Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" червня 2015 р. м. Київ К/800/27520/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Маріуполі Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року

у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя (далі - УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя) до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Маріуполі Донецької області (далі - ВВД Фонду ССНВВПЗ в м. Маріуполі Донецької області) про стягнення витрат з виплати пенсій по інвалідності,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя звернулося до суду з позовом про стягнення з ВВД Фонду ССНВВПЗ в м. Маріуполі Донецької області не прийнятих останнім до заліку витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання громадянам держав-учасниць СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання до України за період з 01 жовтня по 31 грудня 2012 року в сумі 725,40 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ВВД Фонду ССНВВПЗ в м. Маріуполі Донецької області на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя суму витрат на виплату пенсії за період з 01 жовтня по 31 грудня 2012 року у розмірі 450,00 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 (далі - Порядок). Вказує, що відшкодування зазначених витрат провадиться на центральному рівні за умови відсутності спору і можливості вирішення такого питання між робочими органами Фондів на місцях законодавством не передбачено. Крім того, особи, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали до України на постійне проживання, не були застраховані в України і за них не сплачувалися страхові внески, а тому витрати, пов'язані з виплатою пенсій таким особам, Фондом не відшкодовуються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно з актами звірки за період з 01 жовтня по 31 грудня 2012 року ВВД Фонду ССНВВПЗ в м. Маріуполі Донецької області відмовилось прийняти до відшкодування суми витрат з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, виплачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 725,4 грн.

Таке рішення обґрунтовано тим, що ці особи отримали каліцтво за межами України.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною 4 статті 26 Основ, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною 2 статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року (справа № 21-394а13) та від 31 березня 2015 року (справа № 21-2а15).

Як встановлено судами, 27 грудня 1983 року ОСОБА_4 отримав травму на підприємстві в м. Пролетарськ Ростовської області, а ОСОБА_5 13 березня 2011 року на підприємстві в м. Новий Уренгой Російської Федерації, що підтверджується актами про нещасний випадок на виробництві від 30 грудня 1983 року та від 13 березня 2011 року.

Враховуючи те, що за приписами наведених норм Фонд відшкодовує органу Пенсійного фонду понесені ним витрати з виплати пенсій особам, які отримали каліцтво як на території колишнього СРСР, так і на території країн СНД, за умови відсутності спору щодо правомірності призначення страхових виплат, суди правильно стягнули з відповідача заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_4, який отримав каліцтво на території СРСР, проте безпідставно відмовили у позові щодо стягнення заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_5, який отримав каліцтво на території країни СНД - Російської Федерації.

Враховуючи те, згідно з пунктом 4 Порядку відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Закону № 1105-XIV, Закону № 1788-ХІІ та інших нормативно-правових актів, в тому числі і щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така допомога надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; позовні вимоги УПФУ в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя в частині стягнення з відповідача витрат з виплати пенсії по інвалідності та цільової грошової допомоги на прожиття в сумі 275,40 грн, які отримував ОСОБА_5, підлягають відшкодуванню відповідачем.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18 червня 2013 року (справа № 21-199а13) .

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що питання щодо відшкодування витрат повинно вирішуватись на рівні централізованих органів, а не між робочими органами Фондів на місцях, не мають правового значення для правильного вирішення спору, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

При цьому, робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення. Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (частина 4 статті 18 Закону № 1105-XIV).

Із змісту наведених норм видно, що Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування здійснюють свої повноваження через територіальні органи, які є самостійними юридичними особами, діяльність яких направлена на реалізацію повноважень центральних органів на місцевому рівні.

Отже, питання щодо узгодження витрат на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що підлягають відшкодуванню, вирішуються такими органами самостійно, а тому доводи відповідача про те, що територіальний Фонд соціального страхування не повинен приймати до відшкодування неузгоджені на централізованому рівні суми не відповідають вимогам закону.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Маріуполі Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухваливши в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в м. Маріуполі Донецької області на користь Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя суму витрат на виплату пенсії ОСОБА_5 за період з 01 жовтня по 31 грудня 2012 року у розмірі 275,40 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак