Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 904/8554/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача-2: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-1: Сумський С.М. - дов. від 12.01.15,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від29.01.15у справі№904/8554/14 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"до1.Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Снек Експорт" 2.Приватного підприємця ОСОБА_5 провизнання недійсним договору поруки Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 30.03.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" і Приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним договору поруки б/н від 15.01.14, укладеного між відповідачами. Позивач посилався на те, що за умовами спірного договору відповідач-2 (поручитель) зобов'язався солідарно відповідати перед відповідачем-1 (кредитором) за виконання позивачем (боржником) зобов'язань зі сплати вартості товару (на суму 1000 грн.), отриманого позивачем за договором поставки №35815 від 01.01.14. Проте, позивач не надавав згоди на укладання оспорюваного договору поруки і цей договір не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним в судовому порядку на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Позов обґрунтований приписами статей 203, 215, 216, 234, 511, 553-557, 626, 628 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.14 (суддя Мельниченко І.Ф.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору не передбачений законодавством та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Рішення обґрунтовано приписами статей 6, 626, 627, 628, 638, 546, 553, 203, 215 Цивільного кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.15 (судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та задовольнити позов. Скаржник посилається на порушення судами приписів статей 203, 215, 511, 512, 516, 553, 554, 556, 557, 558 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Він наголошує на тому, що не надавав згоди на укладання оспорюваного договору поруки, а тому, на його думку, наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що суперечить вимогам закону. Скаржник також вказує на те, що спірний договір не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним; що сума поруки неспіврозмірна із сумою основного зобов'язання боржника.

Від відповідача-1 судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити рішення і постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення. Водночас відповідач-1 просив здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.

Від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити рішення і постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника відповідача-1, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.01.14 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" - покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" - постачальником був укладений договір поставки №35815. За умовами цього договору постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця у визначеній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а останній прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Господарські суди також установили, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором поставки, 15.01.14 між Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Снек Експорт"- кредитором (відповідачем-1) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 - поручителем (відповідачем-2) укладено договір поруки. Згідно з умовами договору поруки поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань боржника - ТОВ "АТБ-маркет" щодо оплати вартості товару, поставленого кредитором боржнику за договором поставки №35815 від 01.01.14, на суму не більше 1000 грн. Пунктами 3.1, 4.1 договору передбачено солідарну відповідальність поручителя і боржника та визначено, що він діє до 31.12.15. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що умови договору поставки не містять положень про обов'язкове повідомлення та отримання згоди боржника на укладання договору поруки між кредитором і поручителем; що відповідачем-2 (поручителем) було частково виконано зобов'язання за договором поруки щодо сплати вартості отриманого позивачем товару за договором поставки від 01.01.14. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" про визнання недійсним договору поруки б/н від 15.01.14, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" і Приватним підприємцем ОСОБА_5. Як на підставу позову позивач посилався на те, що оспорюваний договір укладений за відсутності згоди боржника (ТОВ "АТБ-маркет") і не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість цього позову. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. За приписами статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Згідно зі статтями 512, 516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до приписів статей 553, 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, чинним законодавством України та умовами як договору поставки, так і оспорюваного договору поруки, не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки. У розумінні приписів статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 цього ж Кодексу здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 14.08.12 у справі №18/5005/11144/2011 і постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №11. Як вже зазначалося, позивач посилався на те, що оспорюваний договір поруки укладений за відсутності згоди боржника і не спрямований на реальне настання наслідків обумовлених ним. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що укладання оспорюваного договору поруки згідно з вимогами закону та основного договору не ставиться у залежність від наявності обов'язкової згоди боржника на укладання такого договору поруки; що спірний договір, за наведених позивачем підстав, не суперечить приписам законодавства. Разом з тим, судами не встановлено фактичних обставин стосовно того, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Враховуючи те, що судами не установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання договору недійсним, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову є правомірними. Доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судами та були предметом судового розгляду в судах попередніх інстанцій і мотивовано відхилені ними. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.01.15 у справі №904/8554/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець