Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/65346/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Інспекція)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013

у справі № 816/4991/13-а

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" (далі - СТОВ «Світоч»)

до Інспекції

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням заяви СТОВ «Світоч» про зменшення позовних вимог) подано про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 28.03.2013 № 0000422200 про збільшення платником грошового зобов'язання з орендної плати на 13072,91 грн. (у тому числі 10458,33 грн. за основним платежем та 2614,58 грн. за штрафними санкціями);

від 28.03.2013 № 0000432200, згідно з яким СТОВ «Світоч» притягнуто до відповідальності за порушення порядку ведення касових операцій у вигляді 5408,48 грн. штрафних санкцій;

від 28.03.2013 № 0000442200 про зобов'язання СТОВ «Світоч» сплатити 122,89 грн. з фіксованого сільськогосподарського податку (у тому числі 98,31 грн. за основним платежем та 24,58 грн. за штрафними санкціями);

від 28.03.2013 № 0001361701, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 11 541,73 грн. (у тому числі 9314,91 грн. за основним платежем та 2226,82 грн. за штрафними санкціями);

від 02.08.2013 № 0000972200 в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 672 912,51 грн. (у тому числі 529 736 грн. за основним платежем та 154 098,61 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 № 0000442200, від 28.03.2013 № 0000422200, від 28.30.2013 № 0000432200 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 135 грн., від 02.08.2013 № 0000972200 в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 672 912,51 грн. (у тому числі 529 736 грн. за основним платежем та 154 098,61 грн. за штрафними санкціями), від 28.03.2013 № 0001361701 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 5738,48 грн. (у тому числі 4590,78 грн. за основним платежем та 1147,70 грн. за штрафними санкціями); в решті позову відмовлено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти в частині задоволення позовних вимог та повністю відмовити у позові СТОВ «Світоч».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової перевірки СТОВ «Світоч» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 11.03.2013 № 323/22/32500346.

Під час цієї перевірки Інспекція дійшла висновку про:

протиправне відображення платником у скороченій податковій декларації з ПДВ податкових зобов'язань з поставки послуг з обмолоту кукурудзи та з оренди приміщення, які не належать до діяльності у сфері сільського господарства у розумінні підпункту 81.15.2 пункту 81.15 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» , а тому підлягають включенню до загальної декларації з ПДВ;

відсутність у позивача права використовувати спеціальний режим оподаткування, передбачений для сільськогосподарських товаровиробників, при використанні для вирощування та подальшої реалізації сільськогосподарської продукції земельних ділянок, щодо яких не оформлено право користування в установленому порядку (відсутня державна реєстрація договорів оренди таких земельних ділянок);

заниження платником орендної плати внаслідок невірного визначення площі орендованої ріллі; наведена обставина призвела й до заниження позивачем об'єкта оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком, який визначається площею сільськогосподарських угідь, належних платникові на праві власності або користування;

проведення позивачем готівкових розрахунків з підзвітними особами на загальну суму 5408,48 грн. без наявності підтверджувальних платіжних документів встановленої форми;

невиконання СТОВ «Світоч» обов'язків податкового агента щодо нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів найманих працівників із наданого своїм працівником додаткового блага у вигляді пального для заправки належних цим особам транспортних засобів (за відсутності договорів оренди між власниками цих транспортних засобів та позивачем) та вартості харчування.

По епізоду, пов'язаному з відображенням позивачем у загальній податковій декларації операцій з поставки послуг з обмолоту кукурудзи, суди цілком об'єктивно підтримали правову позицію позивача у справі виходячи з такого.

Відповідно до пункту 81.1 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 81.2 цієї ж статті Закону передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 81.6 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

На виконання вимог підпункту 81.15.7 пункту 81.15 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2009 № 23 затверджено Перелік видів діяльності, на які поширюються норми статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість»; у пункті 13 цього Переліку наведено найменування таких видів діяльності, як надання послуг із збирання врожаю та підготування продукції до первинної реалізації: очищення, різання, сортування, сушіння, дезінфекція, покривання воском, полірування, пакування, лущення, замочування, охолодження чи пакування навалом включно з фасуванням у безкисневому середовищі; захист рослин від хвороб і шкідників; агрохімічне обслуговування, а також надання послуг сільськогосподарською технікою разом з обслуговуючим персоналом.

На підставі цього суди обґрунтовано зазначили про відсутність підстав для виключення зі сфери сільськогосподарської діяльності, яка підпадає під спеціальний режим оподаткування в порядку статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», такого виду діяльності, як надання послуг з обмолоту кукурудзи, та правомірно погодилися з відображенням платником у скороченій податковій декларації податкового зобов'язання з ПДВ за операціями з надання таких послуг контрагентам.

Правильним є і висновок судів щодо відсутності підстав для позбавлення платника права перебувати на спеціальному режимі оподаткування, передбаченому для сільськогосподарських товаровиробників, при використанні для вирощування та подальшої реалізації сільськогосподарської продукції земельних ділянок, щодо яких не оформлено право користування в установленому порядку.

Адже ані пункт 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», ані пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України не ставлять

право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Досліджуючи питання щодо правильності обчислення платником орендної плати та фіксованого сільськогосподарського податку у перевіреному періоді, суди встановили, що при визначенні загальної площі орендованої СТОВ «Світоч» ріллі Інспекцією було помилково враховано земельні ділянки, щодо яких договори оренди були укладені лише 28.12.2012 (тобто поза межами періоду, охопленого перевіркою).

Вказаний факт за своїм процесуальним змістом є обставиною, установленою судами попередніх інстанцій, переоцінка та перевстановлення якої не належить до повноважень суду касаційної інстанції. З урахуванням цього Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів про протиправність податкових повідомлень-рішень від 28.03.2013 № 0000442200, від 28.03.2013 № 0000422200.

Слід погодитися і з висновком судів по епізоду, пов'язаному з порушенням позивачем порядку проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами. Так, суди встановили, що власне факт порушення працівниками СТОВ «Світоч» законодавчо установлених вимог щодо звітування про витрачання готівкових коштів підприємства, отриманих на господарські потреби, позивачем не заперечувався.

У той же час, до 1 січня 2011 року санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій та не підпадали під визначення податкового зобов'язання у розумінні пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На момент неподання підзвітною особою ОСОБА_1 підтверджувального документа про використання коштів у сумі 135 грн., одержаних під звіт від 12.10.2009 № 2/10, штраф за порушення касової дисципліни належав до категорії адміністративно-господарських санкцій, застосування якого було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, положення якого, однак, не мають зворотної сили та не можуть слугувати підставою для зміни правової природи заходів відповідальності та порядку їх застосування за діяння, що мало місце до 01.01.2011. У зв'язку з цим суди цілком правомірно визнали незаконним накладення на позивача штрафу в сумі 135 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 28.03.2013 № 0000432200.

По епізоду щодо необхідності оподаткування як додаткового блага вартості харчування, наданого позивачем своїм працівникам, суди виходили з того, що харчування працівників є заходом з охорони праці, який передбачений у пункті 6 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Так, відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

За правилами підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 загальний місячний оподатковуваний дохід включає дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» (витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 затверджено Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, яким передбачено надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

Втім позивачем не подано доказів на підтвердження як факту залучення наведених в акті перевірки працівників до виконання робіт у шкідливих і важких умовах праці, так і взагалі факту наявності на підприємстві атестованих в установленому порядку робочих місць, що характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

Наведене свідчить про відсутність у даному разі правових підстав для висновку про обов'язковий для позивача характер витрат на оплату харчування його працівників, що, в свою чергу, обумовлює правомірність кваліфікації вартості цього харчування як додаткового блага працівників СТОВ «Світоч».

В частині необхідності оподаткування як додаткового блага наданого працівникам позивача пального для заправки належних цим особам транспортних засобів, а також в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог СТОВ «Світоч» висновки судів учасниками провадження не оскаржуються в касаційному порядку, в зв'язку з чим підстави для надання правової оцінки цим висновкам відсутні.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у відповідній частині позовних вимог.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 у справі № 816/4991/13-а змінити в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 № 0001361701 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 5738,48 грн. (у тому числі 4590,78 грн. за основним платежем та 1147,70 грн. за штрафними санкціями).

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 у справі № 816/4991/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько