Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 910/16857/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Коробенко Г.П., Сибіги О.М.перевіривши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 у справігосподарського суду Київської областіза позовомприватного науково-виробничого підприємства "Синапс"додержавного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"простягнення 3 760 174,58 грнв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:Воробей Є.В., дов. б/н від 12.11.2014; від відповідача:Білик І.П., дов. №01-22/6-99 від 17.01.2015; Сінькевич В.А., дов. №01-22/6-100 від 17.01.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 04.11.2014 господарського суду Київської області (суддя Подоляк Ю.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на користь ПНВП "Синапс" 2783337,50 грн. основного боргу, 167686,55 грн. 3% річних, 378686,41 грн. пені та 54114,66 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Постановою від 02.02.2015 Київського апеляційного господарського суду (судді: Ропій Л.М. - головуючий, Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) рішення від 04.11.2014 господарського суду Київської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач довів належними доказами наявність заборгованості відповідача, а відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Господарські суди задовольнили частково вимогу щодо стягнення пені, з огляду на застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що відповідно положень статуту, він є державним комерційним підприємством цивільної авіації, яке засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, а тому не є розпорядником бюджетних коштів, а саме бюджетною установою. Також скаржник вказує на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу; ст. 1 Бюджетного кодексу України; ст.ст. 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить в задоволені касаційної скарги відмовити та залишити в силі судові рішення попередніх інстанцій, оскільки вважає, що відповідач порушив умови договору щодо оплати.

Також позивач подав клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" добровільно сплатив на користь ПНВП "Синапс" суму в розмірі 3 383 825,12 грн.

За ст. 1116 Господарського процесуального кодексу України особа, що подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією, однак в судовому засіданні 01.04.2015 представник ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" просив відхилити клопотання про припинення провадження у справі, а касаційну скаргу задовольнити.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що 10.02.2011 державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (замовник) та приватне науково-виробниче підприємство "Синапс" (генпідрядник) уклали договір підряду на виконання будівельних робіт №02.2-14.3-2, відповідно п.1.1 якого позивач, на підставі робочого проекту "Реконструкція зовнішнього електропостачання (підстанція 110/10 кВ, кабельні мережі 110кВ)", шифр 02.2-24.4.1-18/2008, зобов'язався виконати в повному обсязі роботи з реконструкції зовнішнього електропостачання (підстанція 110/10 кВ, кабельні мережі 110кВ), на свій ризик власними і залученими силами та способами, визначеними погодженою і затвердженою проектно-кошторисною документацією, та здати роботи відповідачу в обумовлені договором строки, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи на умовах даного договору.

Відповідно п. 3.1. договору ціна робіт за договором становила 110 031 603,32 грн. включаючи ПДВ 20% - 18 338 600,55 грн.

Пунктом 5.1.2 договору №02.2-14.3-2 сторони передбачили, що відповідач щомісячно здійснює проміжні платежі позивачу за фактично виконанні роботи, що підлягають фінансуванню за рахунок бюджетних коштів, на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2В) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) згідно із наказом Мінрегіонбуду України № 554 від 04.12.2009, зі зменшенням зобов'язань на суму перерахованого авансу згідно з п.5.1.1 договору; акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3) позивач готує і передає для підписання уповноваженому представнику відповідача в термін не пізніше 5 робочих днів до закінчення місяця, що слідує за звітнім; відповідач протягом 10 робочих днів зобов'язаний перевірити правильність актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2В) та довідки (КБ-3) і підписати їх в частині фактичного виконаних обсягів робіт, або надати письмову вмотивовану відмову в підписанні такого акту (форми КБ-2в) та довідки (КБ-3); у випадку не підписання і не надання письмового обґрунтування відмови в підписанні відповідачем у встановлені цим договором терміни акти приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2В) та довідки (КБ-3), такі подані позивачем документи вважаються підписаними відповідачем та підлягають безумовній оплаті; оплата фактично виконаних робіт здійснюється протягом 15-ти банківських днів з дати підписання вищевказаних документів, за умови наявності відповідного бюджетного фінансування.

За п. 18.1 вказаного вище договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення відбитками печаток сторін. Строк дії договору закінчується 31.12.2012. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що залишились невиконаними. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Як встановлено господарськими судами факт виконання позивачем умов договору №02.2-14.3-2 підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, типова форма №КБ-2в, за травень 2012 рік на загальну суму 3099352,38 грн.

В подальшому сторонами скориговані суми вартості робіт, про що складені акти (коригування) приймання виконаних будівельних робіт. Дані акти приймання виконаних будівельних робіт підписані повноважними представниками сторін без будь яких застережень і зауважень. Однак в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт у розмірі 2783337,50 грн. за вказаним договором № 02.2-14.3-2 від 10.02.2011.

У відповідності ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 11128 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України; суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446 встановлено, що касаційний суд обґрунтовано відхилив заперечення МНС щодо не оплати продукції за відсутності бюджетних коштів на реєстраційному рахунку відповідача, оскільки на підставі ч.2 ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2009 рік не виправдовує бездіяльність МНС і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Пунктом 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 №01-06/374/2013 роз'яснено, що згідно з частиною першої ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором; враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Пунктами 13.3 та 13.11 договору № 02.2-14.3-2 сторони передбачили, що у разі затримки проміжних платежів або остаточних розрахунків із позивачем, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від суми заборгованості за кожний день затримки виплати. При остаточному розрахунку за договором суми, що підлягають до сплати будуть збільшені на фактичну суму пені в разі її застосування. Нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарські суди дійшли висновку, що оскільки відповідач порушив строки виконання грошового зобов'язання за виконані підрядні роботи, здійснений позивачем розрахунок 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно п. 3 ч.1 ст.611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного Кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України.

Відповідно ст. 256 Цивільного Кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ч. 2 ст. 258 Цивільного Кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частинами 3 та 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли висновку, що позовна вимога щодо стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 378686,41 грн., в іншій частині відмовлено, в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 02.02.2015 Київського апеляційного господарського суду зі справи №910/16857/14 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Г.П. Коробенко

О.М. Сибіга