Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року м. Київ К/800/32083/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

У лютому 2006 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Одеського обласного військового комісаріату (далі - Комісаріат), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати йому щомісячного підвищення до пенсії, як інваліду 2-ї групи в частині застосування в період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 831 «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 р., та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року» (далі - постанова КМУ № 831) та від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету» (далі - постанова КМУ № 1); визнати право на щомісячне підвищення до пенсії як інваліду 2-ї групи з 1 січня 2006 року у розмірі 350 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII); визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати йому як інваліду 2-ї групи та постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в частині застосування в період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2007 року постанов КМУ № 831 та № 1, а також статей 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) в редакції Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI); зобов'язати відповідачів провести перерахунок і виплату спірних державної та додаткової пенсії, а також підвищення до пенсії у відповідності до вимог статей 50, 54 Закону № 796-XII і статті 13 Закону № 3551-XII починаючи з 1 січня 2000 року; зобов'язати відповідачів в подальшому здійснювати нарахування та виплату пенсій та підвищення до пенсії згідно з положеннями вищенаведених норм Законів № 796-XII і № 3551-XII виходячи при їх обчисленні з величини мінімальної пенсії за віком, встановленим законодавством.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідачі протиправно у період з 1 січня 2000 року здійснюють обчислення, нарахування і виплату його державної та додаткової пенсії, надбавки до пенсії всупереч вимог Законів № 796-XII і № 3551-XII на підставі постанов Уряду, які не відповідають приписам правових норм названих законодавчих актів, з порушенням його прав, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, позов задоволено частково, визнано протиправними дії відповідачів та зобов'язано ГУ ПФУ здійснити позивачу спірний перерахунок його державної та додаткової пенсій за період з 20 лютого 2005 року по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року по 28 липня 2011 року, а також підвищення до пенсії за період з 20 лютого 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням вже проведених виплат. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач - ГУ ПФУ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідачів не узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, порушують гарантоване Конституцією України право позивача на соціальний захист.

Проте, до такого висновку суди частково дійшли в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 2-ї групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії.

Починаючи з 15 листопада 1995 року позивачу призначена і виплачується пенсія згідно статей 50, 54 Закону № 796-XII і підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII.

З 1 січня 2007 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в ГУ ПФУ де і одержує спірні виплати.

У період з 1 січня 2000 року виплата вищевказаних пенсій та підвищення здійснювалась відповідачами згідно з положеннями постанов КМУ № 831 та № 1, а також статей 50, 54 Закону № 796-XII (в редакції Закону № 107-VI).

Так, у відповідності до частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII (в редакції, чинній до 1 січня 2006 року) інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Отже вихідним критерієм обрахунку підвищення до пенсії згідно частини 4 статті 13 Закону № 3551-XII виступає мінімальна пенсія за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність у 2005 році встановлений статтею 63 Закону України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» у розмірі 332 гривні.

В свою чергу, постанови Уряду № 831 та № 1, на підставі яких позивачу здійснювалось нарахування і виплата спірного підвищення до пенсії, по іншому визначають розмір останнього.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, за приписами частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У даному випадку, стаття 13 Закону № 3551-XI має преюдиційне значення порівняно з постановою Уряду, а тому суди дійшли правильного висновку, що відповідачі, здійснюючи позивачу обчислення, нарахування і виплату підвищення до його пенсії на підставі постанов КМУ № 831 та № 1 діяли всупереч вимогам законодавства та з порушенням права ОСОБА_5

Одночасно, пунктом 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 5 жовтня 2005 року № 2939-ІV частина 4 статті 13 Закону № 3551-XII викладена у такій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

Зазначені положення Закону № 3551-XII набрали чинності з 1 січня 2006 року відповідно та рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у 2005 році відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати позивачу як інваліду війни ІІ групи підвищення до пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до положень частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV, а починаючи з 1 січня 2006 року у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого встановлений законами України про Державний бюджет на відповідні роки.

За наведених обставин, суди правильно зазначили щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про перерахунок спірного підвищення до пенсії починаючи з 1 січня 2006 року в розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком.

Також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права при вирішенні ними спору стосовно позовних вимог про перерахунок і виплату ОСОБА_4 державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-XII, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

У відповідності з частиною четвертою статті 54 Закону № 796, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими - по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 цього Закону особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам 2-ї групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій також виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно статті 28 Закону № 1058-ІV встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Разом з тим, Законом № 107-VI, внесено зміни до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ у відповідності до яких, статтю 54 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції і встановлено, що у всіх випадках розміри пенсій для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтю 50 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції, - «Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами».

Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, зміни, внесені Законом № 107-VI, до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 1 січня по 22 травня 2008 року діяли статті 50, 54 Закону № 796-ХІІ, в редакції Закону № 107-VI, а з 22 травня 2008 року відновили свою дію попередні редакції статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, інших змін до зазначених статей, на протязі спірного періоду, не вносилось і їх дія не зупинялась

За наведених обставин, суди правильно виходили із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, а їх висновок, що при розрахунку державної та додаткової пенсій позивача, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ починаючи з 20 лютого 2005 року до 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, є обґрунтованим.

Окрім цього, суди правильно зазначили про необґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача в подальшому при нарахуванні та виплаті пенсії керуватись розміром мінімальної пенсії за віком, що встановлюється виключно законами України, а також утриматись від порушення прав позивача у майбутньому, з таких підстав.

За правилами частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, виходячи зі змісту вказаних правових норм, процесуальним законодавством не передбачено оскарження рішень, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які фактично не відбулись, або відбудуться в майбутньому, з огляду на відсутність порушення прав, свобод та інтересів особи, яка звертається до суду.

Натомість, задовольняючи частково позов стосовно перерахунку державної та додаткової пенсії у розмірі, встановленому статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ суди дійшли помилкового висновку щодо обмеження періоду, за який необхідно здійснити виплату пенсій кінцевою датою - 28 липня 2011 року.

З самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.

Таким чином, виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання доплати до пенсії, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Порядок, розмір та строки нарахування доплати до пенсії, яка є предметом цього спору, можуть бути змінені лише за умов іншого законодавчого регулювання.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 23 квітня 2012 року № 21-239а11 та 19 березня 2013 року № 21-53а13.

Враховуючи викладене, рішення суду апеляційної інстанцій, в частині обмеження кінцевою датою періоду спірного перерахунку державної та додаткової пенсії позивача у розмірі, встановленому статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ підлягає скасуванню, а постанову суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити, виключивши з її резолютивної частини кінцеву дату здійснення такого перерахунку.

За приписами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, в частині обмеження кінцевою датою періоду здійснення відповідачем спірного перерахунку державної та додаткової пенсії позивача у розмірі, встановленому статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, скасувати, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2011 року змінити, виключивши з її резолютивної частини вказівку на кінцеву дату здійснення такого перерахунку.

В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

І.В. Штульман