якій розташоване належне ФОП ОСОБА_1 кафе-бар „ІНФОРМАЦІЯ_1" та зобов'язання відповідача за власний рахунок привести самовільно зайняту земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом демонтажу самовільно побудованого кафе-бару „ІНФОРМАЦІЯ_1".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Татарбунарську районну державну адміністрацію Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.08.2014 (суддя Демешин О.А.) залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 (судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.), позов задоволено, зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,028 га., розташовану на території Приморської сільської ради на прибережній території Чорного моря при виїзді з дамби (згідно з викопіюванням з плану територій), на якій розташоване кафе-бар „ІНФОРМАЦІЯ_1". Зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 за власний рахунок привести самовільно зайняту земельну ділянку, загальною площею 0,028 га., розташовану на території Приморської сільської ради на прибережній території Чорного моря при виїзді з дамби (згідно викопіювання з плану територій), на якій розташовано кафе-бар „ІНФОРМАЦІЯ_1" у придатний для використання стан шляхом демонтажу самовільно побудованого кафе-бару „ІНФОРМАЦІЯ_1". Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державного бюджету України 1218 грн. судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач займає вказану земельну ділянку під розміщення кафе-бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" за відсутності правовстановлюючих документів на цю ділянку.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а позов прокурора у даній справі залишити без розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник вказує на те, що прокурор невірно визначив особу, яка представляє інтереси держави у спірних правовідносинах, на думку скаржника такою особою є Татарбунарська райдержадміністрація, крім того з останньою у відповідача є договірні правовідносини з оренди спірної земельної ділянки, за яку скаржник регулярно сплачує орендну плату.

У запереченнях на касаційну скаргу третя особа Татарбунарська райдержадміністрація Одеської областіпросить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі рішення та постанову - без змін, як законні та обґрунтовані.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,028 га без правовстановлюючих документів, а саме: без державного акту на право власності на землю чи постійного користування землею, або договору оренди земельної ділянки під кафе-бар "ІНФОРМАЦІЯ_1" на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області на прибережній смузі Чорного моря при виїзді з дамби (згідно з викопіюванням з плану території), що підтверджується відповідними актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства та приписами від 07.06.2013р., 08.07.2013р., постановами про накладення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення від 20.06.2013, від 10.07.2013. Вказані обставини підтверджені матеріалами справи і скаржником не спростовані.

З приписів ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст.ст.4, 6 Закону України "Про оренду землі" вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями. На підставі такого рішення між орендодавцем (відповідним органом) та орендарем укладається відповідний договір оренди.

Суди попередніх інстанцій відзначили, що відповідачем не подано документів, які б підтверджували наявність чинного договору оренди на спірну земельну ділянку.

Частиною 1 ст. 212 Земельного кодексу встановлено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що споруда кафе - бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" на зазначеній земельній ділянці була розміщена відповідачем самовільно, а також застосувавши до спірних правовідносин приписи ст. 13 Конституції України, ст. ст. 17 62 116 123 124 125 211 212 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст. ст. 13, 16, 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Стосовно посилань касаційної скарги на те, що Татарбунарська райдержадміністрація має бути позивачем у даній справі, то апеляційний господарський суд надав цим доводам належну правову оцінку вказавши на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній смузі Чорного моря поза межами населеного пункту, тому з урахуванням положень ст.ст. 58, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 88 Водного кодексу України, вирішення питання щодо надання вказаної земельної ділянки у користування не належить до повноважень названої райдержадміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права не встановлено, колегія вважає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 у справі №916/2478/14 - без змін.

Головуючий суддя Коробенко Г.П. Судді Мачульський Г.М. Шаргало В.І.