Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року Справа № 922/2126/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 рокуу справі№ 922/2126/14 господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного підприємства "Артемсіль" Публічне акціонерне товариство "Земельний банк"провизнання недійсним договоруза участю представників сторін:

позивача: Шиян А.О.,

відповідача: Якушев Ю.В.,

третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Артемсіль", в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011, укладений між Державним підприємством "Артемсіль" та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лемма-Віте".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на ст.ст. 203, 215, 229 ЦК України вказував на те, що укладення спірного договору відбулося під впливом помилки.

19.08.2014 позивачем подано заяву про зміну підстав позову, в якій, в порядку ст. 22 ГПК України, просив визнати договір цесії недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України, ч. 1 ст. 203, ч. 3 ст. 215, ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу", оскільки відчуження ДП "Артемсіль" за спірним договором на користь ПАТ СК "Лемма-Віте" майнових прав (право вимоги на депозитний вклад, що виникло на підставі Депозитного договору № 01-05/Д від 28.02.2005 ), що є предметом застави за договором застави майнових прав № 43-05/З-4 від 24.12.2007, відбулося без згоди заставодержателя - ПАТ "Земельний банк", тобто з порушенням умов договору застави майнових прав № 43-05/З-4 від 24.12.2007.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2014 у справі № 922/2126/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ПАТ "Страхова компанія "Лемма-Віте" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.02.2005 між Державним підприємством "Артемсіль" (вкладником) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено депозитний договір №01-05/Д, за умовами якого вкладник розміщає, а банк приймає грошові кошти у сумі 1 000 000,00 доларів США на депозитний рахунок №261510015821.

06.05.2005 між ДП "Артемсіль" (позичальником) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено договір про надання кредитної лінії №43-05/К, за умовами якого банк надає позичальнику поновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі 2 500 000,00 грн. на поповнення обігових коштів з можливістю отримання окремих траншів.

24.12.2007 між ДП "Артемсіль", заставодавецем, та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (заставодержателем), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", було укладено договір застави майнових прав №43-05/З-4, за умовами якого заставодержатель має право у випадку невиконання зобов'язань по договору про надання кредитної лінії №43-05/К від 06 травня 2005 отримати переважне право відшкодування перед іншими кредиторами за рахунок майнових прав, що заставлені на умовах, визначених цим договором.

Судами також встановлено, що листом № 27/11-01-83 від 07.10.2010 ДП "Артемсіль" повідомило ПАТ "Земельний банк" про те, що заборгованість ДП "Артемсіль" перед ПАТ "Земельний банк" за договором про надання кредитної лінії № 43-05/К від 06.05.2005 та заборгованість ПАТ "Земельний банк" перед ДП "Артемсіль" за депозитним договором № 01-05/Д від 28.02.2005 є зустрічними однорідними грошовими зобов'язаннями, строк виконання яких настав, у зв'язку з чим ДП "Артемсіль", в порядку ч.2 ст. 601 ЦК України, заявлено про припинення вказаних зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог.

30.05.2011 між Державним підприємством "Артемсіль" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Лемма-Віте" (новий кредитор) було укладено договір № 05/12 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого, частину вимог до ПАТ "Земельний банк" у сумі 1 272 000,00 грн. за депозитним договором № 01-05/Д від 28.02.2005 державне підприємство "Артемсіль" відступило на користь публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте" (позивача).

Звертаючись з даним позовом, позивач просив суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011, укладений між Державним підприємством "Артемсіль" та Публічним акціонерним товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте", посилаючись при цьому на те, що відчудження майнових прав відбулося без згоди заставодержателя - ПАТ "Земельний банк", тобто з порушенням умов договору застави майнових прав № 43-05/З-4 від 24.12.2007.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на момент укладення спірного договору він не суперечив чинному законодавству України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відступлення права вимоги - це заміна кредитора в зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як вже зазначалося вище, між ПАТ "Земельний банк" було укладено договір застави майнових прав № 43-05/З-4 від 24.12.2007. Державне підприємство "Артемсіль" на підставі ст. 601 ЦК України здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з листом № 27/11-01-83 від 07.10.2010, у зв'язку з чим на час укладання спірного договору цесії зобов'язання Державного підприємства "Артемсіль" перед Публічним акціонерним товариством "Земельний банк" за договором про заставу були відсутні.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З пункту 4 договору про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011 вбачається, що первісний кредитор гарантує новому кредитору, що право вимоги, яке відступається за зобов'язанням згідно з цим договором, є дійсним, не відступлено третім особам і не обтяжене іншим зобов'язанням. Новий кредитор (позивач) підтверджує, що ознайомлений із фактом наявності договору застави №43-05/3-4 від 24.12.2007 та фактом припинення обтяжень за цим договором у зв'язку з припиненням зобов'язання первісного кредитора за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06.05.2005 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою первісного кредитора. Сторони домовились, що усі ризики, пов'язані із невизнанням дійсності права вимоги боржником у зв'язку із невизнанням факту заліку зустрічних однорідних вимог, несе новий кредитор. Первісний кредитор зобов'язується повідомляти нового кредитора про будь-які претензії та судові спори із боржником у зв'язку із невизнанням законності заліку зустрічних однорідних вимог.

Крім того, згідно з п.5 про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011, новий кредитор повідомлений про заперечення, які існують у боржника на момент підписання договору і які можуть бути висунуті проти вимог нового кредитора , а також про зміст листування і переговорів між первісним кредитором і боржником.

Отже, з наведеного вбачається, що позивачу було відомо про можливе невизнання ПАТ "Земельний банк" заліку зустрічних однорідних вимог, що підтверджується листом №02-15/3482 від 25.10.2010. Більш того, відповідно до п.4 договору відступлення права вимоги, позивач взяв на себе зобов'язання нести всі ризики, пов'язані з невизнанням факту заліку зустрічних однорідних вимог боржником.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

У спірному договорі зазначені всі істотні умови договору, що передбачені чинним законодавством України, тому доводи позивача, якими обґрунтовуються вимоги щодо недійсності договору відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011р. є необґрунтованими.

З огляду на встановлене, зокрема, умови договору цесії, колегія суддів вважає, що у попередніх судових інстанцій не було підстав вважати недійсним зазначений правочин.

Колегія суддів, перевіряючи доводи касаційної скарги зазначає, що дійсно рішенням господарського суду Донецької області від 17.09.2013 по справі №5006/28/5пл/2012 позовні вимоги ПАТ "Земельний банк" було задоволено, односторонній правочин, вчинений ДП „Артемсіль" заявою №27/11-01-83 від 07.10.2010 щодо припинення своїх зобов'язань боржника за договором про надання кредитної лінії №43-05/К від 06.05.2005 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, визнано недійсним.

Однак, на день укладання договору про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011 правові перешкоди у розпорядженні правом , а отже, і правом на укладення договору цесії без згоди ПАТ "Земельний банк", були відсутні. І як було вже зазначено вище, ПАТ "Страхова компанія "Лемма-Віте" знало про існування договору застави, з тексту п. 4 та п. 5 спірного договору вбачається, що позивач бере всі ризики, пов'язані із невизнанням факту заліку зустрічних однорідних вимог, на себе.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) № 05/12 від 30.05.2011 року.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 року у справі № 922/2126/14 - без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова