Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" липня 2015 р. м. Київ К/800/24308/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Кравцова О.В.; Конюшка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У травні 2011 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області (далі - Управління ПФ) про визнання протиправним та скасування рішення від 5 травня 2011 року № 1453 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплати, доходу), на які нараховуються страхові внески.

Зазначав, що оскаржуваним рішенням до нього застосовано фінансові санкції в розмірі 4170,48 грн за заниження сум доходу.

Посилаючись на те, що норми закону, які були застосовані відповідачем при прийнятті зазначеного рішення, а саме пункт 3 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV), втратили чинність із 1 січня 2011 року та, відповідно, на момент винесення оскаржуваного рішення були нечинними, просив його скасувати.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 1 червня 1995 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Закарпатської області.

Камеральною перевіркою діяльності позивача від 17 червня 2010 року № 15 виявлено заниження ним сум доходу в розмірі 4467,10 грн.

5 липня 2010 року начальником Управління ПФ, на підставі матеріалів камеральної перевірки, відповідно до пункту 3 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, прийнято рішення № 685 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, яким застосовано до позивача фінансові санкції в розмірі 296,62 грн.

5 травня 2011 року заступником начальника управління-начальником відділу обліку надходження платежів Управління ПФ, на підставі матеріалів цієї ж камеральної перевірки від 17 червня 2010 року № 15, відповідно до пункту 3 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, прийнято рішення № 1453 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, яким до позивача застосовано фінансові санкції в розмірі 4170,48 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про протиправність прийнятого Управлінням ПФ рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 106 Закону № 1058-IV, після набрання чинності Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI). Крім того, на думку судів, позивач був двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів.

Згідно з пунктом 3 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній до 1 січня 2011 року) за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, виконавчим органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу).

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом № 2464-VI наведені вище норми матеріального права були виключені.

Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Вживання у тексті цієї норми єднального та розділового сполучника «та/або» дозволяє дійти висновку, що стягненню підлягає, як заборгованість зі сплати страхових внесків та суми штрафних санкцій, нарахованих, але не сплачених станом на 1 січня 2011 року, або ці ж суми, якщо вони мали бути нараховані, але цього не відбулось до 1 січня 2011 року.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 10 березня 2015 року № 21-30а15, від 1 липня 2014 року № 21-208а14, від 15 жовтня 2013 року № 21-318а13, від 19 лютого та 26 березня 2013 року №№ 21-432а12, 21-71а13 відповідно, і колегія суддів бере її до уваги.

Крім того, чинне законодавство не передбачає та не встановлює порядку дій Управління ПФ у разі, якщо його рішенням до страхувальника застосовано менший розмір фінансових санкцій ніж це передбачено імперативною нормою пункту 3 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній до 1 січня 2011 року), тобто у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу).

Як вбачається з матеріалів справи, камеральною перевіркою від 17 червня 2010 року № 15 виявлено заниження позивачем сум доходу в розмірі 4467,10 грн.

Рішенням Управління ПФ від 5 липня 2010 року № 685 до ФОП ОСОБА_4 застосовано фінансові санкції в розмірі 296,62 грн, що значно менше суми прихованого доходу.

Рішенням Управління ПФ від 5 травня 2011 року № 1453 застосовано фінансові санкції 4170,48 грн, що в сумі з попереднім рішенням відповідає виявленим розмірам занижених доходів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що спірним рішенням позивачу донараховано суму штрафних санкцій, яка мала бути ним сплачена, а не притягнуто його до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин у судів не було правових підстав для задоволення позову.

За правилами частини першої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року скасувати, а в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

О.В.Кравцов

К.В.Конюшко