Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 925/1498/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорсана рішення та постановуГосподарського суду Черкаської області від 17.06.2015 Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015у справі№ 925/1498/14Господарського судуЧеркаської областіза позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. ЩорсадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Ацтека Мілінг Україна"простягнення 136953,55 грнза участю представників:

позивача: Гричина В.В., Петренко Д.О., дов. від 30.09.2015;

відповідача: Кучеренко С.П., дов. від 05.03.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 01.12.2014 у справі №925/1498/14 (суддя Чевгуз О.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коршун Н.М., судді - Дикунська С.Я., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2014 у справі №925/1498/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 та рішення Господарського суду Черкаської області від 01.12.2014 у справі № 925/1498/14 скасовано, а справу № 925/1498/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

За наслідками повторного розгляду справи, рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.06.2015 у справі № 925/1498/14 (суддя - Спаських Н.М.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Хрипун О.О., судді - Власов Ю.Л., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду Черкаської області від 17.06.2015 у справі № 925/1498/14 залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між СТОВ імені Щорса (Продавець) та ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" (Покупець) 06.03.2014 укладений договір поставки № 52, за умовами якого Продавець зобов'язався продати (передати у власність) покупцю, а Покупець - купити (прийняти й оплатити) зерно кукурудзи українського походження врожаю 2013 року на умовах, передбачених даним договором. Загальна кількість продукції, яка буде придбана Покупцем, на момент укладання цього договору сторонами визначена в кількості 5000 тон +/- 5%. При цьому, в процесі виконання цього договору, сторонами за їх згодою, може бути збільшено кількість продукції, яка буде придбана покупцем, про що буде укладена відповідна Додаткова угода до цього договору (п. п. 1.1, 1.3 договору).

Згідно із пунктом 2.2 договору, загальна сума договору на момент його укладання складає 8750000,00 грн з урахуванням ПДВ (1750,00 грн за 1 тону, з урахуванням ПДВ). Остаточна сума договору буде визначена після отримання продукції Покупцем, виходячи з його фактичної кількості.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 договору, Покупцем здійснюється оплата вартості продукції, згідно попередньої ціни одиниці продукції, шляхом перерахування на банківський рахунок Продавця рівними частинами, починаючи з 06.03.2014 по 15.05.2014. Кінцевий розрахунок здійснюється у дводенний термін з дня отримання Покупцем всієї кількості продукції, визначеної цим договором.

На виконання умов договору відповідач здійснив попередню оплату на загальну суму 7000000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та актом звірки розрахунків від 17.06.2014.

11.04.2014 позивач звернувся до відповідача з листом № 95, в якому зазначав, що на проведену попередню оплату у сумі 7000000,00 грн по ціні 1750,00 грн за 1 тону, з урахуванням ПДВ, ним буде відвантажено товар в кількості 4000 тон зерна кукурудзи, проте просив відповідача в подальшому не перераховувати кошти за умовами укладеного договору. Після отримання листа відповідач, маючи підстави вважати, що позивач не виконає свої зобов'язання щодо поставки зерна кукурудзи, припинив здійснення попередньої оплати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в період з 22.04.2015 по 08.05.2015 здійснив поставку зерна кукурудзи в кількості 4000 тон на оплачену суму 7000000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 договору, у разі порушення своїх зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених даним договором та змістом зобов'язання. У разі порушення Покупцем строку оплати продукції, визначеного п. 2.5 цього договору, він зобов'язаний буде сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Предметом позовних вимог, як встановлено попередніми судовими інстанціями, є вимога про стягнення штрафних санкцій, встановлених договором (п.п. 6.1, 6.3 договору №52) та законом (ст. 625 ЦК України), а саме: пені в сумі 98431,50 грн, інфляційних втрат в сумі 24570,00 грн та 3 % річних в сумі 13952,05 грн за порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо перерахування попередньої оплати (1750000,00 грн) у строки, встановлені зазначеним договором (до 15.05.2014).

Здійснюючи розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало порушення судами обох інстанцій приписів ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України. Зокрема, судами не досліджено, насамперед, питання чи відбулася відмова від виконання зобов'язання одного з контрагентів чи зміна умов договору, чи зобов'язання припинилося, хто з контрагентів допустив порушення зобов'язання за яке сторони договору несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Судам слід було з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, однак оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується не здійснено.

Крім того, суди не звернули увагу, що нарахування пені відповідно до пункту 6.3 договору поставки здійснюється у разі порушення терміну оплати продукції, визначеного пунктом 2.5 цього договору, однак пункта 2.5 в договорі № 52 взагалі не існує.

Згідно зі ст. 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Частиною 1 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Як вірно зазначили попередні судові інстанції, позивач просив стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних, які нараховані на прострочену до сплати суму попередньої оплати в сумі 1750000,00 грн з підстав того, що недоплата цих коштів є порушенням договірного зобов'язання.

Згідно частин 3, 4 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

З огляду на положення вищенаведеного законодавства, суди мотивовано зазначили, що наслідком невиконання обов'язку покупця про внесення коштів шляхом передоплати повністю або частково, є лише право продавця зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Крім того, нормами ст. 549, 615 ЦК України не передбачено, що за невнесення повної суми передоплати за договором для покупця настає відповідальність у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки зазначені норми законодавства містять положення про фінансову відповідальність саме за порушення зобов'язання, однак за недоплату коштів по передоплаті товару така відповідальність для покупця не настає. У такому випадку, як вірно визначились суди, продавець має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі (ст. 538 ЦК України).

До того ж, на виконання вказівок Вищого господарського суду України суди, дослідивши умови договору № 52 встановили, що в договорі відсутній п. 2.5, посилання на який містить п. 6.3 договору про відповідальність покупця в разі порушення терміну оплати продукції. Доказів внесення змін до договору внаслідок описок чи уточнень до нього судам попередніх інстанцій не представлено, як і не надано доказів наявності спору між сторонами щодо тлумачення умов договору.

Судові інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на висновки, зроблені у справі № 925/1239/14, оскільки оціночні судження, зроблені судом при вирішенні іншої справи не мають преюдиціального значення для вирішення даної справи.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 1115, 1117 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Щорса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 17.06.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 у справі № 925/1498/14 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР