Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 року Справа № 911/3515/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. -головуючого, Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційнихскарг державного підприємства "Енергоринок", першого заступника прокурора Київської області,напостанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014у справі№911/3515/14 господарського суду Київської областіза позовомдержавного підприємства "Енергоринок"допублічного акціонерного товариства "Кримтеплоелектроцентраль", публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5,треті особи, якіне заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, 2.Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,за участюпрокуратури Київської області,провизнання недійсним договору,

за участі представників сторін:

від прокуратури - Гудименко Ю.В.

від позивача - Саква Д.Ю.,Сніжко В.Ю.,Шевчук А.В.,

від відповідача-1 : не з'явилися,

від відповідача 2 : Курінний Б.М., Чорнобай Д.В.,

від третьої особи-1: Пясецький Д.В.,

від третьої особи-2: Усачова А.І.,

У С Т А Н О В И В:

05.10.2007 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кримелектроцентраль" (ТЕЦ за договором), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Кримелектроцентраль" укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 4274/02, згідно умов якого ТЕЦ зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору (п. 1.1. договору).

Станом на 01.04.2014, у процесі виконання зазначеного договору, у ДП "Енергоринок" перед ПАТ "Кримелектроцентраль" утворилась заборгованість у розмірі 212 238 194,46 грн.

16.04.2014 між ПАТ "Кримелектроцентраль" та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" укладено договір про відступлення права вимоги № 246, згідно п.1.1 якого ПАТ "Кримелектроцентраль" (первісний кредитор за договором) передає (відступає), а ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" (новий кредитор) приймає на себе право дійсної вимоги до боржника первісного кредитора - ДП "Енергоринок" заборгованості за договором від 05.10.2007 № 4274/02 за поставлену первісним кредитором електричну енергію в сумі 212 238 194,46 грн.

18.08.2014 державне підприємство "Енергоринок" звернулися до господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.04.2014 № 246, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що зазначений договір укладений у порушення положень ст.512, 516 ЦК України та п. 8.7 договору купівлі-продажу електричної енергії № 4274/02 від 05.10.2007. Також посилалися на те, що спірний договір суперечить Закону України "Про електроенергетику", постанові КМУ від 07.05.2014 року № 148 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на тимчасово окупованій території Автономної республіки Крим та м. Севастополя", постанові НКРЕ від 21.12.2014 № 2 "Про алгоритм розподілу коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії".

07.11.2014 рішенням господарського суду Київської області (суддя Грєхов А.С. - головуючий, Лилак Т.Д., Щоткін О.В.) залишеним без змін 23.12.2014 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Станік С.Р. - головуючий, Власов Ю.Л., Самсін Р.І.) в позові відмовлено, посилаючись на те, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду справи, взявши за основу судових рішень твердження відповідачів, які обґрунтовували свою правову позицію положеннями ст.8, 512, 516 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності".

Не погоджуючись із ухваленими рішеннями, ДП "Енергоринок" звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просили їх скасувати, мотивуючи грубим порушенням господарськими судами положень діючого законодавства, що призвело до ухвалення необґрунтованих та незаконних рішень, у зв'язку з чим, просили скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 та рішенням господарського суду Київської області від 07.11.2014 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.04.2014 № 246.

Перший заступник прокурора Київської області касаційною скаргою просив рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд визнаючи їх незаконними та ухваленими за неповно встановленими обставинами справи і неправильним застосуванням положень діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Проаналізувавши касаційні скарги на предмет їх обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог скарги державного підприємства "Енергоринок" та задоволення касаційної скарги першого заступника прокурора Київської області виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами обох інстанцій, між ДП "Енергоринок (позивачем у цій справі) та публічним акціонерним товариством "Кримтеплоелектроцентраль", публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5 (відповідачами у цій справі), виник спір щодо правомірності укладеного договору про відступлення права вимоги від 16.04.2014 № 246, згідно п.1.2 якого, до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відхиляючи позовні вимоги ДП "Енергоринок", попередні судові інстанції виходили з того, що відповідно до принципу мовчазної згоди, закріпленого положеннями ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності", відповідач-1 набув право на укладення договору про відступлення права вимоги без згоди позивача, оскільки останній, у визначений зазначеним законом 20-ти денний термін, не надав відповіді на лист ПАТ "Кримтеплоелектроцентраль" про надання згоди на укладення спірного договору.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з указаними висновками судів і вважає їх недостатньо обґрунтованими та передчасними.

Ухвалюючи такі рішення у справі, суди обох інстанцій не з'ясували дійсні права та обов'язки учасників спірних правовідносин, належним чином не дослідили положень договору про відступлення права вимоги на предмет його відповідності приписам ст. 516 ЦК України, не надали належної правової оцінки доводам позивача, прокурора та третіх осіб, які упродовж усього розгляду справи наголошували на тому, що спірний договір укладено всупереч зазначеним положенням та п. 8.7 договору купівлі-продажу електричної енергії від 05.10.2007 № 4274/02, згідно умов якого права та обов'язки, що виникають за цим договором у однієї зі сторін, не можуть бути передані третій стороні без письмової згоди іншої сторони за цим договором.

Що стосується застосування судами до спірних правовідносин положень ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" на підставі положень ч. 1 ст. 8 ЦК України, то враховуючи вищезазначене та конкретні обставини справи, колегія суддів визнає не в повній мірі обґрунтованим та безпідставним застосування до спірних правовідносин інституту аналогії права, виходячи з наступного.

Мотивуючи необхідність застосування положень ч.1 ст.8 ЦК України, Київський апеляційний господарський суд зазначав, що акти цивільного законодавства не врегульовують випадки ухилення сторони зобов'язання від надання відповіді на запити іншої сторони, тому виникла необхідність у застосуванні аналогії закону, не звернувши при цьому уваги на положення зазначеної статті, зі змісту яких убачається можливість їх застосування лише за умови якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Аналізуючи зміст зазначених положень можна дійти висновку, що за аналогією до цивільних відносин можуть застосовуватись тільки положення цивільного законодавства. Це означає, що законодавець виключає субсидіарне застосування до цивільних відносин норм інших галузей права, а Закон України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності" до актів цивільного законодавства не віднесено, оскільки він визначає лише правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів.

За таких обставин, рішення обох інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду, під час якого господарському суду необхідно всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і в залежності від установленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими урегульовано спірні правовідносини, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок" задоволити частково.

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 та рішення господарського суду Київської області від 07.11.2014 скасувати, а справу №911/3515/14 направити для нового розгляду до суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя А.С. Ємельянов

Суддя Л.В. Ковтонюк