Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 року Справа № 916/729/15-г

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Кузьменко М.В. і Палій В.В. (доповідач)

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", м. Іллічівськ,

на рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2015

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015

зі справи № 916/729/15-г

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація), м. Іллічівськ,

до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Підприємство), м. Іллічівськ,

про стягнення 9 725 485,64 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Адміністрації - Мишко О.В. предст. (дов. від 26.12.2014)

Підприємства - Перейма Д.О. предст. (дов. від 25.12.2014)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Адміністрація звернулася до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Підприємства 9 725 485,64 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 31.03.2014.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2015 (суддя Рога Н.В.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 (судді Ярош А.І. - головуючий, Шевченко В.В., Головей В.М.), позовні вимоги задоволено повністю з посиланням на їх обґрунтованість.

Прийняті судові рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статей 403, 406, 526, 626, 627, 638 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), 136, 173, 175, 193, 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) мотивовано неналежним виконанням Підприємством договірних зобов'язань із своєчасної та повної сплати коштів за користування гідротехнічними спорудами на підставі майнового сервітуту.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу Адміністрація просила залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 31.03.2014 Адміністрацією як власником та Підприємством як сервітуарієм укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) (далі -Договір), відповідно до умов якого власник, на визначених Договором умовах оплати, надає сервітуарію право обмеженого користування належними власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту;

- строк дії Договору визначений до 31.12.2014, а в частині розрахунків - до 31.01.2015, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (пункт 7.1 Договору);

- оплата сервітуту здійснюється не пізніше 31.01.2015 на підставі рахунків власника, що направляються сервітуарію до восьмого числа місяця, наступного за звітним (пункт 2.5 Договору);

- у відповідності до пункту 3.2 Договору сервітуарій зобов'язаний своєчасно і на умовах цього договору сплатити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом, за винятком випадку, передбаченого пунктом 2.4 цього договору;

- на виконання умов Договору позивачем надано відповідачу в користування гідротехнічні споруди, які розташовані в акваторії Іллічівського морського порту, та виставлено рахунки для оплати на загальну суму 18 184 015,23 грн.;

- відповідачем здійснено користування гідротехнічними спорудами, проте оплату сервітуту здійснено частково, у сумі 8 458 529,59 грн.;

- Договір не є нікчемним та недійсним у судовому порядку не визнавався. Сервітут не припинив своєї дії;

- розмір простроченої заборгованості відповідача перед позивачем становить 9 725 485,64 грн.

Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства на користь Адміністрації заборгованості за Договором за весь час фактичного користування гідротехнічними спорудами.

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положеннями статей 626, 629 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статей 173, 175 ГК України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з приписами статті 193 ГК України, яка кореспондується з положеннями статті 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги загальний принцип свободи договору (виключення з якого прямо передбачені законом), а також визначений законодавцем підхід до визнання договору укладеним, з огляду на відсутність тотожності у правовому змісті термінів "правочин" та "право", "сервітут" і "земельний сервітут", встановивши досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов чинного Договору, який не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався; з'ясувавши зміст Договору та фактичні обставини виконання сторонами договірних зобов'язань; перевіривши розмір наявної заборгованості, за відсутності у чинному законодавстві України приписів щодо обов'язковості державної реєстрації Договору - дійшли обґрунтованих висновків щодо укладеності Договору та неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, а тому й правомірно задовольнили даний позов.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому й не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги.

Чинне законодавство не містить приписів щодо обов'язковості державної реєстрації договору майнового сервітуту; відповідно, відсутність реєстрації такого договору не свідчить ні про його неукладеність, ані про його нікчемність.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 зі справи № 916/729/15-г залишити без змін, а касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя М. Кузьменко

Суддя В. Палій