Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Справа № 908/3948/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справісуддівГубенко Н.М. Татькова В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"на рішення від та на постанову відгосподарського суду Запорізької області 30.07.2015 Донецького апеляційного господарського суду 28.10.2015у справі господарського суду№ 908/3948/15 Запорізької областіза позовомПриватного підприємства "Драг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест"простягнення 8765,38 грн.за участю представників:

від позивача - не з'явились

від відповідача - не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.07.2015 у справі № 908/3948/15 (суддя Мойсеєнко Т.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 (головуючий суддя Мартюхіна Н.О., судді: Агапов О.Л., Сгара Е.В.), задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Драг" (позивач), присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (відповідач) на користь Приватного підприємства "Драг" основний борг у розмірі 5 220,00 грн., 3% річних в сумі 272,44 грн., інфляційні втрати в сумі 3 272,94 грн. та 1 827,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.07.2015 в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 та прийняти нове рішення про відмову у стягненні з ТОВ "Газ Інвест" 3% річних та інфляційних втрат.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 617 Цивільного кодексу України, статей 218, 219 Господарського кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.02.2016 у справі № 908/3948/15 (головуючий суддя Саранюк В.І. - доповідач, судді: Кочерова Н.О., Татьков В.І.) прийнято касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" до провадження.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 02.03.2016, у зв'язку з перебуванням судді Кочерової Н.О. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 908/3948/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.03.2016, у зв'язку з перебуванням судді Кочерової Н.О. на лікарняному, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя Саранюк В.І. - доповідач, судді: Губенко Н.М., Татьков В.І.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.05.2013 між Приватним підприємством "Драг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" (покупець) укладено контракт № 41, відповідно якого постачальник зобов'язався поставити засоби хімізації рослин (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в кількості та по ціні згідно видаткових накладних.

Пунктом 2.3. контракту передбачено, що загальна вартість контракту становить 5 220,00 грн., в т.ч. 870,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. контракту покупець зобов'язався оплатити 100% загальної суми контракту не пізніше 01 жовтня 2013 року. Датою поставки вважається дата відмітки покупця про отримання товару в накладній.

Згідно з пунктом 10.1 контракту даний контракт вступає в дію з моменту його підписання та діє до виконання всіх зобов'язань обома сторонами.

На виконання умов контракту, на підставі рахунку-фактури № 41 від 28.05.2013 відповідачеві поставлено товар на загальну суму 5 220,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 41 від 28.05.2013.

Відповідач, в порушення умов договору, отриманий товар у встановлені строки не оплатив, що і стало підставою для звернення Позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Судами попередніх інстанцій, з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, задоволено позовні вимоги позивача.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується поставка товару, тому судами попередніх інстанцій правомірно задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 5 220,00 грн. за поставлений товар.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11).

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судами попередніх інстанцій правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати.

В листі від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" Верховний Суд вказав на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу і нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача на форс-мажорні обставини.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ Інвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.07.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 у справі № 908/3948/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. Саранюк

Судді Н. Губенко

В. Татьков