Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2017 р. м. Київ К/800/22489/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Калашнікової О.В.,

Суддів: Горбатюка С.А.

Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання - Бугаєнко Н.В.

за участю

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у справі № 2а-7081/11 за позовом ОСОБА_3 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА :

5 червня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі Управління) про: визнання протиправною бездіяльності щодо перерахунку та виплати за період з 01.10.1999 року по теперішній час згідно ч.4 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основної державної щомісячної пенсії в розмірі 8 мінімальних заробітних плат за віком та згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого на рівні прожиткового мінімуму;

зобов'язання відповідача призначити, нарахувати й в подальшому виплачувати позивачу згідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основну державну щомісячну пенсію в розмірі 8 мінімальних заробітних плат за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого на рівні прожиткового мінімуму;

зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу заборгованості за попередній період вищевказаних пенсій, починаючи з 01.10.1999 року по час призначення розміру пенсій згідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію по інвалідності з моменту нарахування пенсії згідно ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов'язання відповідача, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму, перерахунок пенсії здійснювати з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 5 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року та з 1 січня по 16 серпня 2014 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення на відповідний рік, з урахуванням раніше проведених виплат. В іншій частині позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року змінено постанову Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року в частині періоду задоволення позовних вимог та в цій частині прийнято нову постанову, якою зобов'язати Управління провести ОСОБА_2 перерахунок та виплату основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 5 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року та з 1 січня по 3 серпня 2014 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат. В іншій частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Також, позивач є інвалідом II групи (безстроково), учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням першої категорії серії НОМЕР_1 від 19 жовтня 1994 року (вкладка НОМЕР_3 від 13 червня 1997 року) та довідкою МСЕК сер.НОМЕР_2 від 13.09.1999 року.

22 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Управління з заявою про призначення пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідач листом від 1 березня 2011 року №1014/В-1026 відмовив позивачу у проведенні перерахунку з посиланням на те, що нарахування та виплата пенсії позивача проводиться відповідно до норм чинного законодавства.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, а суд апеляційної інстанції змінюючи його, виходив з того, що у період з 5 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 3 серпня 2014 року відповідач зобов'язаний був виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, встановлених ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В касаційній скарзі позивач, наполягаючи на вирішенні спору по суті, просив задовольнити позовні вимоги в частині, що були залишені без задоволення судом першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно із частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по другій групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Частиною 1 статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, віднесеним до першої категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам другої групи - 75 % мінімальної пенсії за віком.

Вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» дію статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено не було.

Пунктом 7 частини першої Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Ці норми набрали чинності з 19 червня 2011 року, оскільки опубліковані в газеті «Голос України» за 18 червня 2011 року № 110 (5110).

На виконання пункту 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-6 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету», яка відповідно до пункту 5 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 2011 року № 503/97 набрала чинності 23 липня 2011 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2. 1, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 року, який набрав чинності 03.08.2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Отже, з 03.08.2014 року норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

З наведеного вбачається, що Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік» встановлено, що у 2015 році обмежене пряме застосування відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 5 грудня 2010 року по 22 червня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у спірні періоди делеговано Кабінету Міністрів України, а тому безпідставним є посилання позивача на те, що постанови Кабінету Міністрів України, які зменшують передбачені чинними законами України розміри пенсій, не можна визнавати як такі, що видані в межах його компетенції.

Крім цього, в касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на преюдиціальність Рішення Конституційного Суду України від 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009.

Проте, вказаним Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним)‚ пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" від 28 травня 2008 року N 530. Також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, визнаних неконституційними.

Оскільки, Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" від 28 травня 2008 року N 530, а тому саме в межах вказаної постанови Рішення має преюдиціальне значення.

Щодо посилань скаржника на те, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою

діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Відповідно до Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92); Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім цього, безпідставними є посилання позивача на статтю 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2 та Управлінням наявний спір про нарахування пенсійних сум, які в розумінні зазначеної норми не набули статусу майна.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Дарницького районного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову частково.

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_3 перерахунок та виплату основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 5 грудня 2010 року по 22 червня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: