ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/54171/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Калініна О.С.

та представників сторін:

позивача - Нижника О.М.,

відповідача - Дмитренка О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014

у справі № 808/2504/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - Товариство)

до Інспекції

та Управління державної казначейської служби України в м. Запоріжжі

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Товариство звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Інспекції, яка полягала у ненаданні Управлінню висновку про суму ПДВ, що підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за податковою декларацією за червень 2012 року, та стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетне відшкодування у сумі 15 041 248 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, позов задоволено повністю. Судові рішення зі справи мотивовані тим, що податковою перевіркою не було виявлено порушення платником правил оподаткування при формуванні від'ємного значення ПДВ у вказаній сумі, а тому відмова Інспекції надати висновок про необхідність відшкодування цієї суми з бюджету на користь позивача є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, що призвела до виникнення перед платником бюджетної заборгованості.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що діяльність Товариства має збитковий характер та фактично полягає у систематичному заявленню до відшкодування істотних сум з Державного бюджету за відсутності декларування та сплати податкових зобов'язань; також Інспекція зазначає про можливість отримання платником бюджетного відшкодування у формі казначейських фінансових векселів.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство посилається на правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

На стадії касаційного розгляду справи позивачем подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року в сумі 6 609 492 грн. Заяву мотивовано тим, що зазначену суму було зараховано податковим органом на оплату податкових зобов'язань платника з ПДВ за липень 2014 року, що виключає можливість її стягнення з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 219 КАС позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду.

У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу (частина друга цієї статті).

Частиною другою статті 112 КАС визначено, що про прийняття відмови від адміністративного позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Аналогічні за змістом положення містяться і у пункті 2 частини першої статті 157 КАС.

Умовою прийняття судом відмови від позову, як встановлено статтею 113 КАС, є відсутність порушення такою відмовою прав, свобод чи законних інтересів інших осіб, що, в свою чергу, передбачає надання касаційним судом правової оцінки висновкам судів, покладеним в основі прийняття рішень зі спору.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у податковій декларації з ПДВ, поданій Товариством до контролюючого органу за червень 2012 року, позивачем було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, в загальному розмірі 21 667 449 грн.

За наслідками проведення Інспекцією документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Товариством від'ємного значення ПДВ за травень, червень 2012 року та суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за червень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у травні 2012 року (оформленої актом від 18.09.2012 № 363/26-0/00186542), відповідачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000520026, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за травень, червень 2012 року в загальному розмірі 13 878 035 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 04.10.2012 № 0000510026, за яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року на 6 626 251 грн. із застосуванням 3 313 125 грн. штрафних санкцій.

За висновком судів, з урахуванням цих податкових повідомлень-рішень сума бюджетного відшкодування за податковою декларацією за червень 2012 року, відносно правильності обчислення якої Інспекція не заперечує, складає 15 041 248 грн. (21 667 449 грн. - 6 626 251 грн.).

Втім зазначену суму ПДВ не було повернуто позивачеві з бюджету.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 ПК при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 цієї ж статті ПК передбачено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

Отже, за відсутності установлених контролюючим органом обставин, які виключають добросовісність податкової вигоди платника (як-от відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування тощо) від'ємне значення, обчислене за правилами статті 200 ПК, підлягає поверненню платникові.

У даному разі існування відповідних обставин Інспекцією не встановлено. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору, та не можуть виключати право платника на одержання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

Так, сама по собі збитковість діяльності Товариства не може впливати на його право на одержання бюджетного відшкодування, визначеного платником з дотриманням вимог чинного законодавства.

Власне ж можливість одержання бюджетного відшкодування в іншій формі (зокрема, шляхом одержання фінансового казначейського векселя) не може розглядатися як перешкода для заявлення платником такої суми до відшкодування шляхом її перерахування на банківський рахунок.

А відтак суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної за цим позовом суми бюджетного відшкодування.

З огляду на правильність та законність оскаржуваних рішень судів у відповідній частині подана позивачами відмова від позову є такою, що не суперечить закону та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб та держави.

Згідно з частиною другою статті 228 КАС суд касаційної інстанції визнає законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриває провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці судові рішення ще не виконані.

У той же час слід зазначити, що приписи статті 200 ПК не обумовлюють реалізацію платником податку свого права на отримання відшкодування з бюджету наявністю в органу Держказначейства висновку податкового органу.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 200.12 статті 200 ПК, яким передбачено обов'язок органу державної податкової служби у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Наведена норма стосується питання взаємодії суб'єктів владних повноважень у процесі виконання обов'язку держави, що не може перешкоджати реалізації права платника на отримання належних йому сум ПДВ з бюджету. Тобто ненадання Інспекцією висновку про суми відшкодування ПДВ Управлінню жодним чином не може порушувати права платника, який не є суб'єктом відносин, що виникають з приводу надання такого висновку, однак не змінює обсяг прав платника щодо отримання з бюджету належних сум ПДВ.

А відтак позовні вимоги Товариства про оскарження бездіяльності податкового органу щодо ненадання висновку про суми відшкодування ПДВ не відповідають матеріально-правовому способу захисту порушеного права, визначеному законом, а тому немає правових підстав для задоволення цих вимог.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити ухвалені у справі судові акти та відмовити у відповідній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 228, 230, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Прийняти відмову публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" від позову в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2012 року в сумі 6 609 492 грн.

У цій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у справі № 808/2504/13-а визнати такими, що втратили законну силу.

Закрити провадження у справі № 808/2504/13-а в цій частині позовних вимог.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у справі № 808/2504/13-а змінити в частині визнання протиправною бездіяльності спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, яка полягала у ненаданні Управлінню державної казначейської служби України в м. Запоріжжі висновку про суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню позивачеві з бюджету за податковою декларацією за червень 2012 року

У цій частині позову відмовити.

4. В решті постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у справі № 808/2504/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько