Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/9991/59702/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р.

у справі №2а/11669/11/2670

за позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. №0003284120 у частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 360,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено перевірку з питань дотримання позивачем порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обліку готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, про що складено акт від 03.02.2011 р. №000399, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 9, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 р. № 0001502305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 20 336,00 грн.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. №0003284120, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 144,82 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, перевіркою позивача було встановлено надлишок бензину та дизельного пального загальною вартістю 7 792,41 грн. Зокрема, згідно з даними відомості, що є частиною акту перевірки, надлишок бензину А-92 складає 201,71 л. (вартість 1 676,21 грн.), дизельного пального - 450,7 л. (вартість 3 754,331 грн.), бензину А-95 - 269,62 л. (вартість 2 361,81 грн.).

Скаржник, обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує на те, що надлишок бензину було відображено в змінному звіті АЗК за формою №17-НП у день перевірки в графі 22 змінного звіту.

За висновками податкового органу, відображення надлишку нафтопродуктів у даній графі не свідчить про оприбуткування товару у встановленому законодавством порядку, оскільки вказує виключно на фактичну кількість товару, а не його облікову кількість при передаванні зміни на АЗК.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 784,82 грн. за порушення позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не було належним чином оприбутковано товарні залишки (паливно-мастильні матеріали) за місцем проведення розрахунків загальною вартістю 7 892,41 грн.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 вказаного Закону встановлено, зокрема, що облік товарних запасів ведеться юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 8 цього Закону встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 6.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

З урахуванням специфіки здійснення діяльності із роздрібної торгівлі нафтопродуктами та з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 р. №281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).

Відповідно до п.10.2.10 Інструкції на підставі товарно-транспортних накладних (ТТН) та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) - зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою № 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою № 17-НП.

Пунктом 10.3.1.3 Інструкції передбачено, що відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП. За цією ж формою змінного звіту здійснюється і кількісний облік нафтопродуктів за марками і видами (для дизельного палива в залежності від масової частки сірки). Змінний звіт форми № 17-НП складається після завершення зміни оператором АЗС у двох примірниках, з яких один з доданими ТТН здається до бухгалтерської служби підприємства, а другий залишається на АЗС у матеріально-відповідальної особи, на яку покладено ведення обліку руху нафтопродуктів.

Бухгалтерські служби підприємств перевіряють та приймають змінні звіти з доданими до них первинними документами (ТТН, талони, відомості встановленої форми, супровідні відомості за інкасацією готівки та інші), перевіряють правильність перенесення показників лічильників паливно-розливної колонки, ОРК з попередньої зміни, звіти про обсяг реалізації і форми оплати за РРО, визначення фактичних залишків нафтопродуктів у резервуарах АЗС за результатами вимірювання, відображених у формі № 17-НП, та надходження готівки. Зроблені під час перевірки змінних звітів виправлення засвідчуються підписами операторів АЗС, керівника АЗС та головного бухгалтера або за його дорученням іншим працівником бухгалтерської служби підприємства (п.п. 10.4.1, 10.4.3, 16.1, 16.2 Інструкції).

Таким чином, обліковими документами, які фіксують та підтверджують надходження та реалізацію нафтопродуктів на АЗС є, зокрема, змінні звіти за формою № 17-НП та журнал обліку надходження нафтопродуктів форми № 13-НП, які повинні зберігатися на АЗС.

Натомість, Інструкцією не передбачено обов'язкового зберігання ТТН на АЗС, оскільки вони передаються до бухгалтерської служби підприємства.

Наказом Генерального директора позивача від 30.12.2010 № 537 затверджено Положення про облікову політику товариства.

На АЗС позивача кількісний облік нафтопродуктів здійснюється за формою змінного звіту №17-НП, який складається оператором АЗС після закінчення зміни у двох примірниках, один з яких разом з ТТН на доставку нафтопродуктів здається до бухгалтерської служби підприємства, а другий залишається на АЗС.

Крім того, в акті перевірки відсутня інформація щодо наявності розбіжностей між даними Х-звіту РРО, роздрукованого на момент перевірки, та фактичними залишками нафтопродуктів на АЗС, визначених шляхом інвентаризації цих залишків з урахуванням положень Інструкції. До матеріалів справи додано лише інформацію щодо виявлених перевіркою фактичних залишків нафтопродуктів, тоді як копія Х-звіту за 03.02.2011 р. з інформацією щодо залишків нафтопродуктів за даними обліку позивача відсутня.

Також, як свідчить акт перевірки, податковим органом не зафіксовано факту реалізації не облікованого товару, а є посилання виключно на порушення порядку обліку товару за місцем реалізації.

З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про порушення позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» щодо обліку нафтопродуктів за місцем їх реалізації.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису ст. 229 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову та прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. у справі №2а/11669/11/2670 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2011 р. №0003284120 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 784,82 грн.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 р. у справі №2а/11669/11/2670 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.