Історія справи

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 515/1315/18

провадження № 61-13300св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,

відповідачі: Татарбунарська міська рада Одеської області, виконавчий комітет Татарбунарської міської ради Одеської області,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області та просили:

визнати незаконним та нечинним рішення Татарбунарської міської ради № 822 від 25 жовтня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним та нечинним рішення виконкому Татарбунарської міської ради Одеської області № 521 від 18 грудня 1997 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,16 га за вказаною адресою;

визнати незаконним узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га, що передавалась у власність ОСОБА_4 , для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним посвідчення Татарбунарською міською радою Одеської області акту прийому-передачі межових знаків від 06 вересня 2010 року при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначали, що вони є співвласницями будинку АДРЕСА_1 , який споруджений на земельній ділянці площею 0,15 га і яку було передано в користування ОСОБА_6 (батьку та чоловіку позивачів) на підставі рішення виконкому Татарбунарської районної ради № 281 від 28 липня 1972 року. Поруч, на АДРЕСА_1 , проживав ОСОБА_4 , якому було надано в користування земельну ділянку площею 0,15 га.

На підставі рішень Татарбунарської міської ради Одеської області № 521 від 18 грудня 1997 року та № 822 від 25 жовтня 2010 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,16 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходилась у їх користуванні, без її вилучення у встановленому законом порядку, що є підставою для визнання зазначених рішень міської ради нечинними. Крім того, узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га, що передавалась у власність ОСОБА_4 , є неправомірним. Акт прийому-передачі межових знаків (визначення меж земельної ділянки) при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 вони як землекористувачі суміжної земельної ділянки не підписували, не залучались до визначення її меж. За таких обставин узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га та шириною 23,10 м, що передавалась у власність ОСОБА_4 , є протиправним.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з пропуску позивачами позовної давності.

Оскаржувані рішення були прийняті у період з 1997 року по 2010 рік, про їх існування позивачам стало відомо 23 грудня 2014 року. Позов пред`явлено до суду 16 серпня 2018 року, тобто більше, ніж через чотири роки після того, як позивачам стало відомо про наявність оскаржуваних рішень.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 травня 2019 року змінено в частині мотивування, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем

Позивачі довели, що відповідачами при виділенні ОСОБА_4 земельної ділянки у користування, а в подальшому у власність було порушено їх права як суміжних землекористувачів, отже позов є обґрунтованим.

Разом з тим, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачами позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Помилковими є висновки судів про пропуск позовної давності, оскільки з моменту звернення до суду у 2014 році з адміністративним позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання рішень щодо передачі земельної ділянки у власність нечинними переривалася позовна давність для звернення до суду з цим позовом. Перебіг позовної давності у зв`язку з цим розпочався 20 червня 2018 року (з моменту набрання законної сили ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року про закриття провадження по адміністративній справі № 515/1103/14-а).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Татарбунарського районного суду Одеської області.

05 жовтня 2021 року матеріали справи № 515/1315/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 515/1315/18, залучено правонаступника позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_3 до участі у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , належить на праві власності по частині будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Татарбунарської районної ради депутатів трудящих від 28 липня 1972 року № 281 ОСОБА_6 (батьку та чоловіку позивачів) на підставі рішення правління колгоспу ім. Татарбунарського повстання виділено земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку за рахунок земель колгоспу.

У серпні 1972 року зазначену земельну ділянку було відведено та передано забудовнику ОСОБА_6 в користування, що підтверджується копією акту про відведення.

Рішенням виконкому Татарбунарської районної ради депутатів трудящих від 29 березня 1974 року № 122 на підставі рішення правління колгоспу ім. Татарбунарського повстання третій особі ОСОБА_4 передано під індивідуальну забудову земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

10 грудня 1980 року складено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння на АДРЕСА_1 (забудовник ОСОБА_4 ) і рішенням Татарбунарської міської ради № 223 від 23 грудня 1980 року затверджено вказаний акт.

Рішенням виконкому Татарбунарської міської ради від 18 грудня 1997 року № 521 ОСОБА_6 та ОСОБА_2 передано у приватну власність земельні ділянки по 0, 06 га кожному для обслуговування житлового будинку, господарських споруд та ведення підсобного господарства на АДРЕСА_1 , де розташований належний позивачам житловий будинок.

Також цим рішенням виконкому Татарбунарської міської ради від 18 грудня 1997 року третій особі ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,16 га, у тому числі: площею 0,10 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель; площею 0,06 га - для ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення Татарбунарської міської ради № 822 від 25 жовтня 2010 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5125010100:02:003:0118, розташованої на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_4 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що вимоги позивачів є обґрунтованими, відповідачами при виділенні спірної земельної ділянки спочатку у користування, а в подальшому у власність ОСОБА_4 було порушено права позивачів як суміжних землекористувачів, однак вони звернулися до суду з пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , зазначали, що їх права були порушені внаслідок прийняття виконкомом Татарбунарської міської ради Одеської області рішення № 521 від 18 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки площею 0,16 га на АДРЕСА_1 , а також прийняття Татарбунарською міською радою рішення № 822 від 25 жовтня 2010 року про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,10 га за вказаною адресою, оскільки останньому, в тому числі, було передано у власність частину земельної ділянки, яка знаходилась у їх користуванні.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей 102 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка, що перебувала у користуванні позивачів, та земельна ділянка, передана у власність третій особі ОСОБА_4 .

У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Позивачі з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не зверталися.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що при передачі ОСОБА_4 у власність земельних ділянок на підставі рішення виконкому Татарбунарської міської ради № 521 від 18 грудня 1997 року та рішення Татарбунарської міської ради № 822 від 25 жовтня 2010 року, йому, в тому числі, було передано частину земельної ділянки, яка знаходилась у їх користуванні.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився з мотивами такої відмови, постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов