Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 910/22182/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін позивачаЗагородньої Д.М,відповідача Тертичного О.М.,прокурора Генеральної прокуратури України Онуфрієнко М.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 рокуу справі№ 910/22182/13 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко"доДепартаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провнесення змін до договору,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нітеко" (далі - позивач, "Компанія "Нітеко") звернулось до господарського суду з позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - відповідач, Департамент економіки та інвестицій), у якому посилаючись на те, що між сторонами виникли розбіжності при укладенні додаткової угоди до договору № 562 від 26.06.2007 року про приведення його у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", просило за рішенням суду на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) внести зміни до договору шляхом визнання укладеною додаткової угоди в запропонованій позивачем редакції.

Департамент економіки та інвестицій проти позову заперечував, стверджуючи, що відповідач не прийняв наданий позивачем проект у зв'язку з тим, що останній неправильно визначив суми, які є обов'язковими до сплати: як основної суми пайового внеску, так і штрафних санкцій. Відповідач вважає, що позивач не наділений правом самостійно оформляти розрахунки розмірів пайової участі (внесків) замовників (інвесторів), оскільки такі повноваження відповідно до умов договору та Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що було затверджено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.12.2003 року № 2470, покладені саме на Департамент економіки та інвестицій. Крім того, відповідач вказував на те, що відповідно до Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2011 році (Додаток 10 до рішення Київської міської ради 30.12.2010 року № 573/5385) пайові кошти інвесторів (забудовників) є коштами цільового фонду, що зберігаються на казначейських рахунках балансового рахунку 3152, мають постійне бюджетне призначення і вилученню не підлягають.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 року (судді: Котков О.В. (головуючий), Бондаренко Г.П., Цюкало Ю.В.) у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року (Руденко М.А. (головуючий), Дідиченко М.А., Жук Г.А.), було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 року у справі № 910/22182/13 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано укладеною в редакції позивача додаткову угоду № 1 до договору пайової участі № 562 від 26.06.2007 року.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційної скаргою, в якій просить скасувати постанову та залишити без змін рішення місцевого господарського суду. В обґрунтування вимог касаційної скарги прокурор посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень п. 8 ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до правовідносин сторін, що виникли до набрання чинності цим Законом.

Департамент економіки та інвестицій також подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати постанову, посилаючись не неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема, щодо визначення розміру суми надлишково сплаченого пайового внеску, та порушення Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2011 році.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 26.06.2007 року між позивачем (забудовник) та Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації, яке в подальшому перейменовано на Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), був укладений договір № 56, предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку із будівництвом адміністративно-торгівельного центру загальною площею 61375,0 кв.м. (в т.ч. адміністративна частина - 38 739,17 кв.м, торговельна частина - 16 394,17 кв.м, кафе - 1 053,60 кв.м, спортивно-оздоровча група з плавальним басейном - 2 323,10 кв.м, газові котельні - 227,06 кв.м, підземний паркінг - 2 637,0 кв.м) з дворівневою відкритою автостоянкою загальною площею 14 500,0 кв.м на перетині вул. Академіка Заболотного та Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.2, 2.1 забудовник зобов'язувався сплатити згідно з погодженим графіком пайовий внесок в розмірі 28031,07 грн за період з червня 2007 року по грудень 2009 року включно. Розмір пайового внеску визначений згідно з розрахунками 1-5.

Суди встановили, що за період з 2007 року по 2008 рік забудовник фактично перерахував на бюджетний рахунок кошти в сумі 30620762, 35 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2010 року № 357 будівництво ТОВ "Компанія "Нітеко" адміністративно-готельного комплексу з підземним паркінгом на перетині Столичного шосе та вул. Академіка Заболотного, площею 746,5 кв.м, включені до об'єктів, що передбачені Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

У зв'язку з включенням цього об'єкту до цієї програми, 07.06.2012 року Головне управління економіки та інвестицій надіслало супровідним листом № 049-08/3404-12 позивачу нові розрахунки обсягу пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста № 1- 9 та додаткову угоду до договору № 1. Як вбачається з матеріалів справи, і це встановив суд першої інстанції, відповідно до цієї додаткової угоди відповідач визначив, що заборгованість позивача станом на 06.06.2012 року становить 5938,90 тис.грн; надлишково нарахований пайовий внесок складає 6046,73 тис.грн; залишок надлишково сплачених забудовником пайових коштів становить 107,83 тис.грн.

Позивач не погодився з такими розрахунками відповідача щодо розміру заборгованості та суми надлишково нарахованого і перерахованого пайового внеску, 02.07.2012 року листом № 2/07/12-1 надіслав відповідачу додаткову угоду у новій редакції, а також розрахунки № 1 (розрахунок заборгованості) та розрахунки № 2 та 3 обсягу пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста. Відповідно до додаткової угоди в редакції позивача надлишково нарахований та перерахований забудовником внесок складає 20477110, 66 грн без ПДВ (30620762,35 грн - 113991,48 грн (додаток № 1) - 8890860,60 грн (додаток № 2) - 1138799,61 грн (додаток № 3)). Розмір заборгованості по сплаті штрафних санкцій становить 113991,48 грн.

У зв'язку з тим, що відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", що набрав чинності 12.03.2011 року сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з п. 8 ч. 4 ст. 40 цього Закону, яким встановлено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів, позивач передав спір на вирішення суду.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не дотриманий п.п. 4.5, 4.11 Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, затверджений рішенням Київської міської ради 30.12.2010 року № 573/5385, відповідно до якого питання про звільнення забудовника від сплати пайової участі приймає Київська міська рада після визначення Головним управлінням економіки та інвестицій розміру пайової участі, розрахунок якого здійснює Департамент економіки та інвестицій, оскільки здійснено власний розрахунок розмірів пайової участі, хоча прав у нього як, у забудовника, на таке, в силу п. 2.2.1. договору, не передбачено. Крім того, суд зауважив, що відповідно до Порядку про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2011 році сплачені пайові кошти інвесторів (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури та кошти, що сплачуються в порядку компенсації за інженерну підготовку території мають постійне бюджетне призначення і вилученню не підлягають.

Вищий господарський суд України не може погодитись з такими висновками, оскільки до правовідносин сторін щодо приведення договору про пайову участь у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" суд неправильно застосував положення п. 4.11 Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради 30.12.2010 року № 573/5385, який встановлює можливість та алгоритм прийняття рішення Київською міською радою про звільнення забудовника (інвестора) від сплати пайової участі, не врахувавши, що в цьому випадку за твердженням обох ж сторін забудовник звільняється від сплати пайових внесків в силу Закону, а не за рішенням Київської міської ради.

Дійшовши висновку про відсутність у позивача, як забудовника, права здійснювати розрахунки обсягу пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, суд безпідставно не врахував, що ст. 16 ЦК України закріплює право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: зміна правовідношення. Отже, якщо відповідач, виконуючи розрахунок розмірів пайової участі (внесків) забудовника, порушив вимоги закону та неправильно оформив цей розрахунок, забудовник має право здійснити власний розрахунок та може звертатися із позовом до суду, якщо він вважає, що порушено або порушуються його права. В такому випадку спір підлягає вирішенню в судовому порядку.

Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до Порядку про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2011 році сплачені пайові кошти інвесторів (забудовників) вилученню не підлягають, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та не врахував, що вимога про повернення цих коштів не є предметом спору у цій справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не може визнаватися законним та обґрунтованим та залишатися без змін.

Одночасно, з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову також погодитись не можна, оскільки його зроблено без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд виходив з того, що "при приведенні договору № 562 від 26.06.2007 року у відповідність з нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Департамент економіки та інвестицій не міг проводити перерахунок нарахування розміру пайового внеску, визначений відповідно до п. 1.2 зазначеного договору; розрахунок суми штрафних санкцій, здійснений позивачем проводився відповідно до п. 3.1.1 договору; а з розрахунку, наданого відповідачем (а.с. 22-26 том 1), не видно, за яку кількість діб прострочки виконання зобов'язання позивачеві нараховувалась пеня та за який період вона нараховувалась. Крім того, суд зауважив, що "на час сплати подавався лише розрахунок пайового внеску згідно з графіком, без зазначення штрафних санкцій у зв'язку з простроченням сплати пайового внеску. До суду з позовними вимогами щодо стягнення пені позивач з часу сплати пайового внеску, а саме з листопаду 2008 року не звертався".

Вищий господарський суд України зауважує, зі змісту постанови суду апеляційної інстанції взагалі не зрозуміло, чому суд дійшов свого висновку про задоволення позову. Висновок суду, викладений в мотивувальній частині постанови, про те, що "при приведенні договору № 562 від 26.06.2007 року у відповідність з нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" Департамент економіки та інвестицій не міг проводити перерахунок нарахування розміру пайового внеску, визначений відповідно до п. 1.2 зазначеного договору", суперечить загальному висновку цього ж суду про задоволення позову у зв'язку з необхідністю приведення договору у відповідність із цим Законом. Не зрозуміло, на якій підставі тоді, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний укласти додаткову угоду про внесення змін до договору, якщо останній не повинен робити перерахунок.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, Київський апеляційний господарський суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не з'ясував усіх фактичних обставин справи, не встановив і не зазначив у постанові: 1) чому взагалі між сторонами виникли розбіжності щодо розміру пайового внеску; як належний розмір пайового внеску за договором визначає позивач, а як відповідач; 2) чому розрахунків обсягів пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста до договору має бути 3, як вважає позивач, а не 9, як вважає відповідач; 3) чому в своїх розрахунках сторони застосовують різні нормативи пайової участі; 4) у який спосіб договір про пайову участь підлягає приведенню у відповідність із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", і, відповідно, чи є вимоги позивача про внесення змін до договору шляхом визначення сум: "заборгованості станом на 12.06.2015 року", "надлишкового нарахованого та перерахованого пайового внеску" вимогами про приведення договору у відповідність із цим Законом; 5) у який спосіб правильно має визначатися "надлишково нарахований пайовий внесок", 6) чому сума надлишково "нарахованого та перерахованого пайового внеску" співпадає, і редакція п. 8 додаткової угоди позивача була визнана судом апеляційної інстанції правильною. Нез'ясування судом апеляційної інстанції цих обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, свідчить про порушення судом вимог ст. 43 ГПК України.

Твердження суду апеляційної інстанції про те, що з розрахунку "не видно, за яку кількість діб прострочки виконання зобов'язання позивачеві нараховувалась пеня та за який період вона нараховувалась" не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у розрахунку чітко визначив і період нарахування, і кількість днів.

Фактично судом апеляційної інстанції спір розглянуто однобічно, у постанові викладено лише доводи та докази позивача, на користь якого прийнято рішення, при цьому, мотиви відхилення нових розрахунків обсягів пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста до договору, які оформлені відповідачем, не наведено, що є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Крім того, Вищий господарський суд України зауважує, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не обґрунтували застосування положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" до правовідносин щодо перерахунку розміру пайового внеску, що вже був сплачений до набрання чинності цим Законом

Оскільки порушення норм матеріального й процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися в силі та підлягають скасуванню на підставі п. 3 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати характер спірних правовідносин, права та обов'язки сторін у справі, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2014 року у справі № 910/22182/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.