Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2015 р. м. Київ К/800/44024/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В.розглянувши у письмовому провадженнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року

у справі №2а-15298/12/2670

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

та Державної податкової служби України

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ :

Підприємство з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач-1) та Державної податкової служби України (далі - відповідач-2) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, адміністративний позов задовольнив. Скасував податкове повідомлення-рішення відповідача-1 від 05 вересня 2012 року №0005931502/40961. Скасував рішення відповідача-2 про результати розгляду скарги від 26 жовтня 2012 року №4303/0/61-12/10-2215. Стягнув на користь позивача судові витрати у розмірі 150,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача-1, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У відповідності до податкової декларації від 31 січня 2012 року з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), позивач задекларував податкові зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2012 рік у розмірі 67 031,19 грн. (щомісячна плата - 5 5885,93 грн.), з визначенням категорії земель: землі громадського призначення; проектування; будівництво та експлуатація ресторану швидкого харчування, площа земельної ділянки - 0,3456 га, відсоток від суми земельного податку - 01,00.

Контролюючий орган провів камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації з плати за землю за 2012 рік, про що склав акт від 20 серпня 2012 року №2382/152/23744453, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки держаної та комунальної власності за червень 2012 року у розмірі 5 585,94 грн.

За результатами проведеної перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0005931502/40941, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на 8 378,91 грн., з яких основний платіж - 5 585,94 грн., штрафні (фінансові) санкції - 2 792,97 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0005931502/40941, відповідач-2 прийняв рішення від 26 жовтня 2012 року №4303/0/61-12/10-2215 про результати розгляду повторної скарги, яким повторну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення про розгляд первинної скарги та податкове повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0005931502/40961 - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за червень 2012 року оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, до моменту внесення до такого договору відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з протиправності збільшення розміру орендної плати за земельну ділянку, зважаючи на те, що хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичної зміни орендної палати та, відповідно, донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Сумською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки б/н від 15 лютого 2001 року, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Сумської міської ради від 27 вересня 2000 року «Про припинення та перехід права користування земельними ділянками підприємствам, установам, організаціям та громадянам» надав, а орендар прийняв в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Суми, Червона площа, 15а, площею 2 456 кв.м, в тому числі інших угідь 3 456 кв.м, у стані придатному для цільового використання.

Відповідно до пункту 2.3 вказаного договору оренди, орендна плата становить 1 870,56 грн. на місяць (1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки).

Відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Починаючи з 01 січня 2011 року, порядок оподаткування землі в Україні, визначається розділом ХІІ «Плата за землю» Податкового кодексу України.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України, плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У свою чергу, підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 73 Податкового кодексу України визначає, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов залишити поза увагою те, що Податковим кодексом України визначений обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати у розмірі встановленому цим Кодексом.

Підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначає поняття орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності - як обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до положень пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

За змістом пункту 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

В силу положень 288.4 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

При цьому, до моменту внесення до такого договору відповідних змін, розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України на платника платків покладений обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Викладене свідчить про те, що з набранням чинності Податковим кодексом України, річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

З урахуванням наведеного, у зв'язку зі зміною розміру орендної плати за земельну ділянку, згідно положень 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що позивач повинен був самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з урахуванням вимог, встановлених Податковим кодексом України.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування рішення від 26 жовтня 2012 року №4303/0/61-12/10-2215 про результати розгляду скарги позивача, оскільки вказаним рішенням залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення, яке є законним та обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм податкового законодавства.

Відповідно до статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно і правильно, але їм надана неправильна юридична оцінка внаслідок неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, судова колегія доходить висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року у справі №2а-15298/12/2670 скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.