Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2015 р. м. Київ К/800/1386/14

К/800/1754/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого: Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Сороки М.О.,

розглянула у порядку письмового провадження касаційні скарги Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус-С» до Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа: Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, про визнання частково нечинним та часткове скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремус-С» звернулось до суду із позовом до виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, про визнання частково нечинним та часткове скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року, позов задоволено. Визнано частково нечинним та скасовано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.04.2012 року № 117 у частині внесення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремус-С" до додатків № 1, 2 до рішення виконавчого Одеської міської ради від 04.04.2012 року № 117.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції у справі, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради та Виконавчий комітет Одеської міської ради подали до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.04.2011 року ТОВ «Кінкан» продало, а ТОВ «Ремус-С» придбало нежитлове приміщення площею 7535,1 кв.м. що знаходиться в будинку № 28\1 по вул. Віце-адмірала Азарова в м. Одесі і розташований на земельній ділянці загальною площею 0,8878 га. Після укладання договору позивач зареєстрував його у встановленому порядку та набув права власності на спірне нежитлове приміщення.

Маючи намір укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,8878 га, на якій розташоване нежитлове приміщення, товариство звернулось із листом від 02.06.2011 року до міського голови про передачу в оренду спірну земельну ділянку та укладання договору.

Рішенням Одеської міської ради № 1298-VІ від 20.09.2011 року позивачу наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вищенаведеній адресі.

Рішенням Одеської міської ради № 1669-VІ від 23.12.2011 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6446 га в м. Одесі по вул. Віце-адмірала Азарова. 28\1 товариству «Ремус-С».

В подальшому, рішенням Одеської міської ради № 3693-VІ від 18.07.2013 року затверджена вартість спірної земельної ділянки та передано товариству її шляхом продажу.

13.09.2013 року між міською радою та ТОВ «Ремус-С» укладений договір продажу земельної ділянки площею 0,6443 га за вказаною адресою.

Комісією Одеського міського управління земельних ресурсів 13.01.2012 року складений акт про визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, нарахована сума збитків за неодержання доходу у розмірі 96076,58 грн., з тих підстав, що вказана ділянка використовується без правоустановчих документів.

Виконавчим комітетом Одеської міської ради 04.04.2012 року прийнято рішення за № 117 про затвердження акта визначення розміру та відшкодування збитків відносно ТОВ «Ремус-С».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, висновки якого підтримав суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки управління земельних ресурсів про заподіяння шкоди у зв'язку із використанням земельної ділянки без право установчих документів є необґрунтованими, оскільки товариство проводило необхідні дії для укладання договору оренди та отримання ділянки в оренду.

Крім того, суди дійшли висновку, що відповідач не обґрунтував наявності передбачених законом підстав для відшкодування збитків.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів щодо задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Предметом спору у цій справі є питання щодо правомірності дій відповідача, як суб'єкта владних повноважень, при винесенні рішення щодо затвердження акта визначення розміру збитків.

Натомість, питання щодо наявності підстав для стягнення збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус-С» не може бути предметом розгляду а адміністративному суді, його належить вирішувати у порядку господарського судочинства під час розгляду справи про стягнення збитків.

Отже, у справі, яка розглядається, судам необхідно було надати оцінку питанню, чи діяв відповідач під час винесення оскарженого рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 59 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до підпункту 1 пункту «а» частини 1 статті 33 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі власні (самоврядні) повноваження: визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 «Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» передбачено, що розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відшкодуванню, зокрема, підлягають: збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Аналіз положень зазначених нормативних актів свідчить, що виконавчий комітет, вважаючи, що товариством завдано збитків у вигляді неодержаних доходів, мав право та повноваження прийняти рішення про затвердження акта комісії щодо визначення розміру збитків.

Отже, у даному випадку, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди попередніх інстанцій помилково вийшли за межі предмету доказування та досліджували питання про наявність підстав для відшкодування збитків.

Повноваження відповідача у даному випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, вони не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення виконкому. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тому, як було вказано, питання щодо наявності підстав для відшкодування збитків з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус-С» належить вирішувати у порядку господарського судочинства під час розгляду справи про стягнення збитків. Саме під час розгляду такої справи відповідно до приписів статей 22, 1166 Цивільного кодексу України з'ясовується наявність усіх елементів правопорушення, що дає підстави для стягнення збитків: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального, що є підставою для ухвалення нового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у цій справі скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус-С» до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання частково нечинним та часткове скасування рішення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: