Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2015 р. м. Київ К/800/28166/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Чумаченко Т.А., Єрьоміна А.В., Калашнікової О.В., при секретарі: Слободян О.М., за участю: представника позивача Клочкової І.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі за позовом державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування вимоги, -в с т а н о в и л а:

Державне підприємство «Одеський морський торгівельний порт» звернулось до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування вимоги.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Одеській області від 20 липня 2011 року № 15-05-34-14/6669 щодо усунення фінансових порушень, виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності.

Визнано протиправними та скасовано уточнення вимог про усунення виявлених порушень від 22 серпня 2011 року № 15-05-34-14/7706 та від 10 листопада 2011 року № 15-05-34-14/10426.

Визнано протиправним та скасовано пункт 7 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Одеській області від 20 липня 2011 року № 15-05-34-14/6669 в частині зобов'язання державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» провести претензійно-позовну роботу з товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Маст-Буд» щодо стягнення зайвих виплат шляхом повернення коштів на рахунок порту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Державна фінансова інспекція в Одеській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області проведена ревізія фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 10 червня 2011 року №05-19-360.

З метою усунення виявлених в результаті ревізії порушень, Контрольно-ревізійним управлінням в Одеській області направлено позивачу вимогу від 20 липня 2011 року

№15-05-34-14/6669, якою зобов'язано державне підприємство «Одеський морський торгівельний порт», зокрема:

пунктом 2 - стягнути на рахунок порту недоотриману частку доходу у сумі 191 502,59 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «Одемара» з відображенням в обліку порту дебіторської заборгованості;

пунктом 3 - стягнути на рахунок порту недоотриману частку доходу у сумі 16 366,33 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «ВИВАЛ МАРИН» з відображенням в обліку порту дебіторської заборгованості;

пунктом 4 - стягнути на рахунок порту недоотримані кошти за надані інформаційні послуги шляхом проведення претензійно-позовної роботи з судовими агентами з відображенням в обліку порту дебіторської заборгованості та внесенням змін до умов договорів на агентське обслуговування суден;

пунктом 5 - стягнути на рахунок порту недоотримані кошти за надання послуг в частині гарантованого забезпечення вантажопотоку на суму 2 549 085,04 грн. та 979 575,43 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП.ЛТД» і ТОВ «Новотех-Термінал» відповідно;

пунктом 6 - стягнути на рахунок порту зайві виплати у сумі 1 882 986,88 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «Пейд»;

пунктом 7 - стягнути на рахунок порту зайві виплати з ТОВ «Підприємство «Маст-Буд» - 871 100 грн., ТОВ «БК «Промбудсервіс» - 69 964,30 грн., ТОВ «Бласт ЛТД» - 104 760,00 грн., ВАТ «Мостобуд» - 99 986,84 грн., ВАТ «Чорномортехфлот» - 86 794 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з відображенням в обліку порту дебіторської заборгованості;

пунктом 8 - стягнути на рахунок порту недоотриману частку доходу у сумі 330 030,64 грн. та на рахунок державного бюджету (30%) кошти отримані від орендної плати у сумі 110 010,22 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з ТОВ «Новотех-Термінал» і ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД» з укладенням договорів;

пунктом 9 - стягнути на рахунок порту недоотриману частку доходу у сумі 902 828,8 тис. грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи з дочірнім підприємством «ГПК Україна» компанії «Гамбург Порт консалтинг ГмбХ», ТОВ «Металзюкрайн Корп ЛТД», ТОВ «Новолог», ТОВ «Українська національна стивідорна компанія», ТОВ «Новотех-Термінал», ТОВ «Бруклін-Київ» з укладенням договорів оренди.

пунктом 10 - стягнути з осіб, винних у безпідставному списанні дошки сепараційної у кількості 4,5 куб. м і бруса сепараційного у кількості 1,8 куб. м на загальну суму 4 тис. грн. шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу Законів про працю України (комендант ВПК-11 порту Гройникова О.В.).

Вважаючи таку вимогу відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пред'явлена вимога яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх стягнення.

Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року №21-40а14, №21-63а14, від 13 травня 2014 року № 21-89а14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішення допущені порушення норм матеріального права, які в частині призвели до помилки при постановленні судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень та ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року у справі за позовом державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт» до Державної фінансової інспекції в Одеській області про скасування вимоги - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: