Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 911/4598/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Ахметова Р.Р.,

відповідача - не з'яв.,

третьої особи - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015

та на рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014

у справі № 911/4598/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення 656 454,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства "Києво-Святошинська тепломережа" про стягнення 656 454,69 грн. боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.10.2014 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.12.2014 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 (колегія суддів у складі: суддя Агрикова О.В. - головуючий, судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.), провадження в частині стягнення 499 999,99 грн. основного боргу припинено. Позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Києво-Святошинська тепломережа" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7 088,89 грн. пені, 68 160,67 грн. інфляційних втрат, 17 369,76 грн. 3% річних та 11 852,39 грн. судового збору. У задоволенні решти позову - відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 12.12.2014 і постанову апеляційного суду від 11.02.2015 в частині відмови в задоволенні позовних щодо стягнення пені в сумі 63 799,99 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму коштів, а в іншій частині рішення господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 42, 218, 219, 233 ГК України, ст. 525, 526, 549, 551, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 42, 47, 83 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 28.12.2012 Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Києво-Святошинська тепломережа" Київської обласної ради (покупець) було укладено договір № 13/3413-БО-41 купівлі-продажу природного газу, згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити природний газ на умовах договору;

- п. 3.3. договору сторони дійшли згоди про те, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу;

- відповідно до п. 6.5 договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою;

- 17.07.2013 сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу природного газу № 13/3413-БО-41 від 28.12.2012, згідно з якою сторони домовились викласти пункти 5.2 та 5.5 у відповідній редакції;

- позивачем, на виконання п. 1.1. договору за період з вересня 2013 року по грудень 2013 року передано, а відповідачем прийнято від позивача природний газ в об'ємі 348,87 тис. м3 на загальну суму 1 616 414,44 грн. Вказане підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу;

- п. 6.1. договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати за наданий газ, за останнім виникла заборгованість перед позивачем. У цьому зв'язку позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані суми пені, інфляційних втрат та 3% річних.

28.10.2014, тобто після порушення провадження у справі (27.10.2014), відповідачем було сплачено позивачу суму основного боргу у сумі 499 999,99 грн.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 499 999,99 грн. на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення 0,02 грн. боргу за переданий згідно з договором природний газ, господарськими судами встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України не доведено існування такого боргу відповідача перед позивачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого природного газу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 68 160,67 грн. інфляційних втрат та 17 369,76 грн. 3% річних.

Рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та відповідають фактичним обставинам справи і не оскаржуються жодною з сторін.

Предметом касаційного оскарження є правомірність зменшення заявленої до стягнення суми пені.

Так, згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Враховуючи ці норми, сторонами узгоджено п. 7.2. договору купівлі-продажу природного газу № 13/3413-БО-41 від 28.12.2012, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені від суми пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З урахуванням порушення відповідачем умов договору, а саме строків проведення розрахунків, урегульованих п. 6.1. договору, відповідачу, з урахуванням п. 7.2. договору купівлі-продажу природного газу № 13/3413-БО-41 від 28.12.2012, позивачем нараховано пеню у розмірі 70 888,88 грн., розмір якої зменшено судом до 7 088,89 грн.

При цьому, вирішуючи питання щодо заявленої позивачем пені, господарські суди врахувавши рівень виконання відповідачем свого зобов'язання, зокрема і те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в повному обсязі розрахувався за одержаний природний газ, виходячи з того, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям) теплової енергії, і причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є невідповідність затверджених тарифів фактичним затратам на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, зважаючи на те, що обсяг заборгованості з різниці в тарифах на 01.01.2014 складає 13 212,4 тис. грн. і діяльність відповідача є збитковою, взявши до уваги несвоєчасну оплату населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення позивачем суми пені.

Вищий господарський суд України, перевіривши обґрунтованість висновків суду та правильність застосування норм права, вважає, що оскаржувані судові рішення у вказаній частині підлягають скасуванню з наступних підстав:

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Отже, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Касаційна інстанція вважає, що питання щодо меж зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Отже, господарським судам також належить надати оцінку доводам позивача, який вправі доводити, що нарахована ним неустойка не є надмірною і співвідноситься із наслідками порушення зобов'язання.

В той же час, при оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки господарські суди прийняли до уваги лише доводи відповідача - боржника, однак не надали оцінки відповідним доводам позивача щодо відсутності правових підстав для зменшення неустойки, дотримання принципу співмірності такого зменшення.

Отже, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи .

Згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова в частині вирішення спору про стягнення пені в сумі 70 888,88 грн. не відповідають нормам чинного законодавства і тому на підставі п. 3 ст. 1119 і ч. 1 ст. 11110 ГПК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Київської області.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 та рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 у справі № 911/4598/14 скасувати в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені в сумі 70 888,88 грн., а справу у цій же частині передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 та рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере