Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2015 р. м. Київ К/800/31834/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Іванова К.Ю.

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013

у справі №2а-2326/12/2670

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом (з урахуванням змінених позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.09.2011 №0002541704/40195 та №0002521704/40196.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно проведеної перевірки позивача встановлено порушення вимог: п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме, ненадання ним до перевірки документів у повному обсязі; абз.а) п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-ІV (далі по тексту - Закон №889-ІV), а саме, ведення книги обліку доходів та витрат за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 в обсягах, не достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу та невстановленої форми; ст. 4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 (далі по тексту - Указ №727/98) - заниження ним обсягу виручки за ІІІ кв. 2008 року - на 153512,07 грн., за ІV кв. 2008 року - на 594237,21 грн., за І кв. 2009 року - на 612746,18 грн., за ІІ кв. 2009 року - на 1152343,64 грн., за ІІІ кв. 2009 року - на 1787744,66 грн., за ІV кв. 2009 року - на 2524343,85 грн., за І кв. 2010 року - на 827659,38 грн., за ІІ кв. 2010 року - на 1402064,16 грн., за ІІІ кв. 2010 року - на 2335345,58 грн., за ІV кв. 2010 року - на 2982295,01 грн., за І кв. 2011 року - на 1187827,61 грн., за ІІ кв. 2011 року - на 1187827,61 грн.; ст. ст. 1, 5 Указу №727/98 - перевищено граничний обсяг виручки 500000,00 грн. у ІV кв. 2008 року - на 419073,59 грн. та не перейдено на загальну систему оподаткування з І кв. 2009 року, у 2009 році - на 2511395,78 грн. та не перейдено на загальну систему оподаткування з І кв. 2010 року, у 2010 році - на 2866997,76 грн. та не перейдено на загальну систему оподаткування з І кв. 2011 року, у І кв. 2011 року - на 1018550,78 грн. та не перейдено на загальну систему оподаткування з ІІ кв. 2011 року; пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8, абз. а) п. 18.1 ст. 18, абз. а) п. 19.1 ст. 19 Закону №889-ІV - заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 685072,32 грн., в тому числі за 2008 рік - на 9380,24 грн., за 2009 рік - на 249355,20 грн., за 2010 рік - на 426336,88 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 102760,85 грн., в тому числі за 2008 рік - на 1407,04 грн., за 2009 рік - на 37403,28 грн., за 2010 рік - на 63950,53 грн.; п. 176.1 ст. 176, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме, заниження оподатковуваного доходу за І-ІІ кв. 2011 року на 353548,32 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на 59538,61 грн.; пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України - неподання ним декларації про доходи за 2010 рік та за І кв. 2011 року, пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон №168/97-ВР) - не реєстрування з 01.01.2009 платником податку на додану вартість; пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР - заниження на 1273916,65 грн. суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.12.2010; п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, заниження ним на 303710,16 грн. суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на відповідну суму; абз. а) пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ (далі по тексту - Закон №2181-ІІІ) - неподання ним декларацій з податку на додану вартість за звітні періоди, що дорівнюють календарному місяцю у строки, визначені законодавством, а саме: декларацію за січень 2009 року - до 20.02.2009, за лютий 2009 - до 20.03.2009, за березень 2009 року - до 20.04.2009, за квітень 2009 року - до 20.05.2009 за травень 2009 року - до 20.06.2009, за червень 2009 року - до 20.07.2009, за липень 2009 року - до 20.08.2009, за серпень 2009 року - до 20.09.2009, за вересень 2009 року - до 20.10.2009, за жовтень 2009 року - до 20.11.2009, за листопад 2009 року - до 20.12.2009, за грудень 2009 року - до 20.01.2010, за січень 2010 року - до 20.02.2010, за лютий 2010 року - до 20.03.2010, за березень 2010 року - до 20.04.2010, за квітень 2010 року - до 20.05.2010, за травень 2010 року - до 20.06.2010, за червень 2010 року - до 20.07.2010, за липень 2010 року - до 20.08.2010, за серпень 2010 року - до 20.09.2010, за вересень 2010 року - до 20.10.2010, за жовтень 2010 року - до 20.11.2010, за листопад 2010 року - до 20.12.2010, за грудень 2010 року - до 20.01.2011; пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, неподання ним декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року - до 20.02.2011, за лютий 2011 року - до 20.03.2011, за березень 2011 року - до 20.04.2011, за квітень 2011 року - до 20.05.2011, за травень 2011 року - до 20.06.2011, за червень 2011 року - до 20.07.2011.

На підставі вищезазначених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.09.2011 №0002541704/40195, №0002521704/40196, якими збільшено на 162640,46 грн. суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності, в тому числі на 162299,46 грн. за основним платежем і на 341,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та збільшено на 1896106,98 грн. суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах), в тому числі на 1577626,81 грн. за основним платежем і на 318480,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) відповідно.

Так, в перевіряємий період позивач надавав послуги з перевезення вантажів та надавав транспортно-експедиційне обслуговування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що за змістом абз. 5 ст. 1 Указу №727/98 виручкою вважається вся сума, отримана на розрахунковий рахунок. Ця норма не ставить визначення розміру виручки в залежність від того, яким чином будуть використовуватись кошти, отримані на рахунок. Тобто, не має значення, чи частина цієї суми в подальшому перерахована іншій особі, чи ні. Інакше втрачається зміст спрощеної системи оподаткування як такої.

Як зазначили суди, наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує граничний розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків - передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне встановлену законом відповідальність.

Доводи скаржника про те, що кошти, отримані ним від клієнтів в рамках виконання договорів транспортного експедирування, не можуть включатися до виручки, цілком об'єктивно були відхилені судами як неспроможні.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Таким чином, законодавець, визначаючи предмет договору експедирування, передбачає, що експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань. Діяльність експедитора має подвійну природу, позаяк він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення.

У той же час, хоча договір транспортного експедирування може включати окремі елементи договору доручення або договору комісії, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв'язку з цим чинним законодавством передбачено окреме правове регулювання правовідносин за договором експедирування.

А відтак той факт, що усі роботи та\або їх частина виконуються іншими особами, залученими експедитором до виконання своїх зобов'язань за договором, не наділяє експедитора ознаками комерційного представника за договором доручення.

Отже, при формуванні доходу та визначенні суми виручки експедитор повинен враховувати кошти у тому обсягу, в якому вони були отримані від клієнта - вантажовідправника або вантажоотримувача.

Щодо збільшення грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає, що об'єктом оподаткування ПДВ є транспортно-експедиторські послуги, що надаються експедитором в межах договору транспортного експедирування, а базою оподаткування таких послуг є винагорода експедитора.

Положеннями ч. 9 та ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Аналіз наведених норм права та фактичних обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що при проведенні перевірки відповідач безпідставно ототожнив всю суму коштів, перераховану на користь позивача замовниками послуг із сумою винагороди, як експедитора, включивши до неї і витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування.

Крім того, обґрунтовуючи свої рішення, суд залишив поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, - передбачає перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і постановлення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 №0002521704/40196. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров