Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

"01" липня 2015 р. м. Київ К/800/5398/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Смоковича М.І.,Чумаченко Т.А.,

секретаря судового засідання: Носенко Л.О.,

за участю представників СВК «Лад-Агро» Островської В.В. та Саламахи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції в Миколаївській області, третя особа - сільськогосподарський виробничий кооператив «Лад-Агро», прокурор Миколаївської області про визнання протиправною та скасування вимоги № 14-07-14-17/114 від 03.12.2012, за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2013 року Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації звернулось з вказаним позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області № 14-07-14-17/7114 від 03.12.2012.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області № 14-07-14-14/7114 від 03.12.2012.

У касаційній скарзі Державна фінансова інспекція в Миколаївській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Встановлено, що на виконання звернення Головного відділу контррозвідувального захисту економіки управління Служби безпеки України в Одеській області, постанови Приморського районного суду міста Одеси від 31 жовтня 2012 щодо надання дозволу на здійснення позапланової ревізії Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації в Одеській області та направлення про проведення позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності № 556, Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області проведено позапланову виїзну ревізію окремих видів фінансово-господарської діяльності Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації в Одеській області за період з 01.01.2009 по 01.01.2012.

На підставі виявлених ревізією порушень, відносно позивача Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області складено вимогу № 14-07-14-17/7114 від 03.12.2012, у якій вимагалось:

1. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лад-Агро» незаконно отримані бюджетні кошти в сумі 2915798,88 грн. шляхом проведення претензійно-позовної роботи;

2. Відобразити в обліку дебіторську заборгованість за СВК «Лад-Агро» за фактично отримані бюджетні кошти та невиконанні обсяги робіт в сумі 2915798,88 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ревізія Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації в Одеській області проводилась за направленням правоохоронних органів, а тому відповідно до пункту 48 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.4.2006 № 550 далі - Порядок проведення інспектування), Державна фінансова інспекція в Миколаївській області повинна була лише проінформувати правоохоронні органами про наслідки її проведення, а не вживати заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом прийняття вимоги.

При касаційному перегляді судових рішень у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Так, Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон) передбачав, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону, згідно з яким Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

За результатами аналізу наведених положень колегія суддів вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення (повернення коштів).

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

За змістом статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами не встановлено порушеного права позивача у спірних правовідносинах, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням у нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 231 КАС України, суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року - скасувати.

Відмовити у задоволенні позову Управління агропромислового розвитку Кілійської районної державної адміністрації до Державної фінансової інспекції в Миколаївській області, третя особа - сільськогосподарський виробничий кооператив «Лад-Агро», прокурор Миколаївської області про визнання протиправною та скасування вимоги № 14-07-14-17/114 від 03.12.2012.

Постанова набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: