Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 916/3534/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. у справі №916/3534/14 господарського судуОдеської області за позовомПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Аквавінтекс" 2) приватного малого підприємства "Лоцмен" про за участю представників сторін: позивача - відповідача 1- відповідача 2- визнання недійсним договору купівлі-продажу Власюк Г.В. дов. № 03/2/196 від 20.03.2015 не з'явився Малофеєв Ю.М. дов. б/н від 01.03.2015 В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство" Аквавінтекс" та приватного малого підприємства "Лоцмен" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №20-07/10 від 20.07.2010, укладеного між ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та приватним малим підприємством " Лоцмен ".

Позовні вимоги були вмотивовані тим, що ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" свої зобов'язання перед ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" за укладеним між ними кредитним договором №196 від 31.03.2010 належним чином не виконує.

При укладанні ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та ПМП "Лоцмен" договору купівлі-продажу №20-07/10 від 20.07.2010, ТОВ "СП"Аквавінтекс" взяв на себе зобов'язання оплатити поставку на суму 7863312,11грн., яка була стягнута з нього рішенням суду, що є 10% від суми кредиту, у зв'язку з чим позивач зазначає, що ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" не повідомило банк як кредитора про наявність претензій та про стягнення з нього боргу, що є порушенням приписів ч.ч.1, 5 ст.203, ст.ст.215, 234 ЦК України, а відтак рішення про стягнення з боржника коштів впливає на інтереси банку.

Рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2014 (суддя Горячук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015(судді Колоколов С.І., Разюк Г.П., Шевченко В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не є стороною договору, та позивачем не доведено, що рішення про стягнення з боржника коштів впливає на інтереси банку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзивах на касаційну скаргу ПМП "Лоцмен" та ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" проти доводів касаційної скарги заперечують, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Заслухавши присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права при винесенні рішення і постанови та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.03.2010р. між відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (Позивач, ПАТ "ВіЕйБі Банк, "Кредитодавець") та ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" ("Позичальник") укладено кредитний договір №196, відповідно до якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти ("Кредит"), на умовах, визначених Договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину Договору.

Кредит надається в сумі 11320671,28грн., термін остаточного повернення кредиту - 01.08.2016 включно. Додатковою угодою №1 до кредитного договору №196 від 31.03.2010 сторони визначили графік повернення кредиту.

З метою забезпечення належного виконання кредитного договору 01.04.2010 між ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, за яким ТОВ "СП "Аквавінтекс" передав в іпотеку Банку цілісний майновий комплекс загальною площею 10706,7кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Леніна, 126 та розташований на земельній ділянці площею 2,9612га, яка знаходиться у користуванні ТОВ "СП "Аквавінтекс", оціночна вартість предмету іпотеки становить 14590260,00грн.

31.03.2011 сторонами був укладений Договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору №196 від 31.03.2010, яким термін остаточного повернення кредиту встановлено 30 грудня 2017 року. Також сторонами визначена процентна ставка за користування кредитом.

Позивачу стало відомо, що господарським судом 28.04.2014 прийнято рішення по справі №916/1276/14, яким на користь ПМП "Лоцмен" стягнуто з ТОВ "СП "Аквавінтекс" заборгованість в сумі 7863312,11грн. по двох договорах, в тому числі і по договору поставки №20-07/10 від 20.07.2010 на суму 2080420,86грн.

ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" вважав, що по договору поставки №20-07/10 від 20.07.2010 між відповідачами не здійснювалось будь-яких оплат, відсутні акти приймання-передачі товару, сторони не мало наміру вчиняти будь-які дії на виконання договору і не бажали настання правових наслідків, які б могли виникнути внаслідок здійснення правочину, що є ознакою фіктивності договору.

На цих підставах ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернувся з позовом до господарського суду з вимогою визнати недійсним з моменту укладення договір поставки № 20-07/10 від 20.07.2010, укладений між ТОВ "СП "Аквавінтекс" та ПМП "Лоцмен", посилаючись на частину першу, п'яту статті 203, статті 215, 234 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 роз'яснено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Судами встановлено, що ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не є стороною оспорюваного договору, останній укладався юридичними особами ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та ПМП "Лоцмен".

Також, правовідносини по спірному договору купівлі-продажу між сторонами підтверджуються рішенням господарського суду Одеської області від 28.04.2014. по справі №916/1276/14, яким встановлено виконання зобов'язань ПМП "Лоцмен" на виконання умов договору купівлі-продажу, що підтверджується видатковими накладними, та частковою оплатою ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс", що не спростовано сторонами. Проте, рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2014 по справі №916/1276/14 не набрало законної сили відповідно до ч.5 ст.85 ГПК України, оскільки оскаржено в апеляційному порядку.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В силу ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що позивач, звертаючись з позовом, повинен довести в розумінні ст.33 ГПК України наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і чим саме порушуються його інтереси під час виникнення у сторін господарських зобов'язань за спірним договором купівлі-продажу.

Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Само по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Щодо доводів скаржника про те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень послались на ч.3 ст.35 ГК України, а саме на рішення господарського суду Одеської області по справі №916/1276/14, яке не набрало законної сили, то такі доводи були предметом розгляду апеляційного суду, та останнім встановлено, що дійсно зазначене рішення відповідно до ст.85 ГПК України не набрало законної сили у зв'язку з його апеляційним оскарженням.

Однак, Рішенням господарського суду Одеської області по справі №916/1276/14 встановлені обставини господарських відносин між сторонами по укладеному договору купівлі-продажу, які в частині розрахунків сплачені частково в сумі 245106,71 грн., що підтверджується банківськими виписками, і не були виконані повністю, у зв'язку і з чим ПМП "Лоцмен" звернувся до суду про стягнення коштів з ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс".

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними доказами у відповідності із ст.ст.33, 34 ГПК фіктивності Договору купівлі-продажу № 20-07/10 від 20.07.2010.

Також ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не довів, в чому саме відбулося порушення його прав при укладанні відповідачами оспорюваного договору, чим саме права банку порушені під час господарської діяльності відповідачів та виконання ними умов спірного Договору купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для забезпечення належного виконання кредитного договору 01.04.2010 між ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, за яким ТОВ "СП "Аквавінтекс" передав в іпотеку Банку цілісний майновий комплекс загальною площею 10706,7кв.м, розташований на земельній ділянці площею 2,9612га, яка знаходиться у користуванні ТОВ "СП "Аквавінтекс", оціночна вартість предмету іпотеки становить 14590260,00грн.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням господарського суду Одеської області від 18.10.2013 по справі №5017/2053/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.08.2014, було стягнуто з ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" заборгованість за кредитним договором №196 від 31.03.2010 у сумі 11872758,81грн.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2014 вказане рішення та постанова по справі №5017/2053/2012 були скасовані, та зазначена справа направлена на новий розгляд. Отже, факт наявності простроченої заборгованості у ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" перед ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" за кредитним договором №196 від 31.03.2010 позивачем не доведена.

Враховуючи викладене, суди дійшли до висновку, що вимоги та доводи ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", викладені в позовній заяві, про визнання недійсним (фіктивним) договору купівлі-продажу №20-07/10 від 20.07.2010, укладеного між ТОВ "Спільне підприємство "Аквавінтекс" та ПМП "Лоцмен" є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. у справі №916/3534/14 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова