ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року Справа № 911/1897/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство - 1006"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.04.16у справі№ 911/1897/15 Господарського суду Київської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство - 1006"до1.Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Скад"провизнання недійсним договору оренди земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаПівничук Л.І.- - відповідача-1не з'явився- - відповідача-2Марченко О.Р.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Димерське спецавтопідприємство-1006" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Скад", в якій просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,9111 га під розміщення виробничої бази по виготовленню пінобетонних блоків та переробці деревини, кадастровий номер земельної ділянки 3221886401:20:024:0101, яка розташована на території Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області, укладений 23.02.2007 між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКАД".

Позов обґрунтовано тим, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 42 від 01.02.2007, на підставі якого укладено спірний договір оренди, визнано не чинним за рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.07.2015 (суддя Кошик А.Ю.) у даній справі позов задоволено повністю. Судове рішення мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.16 (головуючий Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. Судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладено на позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Приватне акціонерне товариство "Димерське спецавтопідприємство-1006" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Скад" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Вишгородська районна державна адміністрація Київської області не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 42 від 01.02.2007 вилучено земельну ділянку площею 0,9111 га із землекористування Приватного акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство - 1006" та надано Товариству з обмеженою відповідальністю "СКАД" (далі - ТОВ "СКАД") в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,9111 га під розміщення виробничої бази по виготовленню пінобетонних блоків та переробці деревини на території Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту (т.1, а.с.16).

На виконання цього розпорядження, 23.02.2007 між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКАД" укладено договір оренди земельної ділянки (т.1, а.с.18-22).

Факт передачі земельної ділянки в оренду ТОВ "СКАД" підтверджено актом її приймання-передачі (т.1., а.с.23).

Позов про визнання недійсним договору оренди землі від 23.02.2007 заявлений з підстави визнання судом не чинним розпорядження, на підставі якого укладено цей договір.

Матеріально-правовою підставою свого позову позивач визначив ст.ст. 11, 16, 202, 203, 204, 207, 215, 648 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 141, 142, 149, 152 Земельного кодексу України

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд послався на те, що орендар - ТОВ "СКАД" законно набув майно в оренду та мирно ним володіє. До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що ТОВ "СКАД" не було обізнано про порушення Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області визначених законом умов і порядку передачі в оренду спірної земельної ділянки. Таким чином, судом апеляційним судом відмовлено в позові з підстав його необґрунтованості, оскільки право (інтерес) позивача, за висновком суду, не порушені.

Колегія суддів не погоджується із наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 648 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

В п.п. 2.24, 2.26 своєї постанови № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Отже, обов'язковою підставою виникнення орендних відносин щодо земельних ділянок, є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання землі в оренду.

Постановою Господарського суду Київської області від 21.08.2007 у справі № А8/166-07, яка набрало законної сили, визнано нечинним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 01.02.2007 № 42 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "СКАД" під розміщення виробничої бази по виготовленню пінобетонних блоків та переробці деревини".

Підставою для прийняття такого рішення стали встановлені судом істотні факти порушення Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області приписів законодавства, що регулюють процедуру вилучення у постійних користувачів земельних ділянок державної власності та їх передачі в оренду іншим особам.

Відповідно до ч.3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі.

Визнавши встановленими зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір не відповідає вимогам діючого законодавства та підлягає визнанню недійсним на майбутнє, враховуючи те, що правова підстава для його укладання відпала у зв'язку з визнанням у судовому порядку не чинним розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір.

Судом першої інстанції встановлено, що позовна давність не є пропущеною, оскільки позивач дізнався про порушення свого права з 20.06.2012, тоді як позов подано до суду в квітні 2015 року.

Щодо наявності на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості ТОВ "СКАД" суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що це питання не підлягає дослідженню в межах даного судового провадження, оскільки є самостійною підставою набуття права на землю чи вирішення відповідного спору щодо правомірності знаходження майна та застосування інших способів захисту права користування землею.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки місцевого господарського суду не спростовані судом апеляційної інстанції у встановленому законом порядку та ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

Обґрунтовуючи свою позицію суд апеляційної інстанції в постанові послався на рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 № 44277/98, а також на ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зробив висновок про те, що визнання спірного договору недійсним буде порушувати право ТОВ "СКАД" на мирне ним володіння майном переданим в оренду.

Зробивши такий висновок суд апеляційної інстанції не врахував, що право на мирне володіння майном передбачене Конвенцією розповсюджується також і на позивача. За обставинами справи, до передачі земельної ділянки відповідачу 2, вона знаходилась у користуванні позивача на законних підставах, при цьому її вилучення з користування позивача було проведено органом державної влади без достатніх правових підстав, тобто незаконно, що підтверджено постановою Господарського суду Київської області від 21.08.2007 у справі № А8/166-07, яка набрала законної сили у 2012 році. Таке незаконне вилучення відбулось з метою передачі цього майна іншій особі на підставі угоди, яка на час її укладання не відповідала вимогам чинного законодавства. За таких обставин порушене право позивача підлягає відновленню.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції вибірково застосував вимоги зазначеної конвенції та правову позицію, викладену у рішенні Європейського суду з прав людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 № 44277/98 до спірних правовідносин та не врахував всіх обставин справи , яка розглядається.

Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 6 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На підставі викладеного постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати а рішення суду першої інстанції про задоволення позову слід залишити в силі.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги слід покласти на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у справі № 911/1897/15 скасувати.

Рішення Господарського суду Київської області від 07.07.2015 у справі № 911/1897/15 залишити в силі.

Стягнути з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь Приватного акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство - 1006" 730, 80 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скад" на користь Приватного акціонерного товариства "Димерське спецавтопідприємство - 1006" 730, 80 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді М. В. Данилова

О. М. Сибіга