Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №761/17777/20
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №761/17777/20

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 761/17777/20

провадження № 61-19600св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Коломієць Г. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичний осіб, Публічне акціонерне товариство «Діамант Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

та представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича - Луцького Михайла Ігоровича на постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С., треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Публічне акціонерне товариство «Діамант Банк» (далі - ПАТ «Діамант Банк»), про стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що на депозитний рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С.

ПАТ «Діамант Банк» для ОСОБА_1 були внесені кошти у розмірі

2 399 187,54 грн.

У подальшому на звернення позивача кошти не були видані у зв`язку

із початком процедури ліквідації ПАТ «Діамант Банк».

На думку ОСОБА_1 , відповідач не вжив жодних дій для її повідомлення про надходження коштів, а у подальшому, для повернення їй коштів. Така бездіяльність відповідача порушує її права, а тому для захисту порушеного права позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С.

на її користь грошові кошти у розмірі 2 399 187,54 грн, прийняті на депозит приватного нотаріуса від ПАТ «Діамант Банк» у рахунок погашення заборгованості перед нею, що виникла у зв`язку із припиненням договору про участь у фонді фінансування будівництва від 22 квітня 2018 року

№ ФОТОН/D25.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня

2021 року у складі судді Притули Н. Г. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після початку процедури ліквідації банку, ураховуючи вимоги Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач не мав можливості вчинити будь-які дії з коштами, які розміщені на рахунку в банку, у якому розпочата процедура ліквідації. Приватний нотаріус діяв відповідно до процедури, визначеної Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій. Неправомірності зазначених дій нотаріуса або

невідповідність їх вимогам закону не встановлено. У зв`язку із чим відсутні підстави для покладення на нотаріуса цивільно-правової відповідальності

за неможливість отримати грошові кошти з депозитного рахунку нотаріуса через процедуру ліквідації банку, у якого цей депозитний рахунок було відкрито.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва

від 12 травня 2021 року скасовано, відмовлено у задоволенні позову,

з підстав, викладених у постанові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що виходячи зі змісту статті 537 ЦК України,

статті 85 Закону України «Про нотаріат», підпункту 1.1 пункту 1, підпунктів 2.1 та 2.2 пункту 2 глави 21 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус зобов`язаний був повідомити про надходження на його рахунок коштів позивача. Повідомлення надсилається адресату через кур`єрську службу або передається нарочно. Відмітка

в журналі реєстрації поштової кореспонденції не є належним доказом повідомлення позивача про надходження коштів.

Разом із цим суд апеляційної інстанції виходив із того, що нотаріус має спеціальний статус, його діяльність та відповідальність регулюється спеціальним законом, однак ні закон про банкрутство, ні спеціальний закон про нотаріат не встановлюють відповідальність нотаріуса за неможливість повернення коштів з депозитного рахунку, відкритого для цих цілей нотаріусом банківського рахунку, у зв`язку із тим, що відносно банку, де відкрито цей рахунок, відкрита та триває ліквідаційна процедура

у передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку.

На думку суду апеляційної інстанції, між приватним нотаріусом та позивачем у справі відсутні будь-які зобов`язальні відносини, які регулюються нормами ЦК України, оскільки між сторонами (контрагентами за договором

та приватним нотаріусом, який прийняв на депозит грошові кошти

з призначенням виконання цього договору) відсутні договірні відносини,

а здійснення та облік депозитних операцій, вчинених нотаріусом при прийнятті коштів у депозит, регулюються спеціальним законодавством.

Судом першої інстанції не досліджувались обставини, зокрема на рахунок

з яким статусом було внесено депозитні кошти, ураховуючи те, що кошти знаходились у приватного нотаріуса. Представник нотаріуса у суді апеляційної інстанції, надаючи пояснення по суті справи, не зміг пояснити

з яким статусом були внесені на рахунок депозитні кошти. При цьому бездіяльність приватного нотаріуса позивач не оскаржував, а звернувся

з позовом про стягнення коштів, прийнятих у депозит відповідно

до статті 610 ЦК України, що не є належним способом захисту в порядку статей 15 та 16 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалене

з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог помилково виходив

із того, що на дії нотаріуса (прийняття від боржника на депозит грошової суми) не поширюються норми ЦК України.

Заявник зазначає, що підставою для звернення до суду із цим позовом стало те, що внаслідок недотримання приписів статті 537 ЦК України,

статті 85 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 1.1 пункту 1,

підпунктів 2.1 та 2.2 пункту 2 глави 21 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, а саме не повідомлення позивача про надходження на депозитний рахунок нотаріуса належних

їй грошових коштів та не вчинення дій, спрямованих на збереження таких коштів, позивач зазнала матеріальної шкоди у розмірі 2 399 187,54 грн, оскільки ці кошти опинилися на спеціальному рахунку нотаріуса, який відкрито у банку, відносно якого розпочата процедура ліквідації. Тобто, відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає, що фактично

на відповідача було покладено обов`язок щодо збереження належних позивачу коштів та їх повернення їй як власнику. Проте, внаслідок недбалості приватного нотаріуса та недодержання ним вимог закону (не повідомлення позивача про надходження вказаних коштів на депозитний рахунок нотаріуса та після початку процедури ліквідації банку, в якому вони зберігалися,

не вчинення жодних дій щодо повернення їх позивачу або надання

їм особливого статусу), вказані кошти не були збережені і не повернуті позивачу як повноправному власнику.

Разом із цим, на думку представникаОСОБА_1 - ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції вважаючи, що позивач бездіяльність приватного нотаріуса не оскаржує, а звертається з позовом про стягнення коштів, прийнятих у депозит відповідно до статті 610 ЦК України, що не є належним способом захисту в порядку статей 15 та 16 ЦК України, порушуючи принцип jura novit curia, відмовив у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. - Луцький М. І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі

№ 904/10429/14, від 16 липня 2019 року у справі № 911/1897/18, від 07 лютого 2018 року у справі № 5023/1305/12, від 31 травня 2018 року у справі

№ 805/5005/15-а та від 28 листопада 2019 року у справі № 5023/2142/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 537 ЦК України,

статті 85 Закону України «Про нотаріат», а також підпункту 1.1 пункту 1, підпунктів 2.1 та 2.2 пункту 2 глави 21 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки Верховний Суд

у постановах від 07 лютого 2018 року у справі № 5023/1305/12, від 29 травня 2018 року у справі № 904/10429/14, від 31 травня 2018 року у справі

№ 805/5005/15-а та від 16 липня 2019 року у справі № 911/1897/18 дійшов висновку, що журнал вихідної кореспонденції слід вважати належним доказом направлення особі поштового відправлення. А особа може обрати будь-який спосіб направлення повідомлення, якщо спеціального способу повідомлення не передбачено договором або законом.

Разом із цим, на думку представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. - Луцького М. І., суд апеляційної інстанції незаконно вийшов за межі підстав позову та вдався досліджувати природу та статус банківського рахунку нотаріуса, на якому розміщені депозитні кошти. Нотаріус не міг би здійснити жодних дій, спрямованих для видачі коштів позивачу через введення тимчасової адміністрації у банку, в якому відкрито рахунок нотаріуса. Законодавством не передбачено відповідальність нотаріуса через відкриття рахунку в банку, відносно якого відкрита та триває ліквідаційна процедура у передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядку. Суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 5023/2142/11.

Під час ліквідації банку задоволення вимог кредиторів банку окремо від ліквідаційної процедури не допускається. Виплата сум належній особі здійснюється з урахуванням процедури порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність». Тому, на думку представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. - Луцького М. І. , з`ясування статусу банківського рахунку приватного нотаріуса не може мати впливу

на визначення його відповідальності. Крім того, позивач не посилався

на ці обставини у своєму позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року поновлено приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Войтовському В. С. строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 18 жовтня 2021 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. - Луцького М. І. та витребувано матеріали цивільної справи із Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 .

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. - Луцького М. І., у якому зазначено, що вказана касаційна скарга

є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до квитанції від 22 листопада 2016 року № 13 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С. прийняв

у депозит грошові кошти від ПАТ «Діамант Банк» у розмірі 2 399 187,54 грн

у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , що виникла у зв`язку із припиненням договору про участь у фонді фінансування будівництва

від 22 квітня 2008 року № ФОТОН/D25.

Грошові кошти було перераховано на рахунок, який відкритий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В. С.

у ПАТ «Діамант Банк».

Листом від 09 грудня 2016 року № 1424/1/02-23 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С. повідомив ОСОБА_1 про надходження коштів на депозит, а також про її право

на отримання зазначених коштів.

Вказаний лист зареєстрований у журналі реєстрації вихідних документів

та направлений простою кореспонденцією.

Листом від 11 квітня 2018 року № 35/18 товариство з обмеженою відповідальністю «Київський завод світлочутливих матеріалів» «Фотон» повідомило ОСОБА_1 про повернення їй коштів у зв`язку із припиненням дії договору про участь у фонді фінансування будівництва від 22 квітня

2008 року № ФОТОН/D25 шляхом внесення їх на депозитний рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С.

Згідно інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі рішення Правління Національного банку України

від 24 квітня 2017 року № 264-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «Діамант Банк»

до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення

від 24 квітня 2017 року № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамант Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Зазначеним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Діамант Банк»

з ринку шляхом запровадженням у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17 год 00 хв 24 квітня 2017 року до 23 травня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Діамант Банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Старцевій Т. В. строком на один місяць з 17 год 00 хв 24 квітня 2017 року

до 23 травня 2017 року включно.

В подальшому, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23 травня 2017 року № 2075, відповідно до якого продовжено строк тимчасової адміністрації ПАТ «Діамант Банк» з 24 травня 2017 року до 23 червня 2017 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22 червня 2017 року № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію

ПАТ «Діамант Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2017 року № 2663, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамант Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Діамант Банк» з 24 червня 2017 року до 23 червня 2019 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Діамант Банк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних із реалізацією активів банку

у порядку, визначеному Законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Тімоніну О. О. строком на два роки з 24 червня 2017 року до 23 червня 2019 року включно.

На час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій процедура ліквідації ПАТ «Діамант Банк» не завершена.

У 2017 році приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С. звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

та Національного банку України щодо надання роз`яснень стосовно прийнятих нотаріусом грошових коштів у депозит.

Листом від 07 лютого 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С. повідомляв ОСОБА_1 про можливість вирішення питання про повернення коштів на підставі положень статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року

у справі № 758/11228/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_1

до ПАТ «Діамант Банк» та Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» про стягнення суми, а саме стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» на її користь грошові кошти

у розмірі 1 935 191, 99 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» на користь держави судовий збір

у розмірі 6 090, 00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 23 травня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» Лепень О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Діамант Банк» та Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» про стягнення суми.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 23 травня 2016 року скасовано, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2016 року скасовано у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» про стягнення суми, і справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 25 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 935 191, 99 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, апеляційну скаргу

Лепень О. В., яка на підставі довіреності діє в інтересах Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон», задоволено. Рішення Подільського районного суду міста Києва

від 25 травня 2017 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Діамант Банк» та Приватного акціонерного товариства «Київський завод світлочутливих матеріалів «Фотон» про стягнення суми відмовлено.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того,

що судовим рішенням визнані неправомірними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 527 528 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше

не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання

чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою

на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання

чи звичаїв ділового обороту (частина друга статті 532 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи

від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Згідно зі статтями 3, 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус -

це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус зобов`язаний здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про нотаріат» шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується в повному розмірі. Нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного

із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

Статтями 85, 86 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус

у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника

в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. Повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит (дебітору), допускається лише за письмовою згодою на те особи, на користь якої було зроблено внесок (кредитора), або за рішенням суду.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків

з ринку та ліквідації банків.

Частиною п`ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації

не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема, щодо майнових зобов`язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що під час ліквідації банку задоволення вимог кредиторів банку, зокрема і приватного нотаріуса, окремо від ліквідаційної процедури не допускається.

Кошти, зараховані у депозит нотаріуса, не є вкладом нотаріуса. Нотаріус відносно цих коштів не є вкладником банку у зв`язку із зарахуванням таких коштів у депозит нотаріуса, оскільки ці кошти належать до передачі певному кредитору, яким нотаріус не є.

Стаття 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає наслідки початку процедури ліквідації банку. Зокрема, з дня початку процедури ліквідації банку: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Разом із цим черговість та порядок задоволення вимог до банку визначено статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками

до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом,

у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов`язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині,

що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб-підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які

не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які

не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог

за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, вважала, що відповідач після початку процедури ліквідації банку мав звернутися із заявою про переведення його рахунку в інший банк, виплату позивачу або включення

її у відповідну чергу кредиторів, як це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши, що під час перебування на депозитному рахунку грошових коштів у розмірі 2 399 187,54 грн, які були переведені ПАТ «Діамант Банк» у рахунок погашення заборгованості перед ОСОБА_1 , що виникла у зв`язку із припиненням договору про участь у фонді фінансування будівництва від 22 квітня 2008 року № ФОТОН/D25, була розпочата процедури ліквідації ПАТ «Діамант Банк», дійшов правильного висновку про те, що після початку процедури ліквідації банку відповідач

не мав можливості вчинити будь-які дії з коштами, які розміщені на рахунку в банку, в якому розпочата процедура ліквідації.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач

не позбавлена можливості звернутися із заявою про включення її вимог

до реєстру кредиторів та отримати відшкодування в порядку, передбаченому Законом України» Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши відсутність належних та допустимих доказів неправомірності дій нотаріуса або невідповідності їх вимогам закону, дійшов правильного висновку про те, що відповідач діяв відповідно до процедури, встановленої Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним

і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича - Луцького Михайла Ігоровичазадовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року скасувати.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 травня

2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського Валентина Сергійовича 21 020,00 (двадцять одна тисяча двадцять) грн судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Г. В. Коломієць

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович