Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 915/91/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В.(головуючого, доповідача),Кондратової І.Д., Селіваненка В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року у справі № 915/91/16 за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" про припинення договору,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до відповідача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А на підставі п. 4 ч.1 ст. 406 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовано припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме набранням чинності Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року №133-р та внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року №483 до додатку постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", якими встановлено інший спосіб доступу до причалів, та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності; затвердженням Наказом від 18.12.2015 року №541 тарифу на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.04.2016 року (суддя Коваль С.М.) в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року (судді: Мирошниченко М.А., Величко Т.А., Лашин В.В.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 року (Вовк І.В., Кондратова І.Д., Селіваненко В.П.) постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року (судді: Лисенко В.А., Гладишева Т.Я., Ярош А.І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, а позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що прийняті судові рішення є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 04.07.2013 року між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (володілець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дунайська судноплавно-стивідорна компанія" (користувач) укладено договір про встановлення сервітуту № А2-А.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно з п. 2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

За п. 3.1 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалів № 1, № 2 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал № 1 (інв. № 1031046) - 144,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; причал № 2 (інв. № 1031047) - 153,0 м.п., технологічна ширина 14,20 м.п.; залізничні колії № 15, (інв. 1031047) - 10,71 м.п.; залізничні колії № 16, (інв. 1031047) - 98,49 м.п.; залізничні колії № 15а, (інв. 1031050) - 262,87 м.п.; залізничні колії № 16а, (інв. 1031051) - 187,67 м.п.; підкранові колії (інв. № 1031052) - 273,74 м.п. у дві нитки; ділянка колії № 219-221 (інв. №1031047) - 12,58 м.п.; ділянка колії № 223-221 (інв. №1031047) - 75,25 м.п.; стрілочні переводи № № 219, 221, 223 (інв. № № 1031053,1031054,1031056) - 3 од.

Відповідно до п. 3.2 договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що зміст сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору.

У відповідності до п. 4.2 договору сервітут є строковим та оплатним.

Пунктом 9.1.4 договору встановлено, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє безстроково (п. 14.1 договору сервітуту).

У п. 14.4 договору зазначено, що одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається.

Пунктом 14.5 договору сторони встановили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 договору цей договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", а саме доповнено його абзацом такого змісту: "Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 року № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 року за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Вважаючи, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 1331-р, яке набрало законної сили з 01.01.2016 року, встановлюється інший спосіб доступу до причалу, позивач листом від 23.12.2015 року № 18-06/6893 направив на адресу відповідача два примірника додаткових угод № 2 до договору сервітуту з пропозицією розірвання договору від 04.07.2013 року № А2-А та лист від 23.12.2015 року щодо укладання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу.

Відповідач листами від 29.12.2015 року № 29-12/1 та від 29.12.2015 року № 29-12/2 повідомив позивача про те, що заперечує щодо розірвання договору сервітуту та підписання договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів).

Предметом даного судового розгляду є вимоги володільця майна до користувача про припинення дії укладеного між ними договору про встановлення сервітуту у зв'язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Суд першої та апеляційної інстанції відмовляючи в позові про припинення договору про встановлення сервітуту, виходили з недоведеності припинення обставин, які були підставами для встановлення сервітуту, позаяк ані постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483, ані наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 року № 541 не передбачено, що спеціалізована послуга із забезпечення доступу портового оператора до причалу включає в себе також надання права користування причалом, права користування причальною інфраструктурою (підкрановими та залізничними коліями) тощо. Тобто, послуга із забезпечення доступу до причалу не може замінити сервітут.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Позовна вимога про припинення дії договору про встановлення сервітуту від 04.07.2013 року № А-2А заявлена позивачем на підставі п. 4 ч.1 ст. 406 ЦК України з посиланням на припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме набрання чинності нормативними актами, якими встановлено інший спосіб доступу до причалів та внесено доповнення щодо обмежень доступу до причалу, що використовується портовими операторами на підставі договорів оренди, концесії, спільної діяльності.

Однак, заявлення у судовому порядку такої вимоги на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України є юридично неспроможним, оскільки дана норма передбачає перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, яке не потребує встановлення зазначеного факту у судовому порядку.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, за обставин, що мають істотне значення, сервітут може бути припинений за судовим рішенням, незалежно від підстав, на яких сервітут виник.

У той же час, позивачем за таких правових підстав позовні вимоги не заявлялися.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано суду доказів існування підстав для дострокового припинення договору сервітуту, які були б передбачені законом або самим договором сервітуту. При цьому, посилання позивача на приписи ст. 651, 652 ЦК України в спірному випадку є помилковими, оскільки вказані норми регулюють порядок та підстави внесення змін та розірвання договорів, а предметом спору у даній справі є вимога про припинення сервітуту.

Незалежно від мотивів викладених в оскаржених судових рішеннях, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін, і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору сервітуту.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення є законними й обґрунтованими, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 року - без змін.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

В.Селіваненко