Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.10.2014 року у справі №925/746/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 925/746/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.07.2014у справі№ 925/746/14 Господарського суду Черкаської областіза позовомПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз"про стягнення 553 657, 22 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідачаКучеренко С.П.

В С Т А Н О В И В :

В травні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 241 676 грн. 81 коп. пені, 263 624 грн.95 коп. 7 % штрафу, 48 355 грн. 46 коп. 3 % річних та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.06.2014 (суддя Анісімов І.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 (головуючий Суховий В.Г., судді: Мальченко А.О., Жук Г.А.) у справі № 925/746/14 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись частково із зазначеними судовими рішенням, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та штрафу. В цій частині касатор просить суд прийняти нове рішення про відмову у позові.

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2012 між Національною акціонерною компанією ,,Нафтогаз України" (продавцем; позивачем) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз" (Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації ,,Черкасигаз"; покупцем; відповідачем) укладеного договір № 174-ТКЕ(Б) на купівлю - продаж природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у період з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року природний газ обсягом до 7 595,206 тис. куб. м., а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (пункти 1.1, 2.1. договору) (а.с. 10 - 15).

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України ,,Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується, як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1., 6.2. цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Судами попередніх інстанцій на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання умов договору, протягом серпня - грудня 2012 року, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 15 847 623,72 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи актами приймання - передачі природного газу (а.с.17-25). Ця обставина відповідачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв'язку з тим, що відповідач, за посиланням позивача, несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення трьох відсотків річних, штрафу та пені.

Підставою для задоволення позову про стягнення трьох відсотків річних, штрафу та пені, став висновок судів попередніх інстанцій про неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого природного газу. За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 241 676, 81 грн. пені, 263 624, 95 грн. 7 % штрафу, 48 355, 46 грн. 3 % річних.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 цього кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 у справі № 20/246-08 та у постанові від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

Як роз'яснено у пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

У справі ж, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій, в даному випадку, є обґрунтованими. Обґрунтованість розрахунку пені та штрафу, який перевірений судами попередніх інстанцій, відповідач не заперечує.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних, слід зазначити наступне. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статтю 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В своїй постанові від 16 травня 2006 року у справі № 10/557-26/155 за позовом АТЗТ "Адрем" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 327 786 грн. 70 коп., у тому числі 253 395 грн. 68 коп. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 10 518 грн. 88 коп. річних, 63 872 грн. 14 коп. пені, Верховний Суд України, дійшов висновку про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України, яка прийнята за результатом розгляду аналогічного спору.

За розрахунком позивача, перевіреного судами, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 48 355 грн. 46 коп. 3 % річних. Обґрунтованість розрахунку в цій частині, який перевірений судами попередніх інстанцій, відповідач не заперечує.

Колегія вважає зазначені висновки правильними та достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 у справі № 925/746/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова