Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/75304/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіроява І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Чернігівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012

у справі № 2а/2570/704/2012

за позовом приватного виробничо-торгівельного підприємства "Джі-Ен-Ел" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.12.2011 № 0005832320 та № 0005842320, а також податкового повідомлення-рішення від 07.12.2011 № 0005852320 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 22582 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012, позов задоволено з посиланням на реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві послуг з перевезення у рамках взаємовідносин з приватним підприємством «Інвестюгагротранс».

У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в судових актах, обставинам справи та наявним у ній доказам, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у позові.

У запереченні на касаційну скаргу Підприємство зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, оформленої актом від 22.11.2011 № 3432/23/14224080, ДПІ було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 07.12.2011 № 0005832320, за яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 8844 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 07.12.2011 № 0005842320, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 9222 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 07.12.2011 № 0005852320, за яким позивача зобов'язано сплатити грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 157 192 грн. (у тому числі 130 269 грн. за основним платежем та 26923 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дій в оскаржуваних частинах став висновок податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди за операціями з приватним підприємством «Інвестюгагротранс». При цьому податкова інспекція виходила з того, що господарські операції з поставки позивачеві послуг з перевезення товару у рамках господарських правовідносин з названим контрагентом фактично не здійснювалися, подані платником первинні документи містять недостовірні відомості щодо фактичного виконавця розглядуваних послуг; дії Підприємства спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 01.01.2011) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України (далі - ПК).

Так, за змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Подання платником контролюючому органу усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості у цих документах є неповними, неправдивими та (або) суперечливими.

З наведеного випливає висновок, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість валових витрат та податкового кредиту покладається саме на платника податків-покупця, позаяк саме він виступає суб'єктом, що декларує витрати та податковий кредит при обчисленні кінцевих сум податку на прибуток та ПДВ, які підлягають перерахуванню до бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що при обчисленні бази оподаткування податку на прибуток та ПДВ Підприємством враховано витрати на оплату послуг з перевезення гороху продовольчого, наданих приватним підприємством «Інвестюгагротранс» на підставі договору від 09.03.2011 № 100301.

На підтвердження своїх витрат у рамках здійснення фінансово-господарської діяльності з вказаним контрагентом позивачем під час податкової перевірки надано податкову накладну, акт виконаних транспортних послуг, товарно-транспортні накладні, платіжне доручення про оплату зазначених послуг у безготівковому порядку.

Наведені первинні документи суди визнали достатнім документальним обґрунтуванням права платника на податковий кредит та валові витрати в оспорюваних сумах.

У той же час суди не надали належної правової оцінки доводам податкової інспекції, якими вона мотивувала недостовірність відомостей у вказаних первинних документах та їх невідповідність реальним фактам господарської діяльності. Так, на підтвердження правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень ДПІ послалася на те, що у приватного підприємства «Інвестюгагротранс» відсутні транспортні засоби для виконання розглядуваних операцій; фактично перевезення здійснювалися з використанням транспортних засобів, належних фізичним особам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (що не заперечувалося позивачем у ході розгляду справі); докази існування договірних правовідносин з приводу оренди транспортних засобів між цими особами та приватним підприємством «Інвестюгагротранс» у матеріалах справи відсутні, у зв'язку з цим посилання судів на наявність відповідних договорів є незрозумілими.

Наведені обставини у сукупності з фактом відсутності приватного підприємством «Інвестюгагротранс» за місцезнаходженням, недекларування ним податкових зобов'язань за спірними операціями, а також підписанням акта приймання-передачі послуг до часу їх надання були об'єктивно розцінені податковим органом як свідчення фіктивності цих операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

Також позивачем не наведено пояснень щодо наявності ділової мети у виборі перевізника, який не має власних ресурсів для здійснення вантажних перевезень, за наявності об'єктивної можливості укласти договори перевезення з фізичними особами - власниками транспортних засобів безпосередньо, тим самим скоротивши ланцюг постачання вказаних послуг та зменшивши витрати на їх оплату.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Чернігівської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 у справі № 2а/2570/704/2012 скасувати.

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Бухтіярова І.В. Приходько