ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 року Справа № 910/1421/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Ходаківська І.П.,розглянувши матеріали касаційних скаргДержавного підприємства "Енергоринок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Національного антикорупційного бюро Українина постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 у справі№ 910/1421/16Господарського судуміста Києваза позовомНаціонального антикорупційного бюро Українидо1.Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", 2.Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1.Державне підприємство "Енергоринок", 2.Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугпровизнання правочину недійсним,

В засіданні взяли участь представники:

відповідача 1: відповідача 2: відповідача 3: третя особа 1:Санніков С.Г., Карнаухова У.М. Піх.А.Б., Шостак Є.А. Гарник В.В.ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання правочину недійсним.

Позивач доводить, що укладений 12.02.2015 між приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" договір №24 про відступлення права вимоги, яким змінено алгоритм проведення розрахунків за поставлену електричну енергію, суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року (суддя Пукшин Л.Г.) вимоги позову задоволені повністю.

Визнаний недійсним договір №24 про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладений між приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Господарський суд дійшов висновку, що відповідачами було укладено Договір уступки, яким в порушення ст. 15, 26 Закону України "Про електроенергію", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією було змінено порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, то відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, що є підставами для визнання даного правочину недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року (судді: Зеленін В.О., Чорна Л.В., Кропивна Л.В.) рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року скасовано та прийняти нове рішення.

В задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України до приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 року - відмовлено.

Визнаний недійсним Договір № 26 від 12.02.2015 року про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 року, укладений між приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Апеляційна інстанція не погодилася із висновками суду першої інстанції, оскільки за змістом Договору уступки, укладеного між відповідачами по справі (п.2.7) умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником (відповідачем-3) перед новим кредитором (відповідачем-1) визначаються Договором про порядок проведення розрахунків по Договору уступки.

Оскільки трьома сторонами Договору уступки було визначено необхідність встановлення умов, порядку та строків виконання зобов'язань як істотну умову за Договором уступки, щодо чого не було досягнуто згоди й такі умови не було визначено, цей договір є неукладеним.

Враховуючи встановлення апеляційним господарським судом те, що Договір уступки є неукладеним, суд дійшов висновку, що належить визнати недійсність пов'язаного з ним Договору № 26, за яким було сплачено грошові кошти на користь нового кредитора, а також для відновлення прав сторін застосувати наслідки недійсності у вигляді реституції (повернення отриманих відповідачем 1 від відповідача 3 за Договором № 26 коштів в сумі 38 823 520,49 грн.).

З огляду на наведене колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що місцевий господарський суд допустився помилки, коли визнав недійсним Договір уступки, який фактично є неукладеним за вищенаведених обставин.

Національне антикорупційне бюро України в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати частково, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю

- визнати недійсним Договір № 24 про відступлення права вимоги від 12.02.2015 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат";

- визнати недійсним Договір № 26 від 12.02.2015 року про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Скаржник вважає, що внаслідок укладення Договору уступки відбувається заміна сторони у зобов'язанні, однак цей правочин не може змінювати умов Договору поставки, тому доводить, що Договір уступки містив усі істотні умови необхідні для заміни сторони у зобов'язанні, а умови п.2.7 передбачали, що відносини лише Боржника та Нового Кредитора в частині умов, порядку та строків виконання зобов'язань врегульовуються Договором про порядок розрахунків. За висновком скаржника оскільки умови п.2.7 Договору уступки стосуються скоріш за все правочину про внесення змін до Договору поставки, тому висновки суду про те, що не укладено саме договір про відступлення права вимоги, а не договір про внесення змін до Договору поставки є незаконними та необґрунтованими.

За таких обставин, оскаржуваний правочин суперечать іншим нормам цивільного законодавства, зокрема, ч.1 ст.514 ЦК України та ст.ст. 15, 26 Закону України «Про електроенергетику», а отже не виключається можливості визнання його недійсним.

Частина 8 статті 26 Закону вимагає, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника.

Таким чином, як суть відносин між сторонами так і обов'язковість окремих норм вимагала від сторін не відступати від їх вимог, однак, сторони уклавши оскаржуваний договір в супереч вимог закону відступили від його вимог, чим порушили вищезазначені норми.

Державне підприємство "Енергоринок" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Національного антикорупційного бюро України про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24 з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, прийняти в цій частині нове рішення, яким: визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24, укладений між ВАТ "Запоріжжяобленерго", ПрАТ "ХК "Енергомережа" та TOB "Запорізький титано-магнієвий комбінат", в іншій частині постанову суду залишити без змін.

Скаржник вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду про визнання договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24 неукладеним, оскільки сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, договір фактично виконувався, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав визнавати такий договір неукладеним.

При цьому скаржник доводить невідповідність договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24 вимогам закону, оскільки стаття 26 Закону України «Про електроенергетику» виключає проведення розрахунків за спожиту електричну енергію окрім в спосіб, передбачений Законом. Оскільки відповідно до умов Договору уступки відповідачі погодили, що вищезгадані кошти мають бути перераховані TOB "ЗТМК" на банківський рахунок ПАТ «ХК «Енергомережа», який не є поточним рахунком із спеціальним режимом використання, відкритим в уповноваженому банку для розрахунків за електроенергію, це прямо суперечить вимогам Закону.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм процесуального та матеріального права, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скаржник вважає, що господарські суди правильно визначили, що перерахунок Відповідачем 3 на користь Відповідача 1 боргу у сумі 39 323 520,49 (тридцять дев'ять мільйонів триста двадцять три тисячі п'ятсот двадцять) грн. 49 коп. здійснювався в рамках Договору № 26 від 12.02.2015 р. про порядок проведення розрахунків, але не надали оцінку того, що Договір № 26 від 12.02.2015 р. про порядок проведення розрахунків укладався Відповідачами 1 та 3 у справі саме на виконання Договору уступки права вимоги № 24 від 12.02.2016 р., який було підписано Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3 без будь-яких застережень щодо підписання договору про порядок проведення розрахунків.

Скаржник на підставі норм ст.ст. 512, 515, 627 ЦК України вважає, що зобов'язальне право вимоги як самостійна майнова цінність може вільно передаватися кредитором іншій особі, будь-яке майнове право (право вимоги) може бути відступленим, якщо законом не встановлено відповідну заборону, або якщо воно не має нерозривного зв'язку із особою кредитора.

Скаржник вважає, що ст. 15' Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 ПКЕЕ не забороняє та не виключає можливість застосування механізмів оплати за електричну енергію за допомогою третіх осіб, доводить, що укладання договору про відступлення права вимоги не порушує ст. 15і Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 ПКЕЕ, тому що укладання договору відступлення права вимоги не призводить до заміни кредитора в договорі про постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію у листопаді 2014 р. із збереженням обсягу прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у справі є вимоги про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, статті 514 ЦК України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним у судовому порядку на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Судами встановлено наступні обставини.

01.12.2012 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальник) та ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (після зміни організаційно-правової форми - Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (споживач) укладено договір №76 про постачання електричної енергії (надалі - Договір поставки), відповідно до п. 1 якого постачальник електроенергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 - "Обсяги постачання електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Під час виконання умов цього Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1 Договору поставки).

У відповідності до п. 2.3.4 Договору поставки споживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 7.2 Договору поставки встановлено, що розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Пунктом 1 Порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток №4 до Договору поставки) визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника електричної енергії, вказаний у п. 10 Договору поставки - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - для сплати за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, кошти за недораховану електричну енергію та ін. №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363 (з урахуванням змін, внесених згідно Додаткової угоди №5 до Договору поставки від 01.01.2014).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань із оплати спожитої електричної енергії у листопаді 2014 року у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 39 323 520,49 грн.

12.02.2015 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) укладено договір №24 про відступлення права вимоги (надалі - Договір уступки), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за Договором про постачання електричної енергії №76 від 01.12.2012, щодо заборгованості, яка утворилася за листопад 2014 року на загальну суму 39323520,49 грн.

Згідно пункту 1.2 Договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акту звірки розрахунків.

Пунктами 2.1 та 2.5 Договору уступки передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього Договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 39 323 520,49 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2015.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 Договору).

У пункті 2.7 Договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 2.8 Договору уступки первісний кредитор відступає новому кредиторові право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по вказаній у п. 1.1. Договору заборгованості.

12.02.2015 між ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" укладено договір №26 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №24 від 12.02.2015, відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 якого ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язується сплатити ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг у сумі 38 823 520,49 грн. впродовж 10 днів з моменту підписання Договору про відступлення права вимоги. А залишок суми боргу зі сплати вартості спожитої у листопаді 2014 року електроенергії у розмірі 500 000,00 грн., а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно ст. 605 Цивільного кодексу України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на вказану суму.

13.02.2015 (на наступний день після укладення Договору уступки) ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перераховує на рахунок ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" кошти у розмірі 38 823 520,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3711 від 13.02.2015.

Станом на дату розгляду даної справи сторонами не надано доказів належного виконання відповідачем 1 грошового зобов'язання зі сплати на користь відповідача 2 суми за відступлення права вимоги у передбачений Договором уступки строк.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що Договір уступки, на думку позивача, був укладений відповідачами всупереч положень ст. 514 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, що є підставою для визнання його недійсним.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що уклавши оспорюваний договір про відступлення права вимоги, відповідачі змінили порядок розрахунків за договором поставки шляхом залучення приватної особи в якості посередника, що суперечить приписам нормативного обґрунтування позову. Крім того, господарський суд першої інстанції зазначив про правомірність звернення НАБУ з даним позовом до господарського суду, пославшись при цьому, на приписи статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 1, 16, 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро".

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний трьохсторонній договір про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015 є неукладеним, оскільки усіма його сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а саме: умов порядку та строків виконання зобов'язання, що унеможливлює визнання такого договору недійсним в судовому порядку. Оскільки оспорюваний договір про відступлення права вимоги є неукладеним, то суд апеляційної інстанції, керуючись приписами п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним пов'язаного з ним договору від 12.02.2015 №25 та застосував наслідки недійсності правочину у вигляді реституції.

Проте погодитись із такими висновками не можна з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" - Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

Відповідно до пункту 13 статті 17 вказаного Закону Національному антикорупційному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно зі статтею 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним наглядом за безпечним виконанням робіт на об'єктах електроенергетики незалежно від форм власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно - технологічним) управлінням.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

За приписами ч.2 ст.15 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цій термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунку в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у пункті 6.2. ПКЕЕ відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3. ПКЕЕ встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в повноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається обов'язок споживача сплачувати за поставлену йому енергопостачальником електричну енергію виключно шляхом перерахування коштів на поточній рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину визначені у ст.203 ЦК України. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Оскільки позивач звернувся до господарського суду в силу наданого законом права (п.13 ч.1 ст.17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України") та просив визнати недійсним Договір уступки у спорі, який виник з приводу правомірності його укладення і виконання; спірний договір за змістом є господарським, а не публічно-правовим; зміст правовідносин сторін свідчить про їх приватноправовий характер, - Господарський суд міста Києва, відповідно до ст.2 ГПК України, цілком правомірно порушив провадження у даній справі.

Разом з цим, за визначенням корупції, наданим в статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро", визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 ЦК України, статей 207, 208 Господарського кодексу України.

Під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України, і саме факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах буде засвідчувати порушення інтересів держави.

Суди залишили поза увагою приписи наведених вище норм, не дослідили природу спірних правовідносин та відповідні істотні обставини справи не встановили.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що Договір уступки є неукладеним, оскільки він виконувався сторонами, в тому числі шляхом укладення 12.02.2015 на виконання останнього договору №25 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015, а тому позовні вимоги позивача, виходячи з предмету та підстав позову, розглянуті не були. З урахуванням викладеного висновки апеляційного суду про недійсність Договору №25 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015, саме внаслідок неукладеності Договору уступки, є передчасними.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі у їх сукупності та надання правомірної оцінки всім доводам та доказам сторін, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державного підприємства "Енергоринок", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" та Національного антикорупційного бюро України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у справі № 910/1421/16 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 року у справі № 910/1421/16 господарського суду міста Києва скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя СуддіО.В. Яценко С.В. Бакуліна І.П. Ходаківська