ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/1870/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М.,

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., позивача ОСОБА_1, розглянувши в касаційному порядку у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коростенського МВ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - Коростенський МВ УМВС) про зобов'язання виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустки за касаційною скаргою позивача на судові рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2003 - 2011 роки та стягнути 14000 грн. моральної шкоди.

Посилався на те, що у зазначені роки він не використав відпустку у повному обсязі, тому відповідач повинен компенсувати не лише невикористані дні відпустки, а й моральні страждання, які він зазнав у результаті неправомірних дій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2014 року, залишеною без змін Житомирським апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальне законодавство, яким, в даному випадку, є Закон України «Про відпустки».

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спеціальним законодавством, зокрема

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, не передбачено виплату компенсації працівникам міліції за невикористані дні відпустки за попередні роки, а положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», на які посилається позивач в своєму позові, не застосовуються до спірних правовідносин.

З висновком судів в цій частині погодитися неможливо, тому що він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Пункт 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин; ділі - Положення), на який посилається суд як на підставу до відмови в задоволенні позову, визначає порядок надання відпустки або грошової компенсації у році звільнення, а не попередні роки. Як зазначено у цій нормі, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно вимог, викладених в позовній заяві, ОСОБА_1 просив зобов'язати Коростенський МР УМВС виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2003 - 2011 роки, оскільки під час звільнення через хворобу, яке мало місце 11.01.2012 року, з ним повний розрахунок проведено не було.

Верховний Суд України при усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96 ВР «Про відпустки», з посиланням на вимоги статей 1 - 3, 12, 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законами України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

При цьому Верховний Суд вказав, що Закон № 2011-ХІІ в деяких випадках прямо відсилає до Закону № 504/96ВР, преамбулою якого встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустку, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Відповідно до частини першої статті 24 вище згаданого Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП. (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року)

З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині зобов'язання відповідача у виплаті компенсації за не використані відпустки, адже, як установлено судами, позивач в дійсності в 2003 - 2011 роках не використав в повному обсязі дні відпустки, зокрема у 2003 році 13 діб, у 2004, 2006, 2007 роках -30 діб, 2008 - 23 діб, 2010 - 2011 - 35 діб. При цьому його вини у ненаданні відпусток у визначені строки не встановлено, тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтею 229 КАС України, і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

За правилами статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем не доведено, що йому в результаті протиправної поведінки заподіяно душевних страждань. Як установлено судами, що відповідає дійсним обставинам справи, позивач звільнився з органів внутрішніх справ у січні 2012 року, проте до суду із зазначеним позовом звернувся лише у жовтні 2014 року.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди підлягає зміні в частині підстав відмови. Позивачу необхідно відмови в задоволенні позову за недоведеністю заподіяння моральної шкоди, а не за відсутністю протиправної поведінки відповідача.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Житомирського окружний адміністративний суду від 5 листопада 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання у виплаті грошової компенсації за не використану відпустку і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зобов'язати Коростенський міськрайонний відділ УМВС в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток; за 2003 рік у кількості 13 діб; 2004 - 2007 роки по 30 діб, 2008 - 23 доби, 2010 - 2011 роки по 35 діб.

Змінити судові рішення Житомирського окружний адміністративний суду від 5 листопада 2014 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. Відмовити в задоволенні позову в цій частині за недоведеністю заподіяння моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман