Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2014 р. м. Київ К/800/64034/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л., Мироненка О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі № 2а-7324/11 (2а/814/3/12) за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя, в якому просила визнати противоправною відмову управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя у поновленні виплати раніше призначеної пенсії за віком та зобов'язати поновити виплату пенсії починаючи з 07.10.2009р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є громадянкою України, у 2001 році отримувала пенсію за віком, виплата якої була припинена на підставі статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з підстав виїзду на постійне місце проживання в Ізраїль. Після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, позивач 15 листопада 2010 року направила до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя заяву про поновлення виплати пенсії, яка листом № 5751/13 від 6 грудня 2010 року залишилася без задоволення.

Постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України. До 2001 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя та отримувала пенсію за віком, з 2001 року виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з її виїздом на постійне проживання до держави Ізраїль із виплатою пенсії наперед за шість місяців відповідно до статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009від 07.10.2009 року, позивач 10 листопада 2010 року направила до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя заяву про поновлення виплати пенсії. Листом відповідача № 5751/13 від 6 грудня 2010 року ОСОБА_1 повідомлено, що її заява залишилася без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення Конституційного Суду на не поширюється на позивача, яке прийняте після її виїзду за кодон, та для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії, ОСОБА_1 має подати заяву із дотриманням Порядку № 22-1 (особисто або через повіреного) і в установленій вказаним Порядком формі, оскільки у 2001 році була знята з обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя на підставі особисто поданої заяви у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за межі України, крім того, відсутній порядок виплати пенсії таким особам.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності відмови відповідача у поновленні позивачу виплати призначеної її пенсії, яка проживає за кордоном.

Відповідно ст.ст.1,3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави.

Право на соціальний захист віднесене до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно ст.ст.49,51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за 6 місяців наперед перед виїздом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя та отримувала пенсію за віком, з 2001 року виплата пенсії позивачу була припинена у зв'язку з її виїздом на постійне проживання до держави Ізраїль.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-пр/2009 визнані, такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону №1058, якими передбачено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується у тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи в поновленні позивачу раніше призначеної пенсії за віком, діяв в порушення вищенаведених законодавчих норм, а суди першої і апеляційної інстанцій, дійшли до помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині поновлення раніше призначеної пенсії за віком.

Разом з тим, позивач просить зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25 рп/2009, тобто з 7 жовтня 2009 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 2001 р. позивач не отримувала призначену пенсію з підстав виїзду та проживання за кордоном. Для поновлення пенсії відповідач зобов'язана подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду, що є підставою для відповідача вирішення питання відповідно поданої заяви. ОСОБА_1 подала відповідну заяву про поновлення пенсії 15.11. 2010 р. ( відповідно позовної заяви), на яку позивач у грудні 2010 р. отримала відмову.

Виходячи з наведеного поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення КСУ, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з грудня 2010 року, з врахуванням дати подачі заяви.

Відповідно ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих та незаконних рішень, які підлягають скасуванню.

За таких обставин доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої і апеляційної інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, з визнанням протиправними дій управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії та зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 грудня 2010 року

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 13 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя щодо відмови у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії. Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 1 грудня 2010 року.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: