Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.08.2023 року у справі №757/59871/21
Постанова КЦС ВП від 31.08.2023 року у справі №757/59871/21

Постанова

Іменем України

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 757/59871/21

провадження № 61-5485св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Товариствоз обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Фінілон», прозахист прав споживачів тастягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Філон»), про захист прав споживачів та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24 червня 2012 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриваБанк», було укладено депозитний договір № SAMDN25000729058560, на виконання якого було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено 6 100,00 дол. США та в подальшому, 07 листопада 2013 року, було внесено ще 3 000,00 дол. США.

Позивач вказувала, що навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, її рахунки було безпідставно заблоковано та припинено нарахування відсотків.

У червні 2014 року вона звернулася до банку із заявою про повернення їй зазначеного вкладу, проте станом на день звернення до суду така заява залишилася не виконаною.

Посилаючись на вказане та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 1 а. с. 21), ОСОБА_1 просила суд:

- розірвати депозитний договір від 24 червня 2012 року № SAMDN25000729058560;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь: суму вкладу у розмірі 9 100,00 дол. США; відсотки за період з 25 лютого 2014 року до 08 листопада 2021 року в розмірі 7 085,53 дол. США; пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 06 грудня 2020 року до 06 грудня 2021 року у розмірі 176 467,24 дол. США.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 17 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором депозиту від 24 червня 2012 року № SAMDN25000729058560: 9 100,00 дол. США вкладу, 7 085,53 дол. США відсотків за період із 25 лютого 2014 року до 08 листопада 2021 року, 270 000,00 грн пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 06 грудня 2020 року до 06 грудня 2021 року.

Розірвав договір депозиту від 24 червня 2012 року № SAMDN25000729058560 з 17 серпня 2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що врегульовані статтями 1058 1060 1061 ЦК України, за положенням яких відповідач як банківська установа зобов`язаний був видати позивачу як вкладнику внесені ним грошові кошти та сплатити відсотки, які повинні були бути нараховані відповідно до умов укладеного договору банківського вкладу з відповідним нарахуванням відсотків за період дії договору. Так як відповідач вказаного зобов`язання не виконав у добровільному порядку, суд визнав вимоги позивача обґрунтованими.

Посилання банку на тимчасову окупацію території АР Крим та на те, що належним відповідачем за цим позовом повинне бути ТОВ «ФК «Фінілон» як правонаступник банку за договором переведення боргу, суд визнав безпідставними і таким, що суперечить чинному законодавству, оскільки позивач у справі як сторона договору та вкладник не надавала таку згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон».

Врахувавши, що стягнення пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 533 ЦК України, а також врахувавши, що сума пені значно перевищує розмір зобов`язання, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України дійшов висновку про зменшення її розміру з 83 565,25 дол. США до 270 000,00 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в частині стягнення процентів, пені та розірвання договору депозитного вкладу скасував та ухвалив у вказаній частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 в частині стягнення процентів задовольнив частково.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 нараховані та ненараховані проценти за користування грошовими коштами згідно з депозитним договором від 24 червня 2012 року № SAMDN25000729058560 у розмірі 287,70 дол. США.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені в порядку частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та розірвання договору депозитного вкладу відмовив.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року залишив без змін.

Компенсував АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 14 074,00 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача та стягнення з банку на її користь суми депозиту у розмірі 9 100,00 дол. США, оскільки такі вимоги ґрунтуються на встановлених обставинах, належним чином оцінених судом доказах та правовідносинах сторін.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині періоду нарахування процентів за користування грошовими коштами та в частині розірвання договору банківського вкладу № SAMDN25000729058560, оскільки у пункті 7 вказаного договору сторони домовились, що вони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. А тому, врахувавши те, що вимога щодо розблокування депозитних рахунків та повернення суми вкладів і нарахованих відсотків, тобто вимога щодо розірвання договору депозиту була заявлена позивачем у претензії від 14 червня 2014 року, яку банк отримав 20 червня 2014 року та погодив факт розірвання вказаного договору з 25 червня 2014 року, суд дійшов висновку, що договір є розірваним з 25 червня 2014 року.

Отже, врахувавши, що договір депозиту розірваний із 25 червня 2014 року, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на стягнення із відповідача процентів за вказаним договором у розмірі 287,70 дол. США, із яких 55,84 дол. США нарахованих банком станом на 24 березня 2014 року та процентів за період із 25 березня до 25 червня 2014 року в розмірі 231,86 дол. США (9 100,00 х 10/100 х 93/365).

Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 270 000,00 грн на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такий висновок суперечить встановленим матеріалам справи, зокрема тому, що договір банківського вкладу є розірваним із 25 червня 2014 року, що свідчить про припинення між сторонами правовідносин, у тому числі щодо нарахування процентів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень у частині задоволення позовних вимог, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, щодо перевірки належності відповідача та обґрунтованості позову до нього.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, помилково не взяв до уваги факт переведення боргу за договором депозиту від 24 червня 2012 року № SAMDN25000729058560 на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон», який є новим боржником і який повинен відповідати за зобов`язання перед позивачем та бути відповідачем у справі.

Вказує, що неправомірним є висновок апеляційного суду про те, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення позивача про заміну боржника з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки такі докази банк надав, а закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Закон (стаття 521 ЦК України) регламентує лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, тобто самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення. Матеріали справи містять докази розміщення такої інформації на інтернет сторінці АТ КБ «ПриватБанк», а мовчазна згода кредитора свідчить про правомірність дій банку.

Доводи інших учасників справи

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали у Печерського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року задоволено. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриваБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000729058560. На виконання зазначеного договору банк відкрив позивачу рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено 6 100,00 дол. США, що підтверджується копією договору та квитанцією про внесення грошових коштів ( т. 1 а. с. 7, 8).

07 листопада 2013 року ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 3 000, 00 дол. США (т. 1 а. с. 8).

Відповідно до наданих позивачем виписок із банківського рахунку № НОМЕР_1 банком на вказаний вклад нараховувалися щомісячно проценти, які отримувалися позивачем до 24 лютого 2014 року (т. 1 а. с. 9, 10).

У березні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя банківський рахунок № НОМЕР_1 було заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено та станом на час блокування рахунку на ньому знаходилося 9 100,00 дол. США як сума вкладу та 55,84 дол. США нараховані за місяць проценти (т. 1 а. с. 10 зв.).

14 червня 2014 року ОСОБА_1 як вкладником та стороною договору банківського вкладу на адресу голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» Дубілету О. В. було направлено вимогу про припинення договору банківського вкладу та повернення всієї суми вкладу та нарахованих процентів (т. 1 а. с. 11). Вказана вимога отримана банком 20 червня 2014 року, однак не була виконана відповідачем.

Відповідач мотивував вказану відмову тим, що боргові зобов`язання ним були переведені на ТОВ «ФК «Фінілон» згідно з укладеним 17 листопада 2014 року договором переведення боргу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова апеляційного суду відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача депозитного вкладу у сумі 9 100,00 дол. США та відсотків у сумі 287,70 дол. США, в іншій частині не оскаржується, а тому в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Статтями 15 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі та ураховуючи те, що не повертаючи кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, дійшли правильних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу за договором, а також процентів за період із дня укладення договору вкладу і до його розірвання за заявою вкладника (позивача).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що банк не порушував прав позивача, оскільки у матеріалах справи є вимога ОСОБА_1 від 14 червня 2014 року про розірвання депозитного договору, укладеного між нею з АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджує виникнення у банку обов`язку з повернення грошових коштів вкладнику.

Відповідно до пункту 7 договору банківського вкладу сторони мають право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору.

Незважаючи на вимогу ОСОБА_1 про розірвання депозитного договору, банк не виконав її, не повернув їй суму вкладу та проценти, а тому таке право підлягає захисту судом.

Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу з позивачем, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Правила статті 520 ЦК України передбачають, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор може запропонувати здійснити заміну боржника. У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Ненадання згоди хоча б однією із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

У статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

За статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у цій справі.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20), від 24 травня 2022 року в справі № 759/12094/19 (провадження № 61-19044св21) від 30 вересня 2022 року у справі № 757/18882/20 (провадження № 61-992св22).

У постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) Верховний Суд зазначив, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не створив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу».

Доводи касаційної скарги про те, що від вкладника не надходило заперечень щодо переведення боргу банком на товариство, а тому за умовами та правилами банківських послуг вважається, що таке переведення здійснено зі згоди вкладника, Верховний Суд відхиляє, оскільки ці Умови та правила не підписані вкладником, а тому не можуть вважатися складовою умов договору банківського вкладу, з виконання якого і виник спір у справі, що переглядається.

Такі висновки відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Верховний Суд врахував, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», під час розгляду справи такі обставини позивач заперечувала, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу, з приводу якого виникли спірні правовідносини у справі, що переглядається, та належним відповідачем у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України, Верховних Суд поновлює виконання ухвалених у справі рішень судів попередніх інстанцій, що зупинено ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко