Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Справа № 914/344/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Террафест»на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 28.09.15у справі №914/344/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Террафест»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Габен»простягнення 91 986,29 грн пені та збитків у вигляді неодержаних прибутків у розмірі 60 000,00 грн,

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Рудюк О.О. - за дов. від 03.02.16;

від відповідача: не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Террафест» у січні 2015 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» про стягнення 91 916,43 грн пені за період прострочення поставки товару з 02.08.14 до 31.12.14 та 47 136, 00 грн збитків. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Габен» порушило свої зобов'язання за договором поставки сільськогосподарської продукції від 09.07.14 №09/07/14 та додаткової угоди від 09.07.14 №1 до нього у частині поставки товару у строк до 01.08.14. Позивач зазначав, що внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, Товариство було змушено терміново укласти договір з іншим постачальником на менш вигідних умовах. При цьому позивач посилався на приписи статей 224, 230 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 662, 663, 669 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.15, ухваленим у складі колегії суддів: Пазичев В.М. - головуючий, Бортник О.Ю., Манюк П.Т., позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» 7 568,49 грн пені. У стягненні 84 347,94 грн пені та 47 136,00 грн збитків судом відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було допущено прострочення зобов'язання за додатковою угодою №1 до договору у період з 01.08.14 до 13.08.14. Крім того, оскільки частина передоплати за ячмінь відповідно до пункту 5 додаткової угоди від 14.08.14 №2 була зарахована у рахунок оплати за товар обумовлений угодою №2, суд визнав прострочення позивача, як кредитора щодо виконання умов з передоплати за додатковою угодою №1. Відмовляючи у стягненні збитків у вигляді неодержаних прибутків суд визнав, що позивач уклав договір з новим постачальником 24.07.14, а невиконання зобов'язань відповідачем за додатковою угодою №1 мало місце з 01.08.14. Суд також визнав, що в умовах договорів поставки, які порівнюються позивачем для визначення збитків, наявна суттєва різниця, що унеможливлює визначення розміру заявлених до стягнення неодержаних прибутків. Суд керувався приписами статей 224, 225, 231 Господарського кодексу України, статей 22, 530, 612, 613, 629 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Давид Л.Л. - головуючого, Гриців В.М., Юрченко Я.О., постановою від 28.09.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Террафест» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у частині відмови у позові скасувати. Прийняти нове рішення про стягнення з відповідача 87 417, 80 грн пені та 47 136,00 грн збитків. Обґрунтовуючи свої вимоги Товариство посилається на порушення судами приписів частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України, оскільки судами не установлено належним чином, що частина коштів передоплати товару за спірною угодою №1 повернута позивачеві вже після укладання додаткової угоди №2, а відтак позивач вважає, що в даному випадку є саме прострочення боржника, а не його, як кредитора. Крім того, позивач стверджує, що укладаючи угоду №2 відповідач підтвердив, що товар за угодою №1 він так і не поставив. Скаржник також посилається на порушення судами приписів статей 530, 663, 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, оскільки судами не прийнято до уваги той факт, що відповідачем не було виконано своїх зобов'язань з поставки товару у строк, обумовлений додатковою угодою №1, тобто до 01.08.14. Зазначає скаржник, що в порушення приписів статті 224 Господарського кодексу України, суди дійшли помилкового висновку про відмову у стягненні збитків. Вказує Товариство і на те, що судами не досліджено питання можливості розірвання додаткової угоди №1 в односторонньому порядку шляхом повернення сум передоплати.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає таке.

Судами обох інстанцій при розгляді даної справи установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Габен", як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Террафест", як покупцем 09.07.14 укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №09/07/14 за умовами пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язався поставити, а покупець - прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, найменування, асортимент, строки і умови поставки якого, ціна і порядок її визначення, передбачені у цьому договорі і додатковій угоді до нього. У відповідності до пункту 6.1. договору, у випадку, якщо поставка конкретної партії товару буде здійснена пізніше строків, обумовлених сторонами у додаткових угодах, постачальник зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості непоставленого товару. Установлено судами і те, що між Товариствами укладено додаткову угоду від 09.07.14 №1 до договору поставки, у пунктах 1 та 2 якої сторони погодили, що постачальник зобов'язався поставити 500 тонн ячменю 3 класу за ціною 1 700,00 грн/тонна, всього на загальну суму 850 000,00 грн у строк до 01.08.14. Згідно з пунктом 4 даної угоди, оплата за товар проводиться відповідно до умов основного договору. У порядку, який погоджено пунктом 2.3.1 основного договору поставки, позивачем було оплачено 60% вартості товару шляхом передоплати на рахунок відповідача у розмірі 510 000,00 грн. Оскільки товар, обумовлений у додатковій угоді №1 відповідачем не було поставлено у строк до 01.08.14, позивач заявив даний позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Габен» пені у розмірі 91 916,43 грн та збитків у вигляді неодержаних прибутків (втрачена вигода), на які розраховувало Товариство з обмеженою відповідальністю «Террафест» у разі належного виконання свого зобов'язання з поставки відповідачем. Підставою для стягнення пені Товариство визначило пункт 6.1 договору поставки, а для стягнення збитків ту обставину, що внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за спірним договором поставки, для уникнення порушення власних зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" за договором поставки від 10.07.14 №К1407-6046, позивачем у терміновому порядку укладено договір купівлі-продажу №24/07-01 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон Трейд" для закупівлі непоставлених відповідачем 500 тонн продукції за маловигідною для себе ціною у 2200,00 грн/тонна. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення прав та обов'язків є договір. Укладений між сторонами у справі правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Договір поставки є двостороннім, оскільки права і обов'язки виникають для обох котрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами. Частиною 2 статті 712 названого Кодексу передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Розглядаючи даний спір та ухвалюючи оскаржувані судові рішення про часткове задоволення заявленої до стягнення суми пені, суди обох інстанцій правомірно виходили з того, що між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №2, пунктом 5 якої погоджено, що попередньо сплачені грошові кошти за непоставлений товар за додатковою угодою №1 до договору від 14.08.14 №09/07/14 у розмірі 222 976,00 грн зараховуються в оплату товару обумовленого додатковою угодою №2. Відтак висновок судів попередніх інстанцій про те, що порушення відповідачем своїх зобов'язань за додатковою угодою №1 мало місце в період з часу виникнення права вимоги у позивача за угодою №1 до дати оформлення додаткової угоди №2, а саме з 01.08.14 до 14.08.14 і що сума пені за даний період у відповідності до пункту 6.1 договору поставки становить 7 568,49 грн, визнається судом обґрунтованим. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів, упущеної вигоди, покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи, вигода, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій не установили наявність усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення, оскільки посилання позивача про те, що внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки ячменю та для уникнення порушення власного зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Комодітіз Україна ЛТД" за договором поставки №К1407-6046, позивач вимушений був у терміновому порядку укласти Договір купівлі-продажу від 24.07.14 №24/07-01 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон-Трейд" для закупівлі непоставлених 500 тонн продукції з маловигідною для себе ціною, спростовується тим, що договір купівлі-продажу №24/07-01 укладений 24.07.14, тобто раніше терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань обумовленою додатковою угодою №1. Відтак судами не установлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та недоотриманою вигодою, визнано недоведеною і суму недоотриманої вигоди. Зокрема судами установлена суттєва різниця в умовах поставки за договорами, які порівнюються позивачем для визначення збитків щодо якості товару та умов поставки, що унеможливило висновок про наявність упущеної вигоди. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відповідно до частини 1 статті 11110 названого Кодексу підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки судом касаційної інстанції не виявлено порушень апеляційним судом норм чинного законодавства, підстав для скасування постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги - не убачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.15 у справі № 914/344/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Террафест» залишити без задоволення.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В.Швець