Історія справи

Постанова ВГСУ від 29.11.2016 року у справі №922/5009/15
Постанова ВГСУ від 02.02.2016 року у справі №922/5009/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 922/5009/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачаНежельська О.С. - довіреність від 18.09.2015 рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської радина постановувід 17.11.2015 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 922/5009/15 господарського суду Харківської області за позовомХарківської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Термоізоляція" прозобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Термоізоляція" про зобов'язання ПАТ "Термоізоляція" протягом 3-х місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0326 га по провулку Університетському, 1 та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 12, 79-1, 93 Земельного кодексу України, статей 15, 30 Закону України "Про оренду землі", статей 5, 13, 15, 21 Закону України "Про оцінку земель" та статей 11, 15, 16, 509, 526 Цивільного кодексу України, обґрунтовані безпідставним невиконанням відповідачем рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13, від 03.07.2013р. №1209/13.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що між ним та позивачем укладений договір на право тимчасового користування землею, який не є договором оренди земельної ділянки, а також, що жодним нормативним документом України не зазначено про обов'язок користувача земельної ділянки зареєструвати таку ділянку у державному земельному кадастрі внаслідок зміни законодавчої бази України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2015 (суддя Т.О. Пономаренко) позов задоволено повністю, зобов'язано ПАТ "Термоізоляція" протягом 3-х місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0326 га по провулку Університетському, 1 та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Приймаючи рішення, суд дійшов висновку, що рішення Харківської міської ради від 25.09.2013р. № 1269/13, яке є діючим та підлягає виконанню, відповідач зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0326 га по провулку Університетському, 1 та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, відповідно до цього позовні вимоги є нормативно та документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Термоізоляція" Харківський апеляційний господарський суд (судді: О.Є. Медуниця, В.В. Россолов, І.І. Шепітько) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 17.11.2015 р. рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 скасував та прийняв нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовив.

Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує можливість примусового вчинення дій з виготовлення технічної документації із землеустрою та реєстрації земельної ділянки, а також приймаючи до уваги невідповідність предмету позову встановленим законом способам захисту порушеного права.

Харківська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 року, а рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 року залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що є вірними висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на положення чинного законодавства та рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 року №1269/13, яке є чинним та підлягає виконанню, у зв'язку чим відповідач зобов'язаний забезпечити виготовлення технічної документації та зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Термоізоляція" просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що позивач в односторонньому порядку та всупереч приписам статей 525, 526 Цивільного кодексу України, намагається покласти на відповідача додаткові обов'язки, які не передбачені ані договором ані законом й виконання яких призведе до понесення відповідачем значних фінансових втрат.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 26 травня 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради 23.04.1997 р. №327, між виконавчим комітетом Харківської міської ради та Публічним акціонерним товариством "Термоізоляція" укладено договір на право тимчасового користування землею №1074.

Відповідно до пункту 1.1 договору, виконавчий комітет Харківської міської ради надає, а ПАТ «Термоізоляція» приймає в тимчасове користування земельну ділянку, площею 0,0326 га розташовану за адресою: м. Харків, пров. Університетський, 1.

Земельна ділянка надається в тимчасове користування строком на двадцять п'ять років для експлуатації адміністративної будівлі (п.1.2 договору).

Згідно пункту 2.1 договору, плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку в розмірі 34,23 грн.

Договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013р. № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р., і відповідно до пункту 1.1 цього рішення затверджено базову вартість 1 кв.м земель міста Харкова у сумі 291,18 грн.

Рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013" встановлено (п. 2, п. 3), що плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014. Зміни до договорів оренди землі, пов'язані зі зміною розміру орендної плати, оформлюються додатковою угодою до договору оренди землі згідно з Порядком оформлення договорів оренди землі у місті Харкові.

Згідно пункту 2.2 Порядку, управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

На підставі вказаних рішень міської ради, до укладеного сторонами договору на право тимчасового користування землею, необхідно внести зміни щодо розміру орендної плати, згідно розрахунку, виконаного Департаментом земельних відносин, на підставі витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який надається Управлінням Держземагенства у м.Харкові.

Відповідно до п. 4 рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим Рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 року вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м. Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 5 зазначеного рішення Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання вказаних вимог рішення міської ради, позивач направив відповідачу лист - попередження №2054/0/225-13, в якому зазначив відповідачу, зокрема, про необхідність в строк до 01.12.2013 року забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.21).

Відповідач вимоги рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 р. № 1269/13 щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не виконав, відповіді на лист не надіслав, що позбавляє позивача можливості отримати в управлінні Держземагенства витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, здійснити розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку та вчинити дії щодо складання та підписання додаткової угоди до договору в частині зміни розміру орендної плати у відповідності з нормативною грошовою оцінкою земель міста Харкова станови на 01.01.2013 року.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання ПАТ "Термоізоляція" протягом 3-х місяців з моменту вступу в законну силу рішення суду забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0326 га по провулку Університетському, 1 та вчинити дії щодо реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

За приписами статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Сторони не заперечують проти того, що земельна ділянка, яка використовується відповідачем, не внесена до Державного реєстру земель.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно статті 10 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки є об'єктами Державного земельного кадастру.

Положеннями статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що нормативна грошова оцінка відноситься до відомостей про земельну ділянку, які включаються до Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Згідно зі статтею 21 зазначеного Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні.

Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Положеннями статті 22 Закону України "Про землеустрій" визначено, що однією із підстав здійснення землеустрою (виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі) є договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою.

За приписами статті 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом. На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використовувати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, а частиною 2 цієї статті визначені способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і конкретних потреб, які не суперечать Конституції і законом України, суспільним інтересам, справедливості та іншим загально - правовим засадам.

Вказане кореспондується з приписами статті 20 Господарського кодексу України, змістом якої держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Крім того, способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, за приписами якої, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, з урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з'ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться за вказаним позовом й чи виконує функції захисту такий позов прав позивача, як примусове виконання обов'язку в натурі у даних правовідносинах.

Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі №922/5009/15 та рішення господарського суду Харківської області від 06.10.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач