Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/12281/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіЦвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року

у справі № 814/2617/13-а

за позовом Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4

до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство «Маяк» ОСОБА_4 звернулось до суду з адміністративним позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано неправомірними дії Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби в частині нарахування Фермерському господарству «Маяк» ОСОБА_4 податкового зобов'язання в розмірі 2 393 141, 00 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби №0000042200 від 22.02.2013 року на суму 2 393 141, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 05.02.2013 року №15/22-23040999, яким встановлено порушення п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 595 427, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000042200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2 393 141, 00 грн., у т.ч. за основним платежем - 1 595 427, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 797 714, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про заниження позивачем 75% бар'єру реалізації сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно. Зазначені висновки були зроблені у зв'язку із використанням земельних ділянок на підставі договорів, які, на думку відповідача, не відповідають вимогам земельного, цивільного та податкового законодавства.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно із п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України платниками податку (фіксованого сільськогосподарського податку) з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Пунктом 301.6 ст. 301 Податкового кодексу України передбачено, що не може бути зареєстрований як платник податку: суб'єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин (за винятком зрізаних квітів, вирощених на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів їх переробки), диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра (крім хутрової сировини); суб'єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції; суб'єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Відповідно до п. 308.4 ст. 308 Податкового кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

Згідно з пп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Підпунктом 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

При цьому слід зазначити, що Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Таким чином, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Крім того, продукція, вирощена на земельній ділянці, платником фіксованого сільськогосподарського податку згідно договору про сумісну діяльність, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України. При цьому така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач використовує сільськогосподарські угіддя на підставі договорів про спільний обробіток землі.

В той же час, для розрахунку питомої ваги реалізації сільськогосподарської продукції під час перевірки перевіряючими було використано данні про обсяги реалізації с/г продукції з травня 2011 року по березень 2012 року, згідно попереднього акту перевірки від 03.12.2012 року №209/22-23040999.

Однак, як встановлено судами, податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000082200, прийняте за наслідками цієї перевірки, визнано протиправним та скасовано постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 року у справі №814/2429/13-а за позовом Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4 до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 року.

Таким чином, саме за вказаних вище обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Згідно із ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету.

Проте судом першої інстанції зазначені вище правові норми не враховано та присуджено на користь Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ 23040999) судові витрати у розмірі 2294 грн. Ухвалено Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційним адміністративним судом зазначену помилку не усунуто.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення на користь Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4 судового збору у розмірі 2 294, 00 грн. з Державного бюджету України.

Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року у справі № 814/2617/13-а в частині присудження на користь Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4 (код ЄДРПОУ 23040999) судових витрат у розмірі 2294 грн. та ухвалення Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Баштанської МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби скасувати.

В цій частині прийняти нову постанову.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 294, 00 грн.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.07.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року у справі № 814/2617/13-а залишити в силі.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук