ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2016 року м. Київ справа № 800/593/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого судді:Вербицької О.В.Суддів: Маринчак Н.Є. Усенко Є.А. Цвіркуна Ю.І. Юрченко В.П.за участю: секретаря - Латишевої Л.П.представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Ліходій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_8доВищої ради юстиціїпровизнання протиправним та незаконним рішення, зобов'язання винести рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_8) звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Вищої ради юстиції (далі по тексту - відповідач, ВРЮ) про:

- визнання рішення Вищої ради юстиції від 04 серпня 2016 року № 1919/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку» протиправним та незаконним;

- зобов'язання Вищої ради юстиції винести рішення, яким задовольнити заяву судді ОСОБА_8 про звільнення з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

1) Вищою радою юстиції помилково відмовлено позивачу у зарахуванні стажу військової служби за період з 01 вересня 1972 року по 19 січня 1993 року до стажу, який дає право на відставку судді. При цьому, відповідач не врахував вимоги чинного законодавства, а саме частини першої статті 120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 43 Закону України «Про статус суддів», Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», а також приписи статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», згідно яких військова служба є державною службою особливого характеру, а час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також стажу державної служби. Крім того, Законом СРСР від 12 липня 1967 року «Про загальний військовий обов'язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року № 193, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.

2) поза увагою Вищої ради юстиції залишилося і те, що період строкової військової служби як курсанта військового училища, стаж роботи на посаді начальника управління юстиції та стаж роботи на посаді судді навіть без урахування стажу служби на офіцерських посадах, складає більше 20 років, що є достатнім для позитивного вирішення заяви про відставку;

3) у зв'язку із набранням 30 вересня 2016 року чинності Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», згідно з яким розділ VIII Конституції України викладено у новій редакції, а також Законом України від 02 червня 2016 року №1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів», позивач позбавлений права бути звільненим з посади Верховною Радою України, оскільки вона вже втратила такі повноваження, а діючи таким чином, Вища рада юстиції, замість Верховної ради України, фактично по суті вирішила питання про його звільнення. І тому, позивач, не будучи звільненим саме в обраний спосіб, вимушений працювати на займаній посаді, яка обмежує можливість реалізації деяких конституційних прав (займатися політичною діяльністю);

4) Вища рада юстиції, приймаючи рішення № 556/0/15-16 від 02.03.2016, № 873/0/15-16 від 21.04.2016, № 863/0/15-16 від 21.04.2016, № 866/0/15-16 від 21.04.2016, № 1148/0/15-16 від 09.06.2016, № 1151/0/15-16 від 09.06.2016, № 1158/0/15-16 від 09.06.2016, № 1193/0/15-16 від 16.06.2016, №1297/0/ від 30.06.2016, за аналогічних обставин, тобто за відсутності 20 років стажу на посаді судді, зараховувала до стажу, який дає право судді на відставку, період проходження військової служби, в тому числі зараховано строкову службу, понадстрокову службу та службу на офіцерських посадах (рішення № 873/0/15-16 від 21.04.2016 року).

Вищою радою юстиції подано заперечення проти адміністративного позову, де відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки Вища рада юстиції, приймаючи оскаржуване рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

У судове засідання позивач не прибув, попередньо подавши заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, при цьому не заперечував щодо розгляду справи за відсутності позивача.

Враховуючи клопотання позивача та думку відповідача, колегія суддів вирішила здійснити розгляд справи у відсутності ОСОБА_8

Відповідно до частини 4 статті 18 КАС України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2004 року Указом Президента України № 32/2004 ОСОБА_8 призначено на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області.

04 березня 2010 року постановою Верховної Ради України №1943-VI ОСОБА_8 обрано на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області безстроково.

11 липня 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою щодо внесення подання про звільнення його з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

В свою чергу, з матеріалів справи, а саме актів про призначення і обрання на посаду судді, копій трудової книжки та військового квитка, вбачається, що ОСОБА_8 із серпня 1972 року по грудень 1992 року проходив військову службу в Збройних силах, а саме: із серпня 1972 року по липень 1976 року у військовому вищому навчальному закладі (Донецьке вище військово-політичне училище інженерних військ і військ зв'язку) - курсант; з липня 1976 року по грудень 1992 року - дійсна військова служба на офіцерських посадах, тобто безперервна вислуга на військовій службі у ОСОБА_8 складає повних 20 років; з лютого 1999 року по лютий 2004 року позивач працював на посаді начальника Близнюківського районного управління юстиції Харківської області; з січня 2004 року по теперішній час - суддя Близнюківського районного суду Харківської області; на час розгляду заяви Вищою радою юстиції стаж роботи на посаді судді ОСОБА_8 становив 12 років 5 місяців.

04 серпня 2016 року Вищою радою юстиції прийнято рішення № 1919/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку», мотивоване тим, що законодавчими нормами не передбачено можливості зарахування до стажу судді, що дає право на відставку, періоду проходження дійсної військової служби, тобто військової служби на офіцерських посадах. У зв'язку з цим Вища рада юстиції дійшла висновку, що суддя ОСОБА_8 не має необхідного для звільнення у відставку стажу роботи на посаді судді, навіть з урахуванням іншої діяльності, яка може бути зарахована до такого стажу, а саме 5 років роботи на посаді начальника Близнюківського районного управління юстиції Харківської області, а тому не може бути звільнений з посади судді у відставку.

Позивач, вважаючи вищезазначене рішення Вищої ради юстиції протиправним та незаконним, звернувся до Вищого адміністративного суду України з відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суду встановила наступне.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку.

Згідно зі статтею 111 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Відповідно до частини першої статті 120 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

При цьому, пункт 11 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 28 березня 2015 року передбачав, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» вказані правовідносини були врегульовані Законом України від 15.12.1992 року № 2862-XII «Про статус суддів».

Так, статтею 43 Закону України від 15.12.1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» було передбачено право судді на відставку, відповідно до частини першої якої кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом другим частини четвертої цієї статті встановлено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Статтею першою Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», виданим відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби (стаття 1 втратила чинність на підставі Указу Президента від 20.03.2008 року № 248/2008).

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 року № 545, яка набрала чинності з 1 березня 2008 року, було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» шляхом доповнення її пункту 3-1 новим абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

З вищенаведеного вбачається, що нормативні положення зазначених законодавчих актів є спеціальними щодо врегулювання порядку звільнення судді з посади та наявності необхідних умов для звільнення судді у відставку.

Згідно зі статтею 11 Закону СРСР від 12.07.1967 р. № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (який був чинним на день зарахування позивача до вищого військово-навчального закладу), на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

25.03.1992 року ухвалено Закон України №2232-ХП «Про військовий обов'язок і військову службу», у абзаці другому частини першої статті 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Зазначений нормативний акт був чинним на день звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалося Конституційним Судом України, який у рішенні № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року зазначив, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Проте, в оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиції не надано правової оцінки вищезазначеним обставинам та доводам позивача щодо можливості зарахування строкової військової служби (строку навчання позивача як курсанта військово-навчального закладу), до 20-річного стажу роботи, що дає право на відставку судді.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Вищої ради юстиції винести рішення, яким задовольнити заяву судді ОСОБА_8 про звільнення з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131 Конституції України (в редакції на момент подання позивачем заяви про відставку) було встановлено, що до відання Вищої ради юстиції належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

30 вересня 2016 року набув чинності Закон України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», та Закон України від 02 червня 2016 року №1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими Вища рада правосуддя наділена повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення судді з посади у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя». До утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції. До обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року.

На час розгляду Вищою радою юстиції заяви про відставку ОСОБА_8, а також на час розгляду справи судом, повноваження Вищої ради юстиції регламентуються Законом України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», згідно зі статтею 1 якого Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

Статтею 24 Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» встановлено, що засідання Вищої ради юстиції вважається правомочним, якщо на ньому присутні більшість членів Вищої ради юстиції від її конституційного складу. Засідання Вищої ради юстиції проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться у виняткових випадках, за наявності підстав, передбачених законом для проведення закритих судових засідань. Рішення про проведення закритого засідання приймається більшістю від конституційного складу Вищої ради юстиції.

Тобто, рішення про звільнення з посади судді є рішенням засідання колегіального органу за результатами розгляду заяви про звільнення. Такі повноваження відповідача є дискреційними.

З огляду на положення ст. 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З огляду на зазначене, позовна вимога про зобов'язання відповідача винести рішення, яким задовольнити заяву судді ОСОБА_8 про звільнення з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку, є формою втручання у дискреційні повноваження Вищої ради юстиції, а тому Вищий адміністративний суд України з урахуванням приписів статті 11 КАС України вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача частково, зобов'язавши Вищу раду юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_8 про звільнення з посади судді у відставку.

З приводу вимог про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з 15 липня 1976 року по 31 грудня 1992 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на відставку судді, слід зазначити наступне.

Позивач посилається на приписи частини 1 статті 2 Закону України 25.03.1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», а також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно яких військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Спеціальними законодавчими актами, що визначають право та умови звільнення судді у відставку в даному випадку є Закон України від 15.12.1992 року № 2862-XII «Про статус суддів», Указ Президента України від 10.07.1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Крім того, позивач в позовній заяві зазначає, що у рішенні № 873/0/15-16 від 21.04.2016 року за аналогічних обставин, тобто за відсутності 20 років стажу на посаді судді, Вища рада юстиції зараховувала до стажу, який дає право судді на відставку, період проходження військової служби, в тому числі строкової служби, понадстрокової служби та служби на офіцерських посадах.

В той же час, відповідачем зазначена обставина в оскаржуваному рішенні не розглянута.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані обставини справи та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суду приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та незаконним рішення, зобов'язання винести рішення підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 158 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та незаконним рішення, зобов'язання винести рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 04 серпня 2016 року № 1919/0/15-16 «Про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку».

Зобов'язати Вищу раду юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_8 від 11 липня 2016 року про звільнення його з посади судді Близнюківського районного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко Ю.І. Цвіркун В.П. Юрченко