ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" грудня 2016 р. м. Київ К/800/28482/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів в ненарахуванні та невиплаті йому вихідної допомоги у зв'язку із відставкою судді згідно з пунктом 9 частини п'ятої статті 12 Конституції України та частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції до 27 березня 2015 року); стягнути з відповідачів вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді (12 листопада 2015 року) в сумі 248040 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в ненарахуванні та невиплаті позивачу вихідної допомоги у зв'язку із відставкою судді. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді в сумі 248040 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді в сумі 248040 грн та в цій частині прийняти нову постанову, якою зобов'язано Територіальне управління нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день реалізованого права на відставку судді в сумі 248040 грн. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 2002 року працював на посаді судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області. 25 березня 2015 року позивачем подано до Вищої ради юстиції заяву про внесення подання про звільнення з посади судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

12 листопада 2015 року Постановою Верховної Ради України відповідно до пунктів 2, 3, 6, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку із подачею заяви про відставку звільнено суддю Лубенського міськрайонного суду Полтавської області ОСОБА_2

Наказом Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 листопада 2015 року №74/ос.с відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року №788-VIII суддю ОСОБА_2 звільнено з посади.

16 грудня 2015 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області із заявою про виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних неоподатковуваних заробітних плат за останньою посадою відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Листом від 21 грудня 2015 року №05-782/4044 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області повідомило ОСОБА_2, що на час прийняття Верховною Радою України постанови про його звільнення, вихідна допомога у розмірі 10 місячних неоподатковуваних заробітних плат суддям, які звільняються у відставку, не передбачалась.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідачів на його користь таку допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що право на відставку позивач набув до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», яким було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тому позивач має право на отримання вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку відповідно до статті 136 вказаного закону.

Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно частин першої, третьої, четвертої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, яка діяла на час прийняття Постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 12 листопада 2015 року №788-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною шостою статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час звільнення ОСОБА_2 з посади судді та відрахування його зі штату Лубенського міськрайонного суду Полтавської області, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (12 листопада 2015 року).

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідач при розгляді заяви про виплату вихідної допомоги позивачу діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України.

На підставі викладеного та відповідно до змісту вказаних положень чинного законодавства, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального прав, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, Лубенського міськрайонного суду Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді А.Ф. Загородній

М.Г. Кобилянський