Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №463/3533/18
Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №463/3533/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 463/3533/18

провадження № 61-340св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Маслей Ірина Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 31 травня 2022 року у складі судді Стрепка Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року в складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Маслей І. Г. (далі - приватний нотаріус Маслей І. Г.) про визнання заповіту недійсним на підставі статей 215 1257 Цивільного кодексу України.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу належить на праві власності 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Зазначав, що 1/3 частки вказаної квартири належить ОСОБА_3 , яку він успадкував після смерті ОСОБА_4 . Інша 1/3 частки квартири належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вказував, що звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини як спадкоємець другої черги, дізнався, що 16 грудня 2017 року його сестра ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Маслей І. Г., згідно з яким усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважав, що заповіт складено з порушенням волевиявлення заповідача, оскільки за станом свого здоров`я ОСОБА_5 не могла самостійно підписати вказаний заповіт.

Зазначав також, що ОСОБА_5 тривалий час хворіла, відмовлялась від лікування, що свідчить про те, що вона не усвідомлювала значення своїх дій. За нею здійснював догляд її чоловік, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого її доглядав ОСОБА_6 .

Вказував, що згідно з випискою з медичної картки амбулаторного хворого від 14 червня 2018 року ОСОБА_5 хворіла в період 2016-2017 років.

Позивач зазначав, що на час складення заповіту ОСОБА_5 не могла писати правою рукою, а лівою рукою - не вміла, тому не могла особисто підписати заповіт.

Щодо факту підробки підпису ОСОБА_5 на заповіті та її паспорті подано заяву в поліцію та відкрито кримінальне провадження № 12018140040001145.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт, складений ОСОБА_5 від 16 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Маслей І. Г., недійсним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 27 червня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що належала померлій ОСОБА_5 .

Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 31 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано накладений ухвалою суду від 27 червня 2018 року арешт на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_5 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дослідженими в судовому засіданні доказами та показаннями свідків позивачем не доведено наявності причинно?наслідкового зв`язку між хворобою спадкодавця ОСОБА_5 і неможливістю нею усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення спірного заповіту.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його до апеляційного суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду міста Львова від 31 травня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, які б підтверджували порушення прав позивача, як спадкоємця за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Личаківського районного суду міста Львова від 31 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14 (провадження № 14-84цс18) та постанові Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано дійшли висновку щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами факту родинних відносин із заповідачем.

ОСОБА_1 зазначає, що суди не оцінювали заповіт на предмет нікчемності.

Також заявник вказує, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема матеріалами справи підтверджено відсутність волі спадкодавця на складення заповіту, оскільки остання не могла власноручно його підписати. Щодо факту підробки підпису ОСОБА_5 на заповіті та її паспорті подано заяву в поліцію та відкрито кримінальне провадження № 12018140040001145.

Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги наявність цього кримінального провадження, залишили без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення його розгляду, допустивши порушення норм процесуального права.

Також посилається на те, що суди не встановили фактичних обставин справи через відсутність документів спадкової справи, не перевірили наявності заяв про прийняття спадщини, заяв про видачу свідоцтва про право на спадщину тощо. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 06 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу з Личаківського районного суду міста Львова.

У березні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що згідно з дублікатом свідоцтва про право власності № Л14473 від 28 травня 2001 року квартира АДРЕСА_1 набута у власність шляхом приватизації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (а. с. 29 т.1).

16 грудня 2017 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все, що буде належати їй на день смерті і на що матиме право на день смерті, заповіла ОСОБА_2 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 03 січня 2018 року (а. с. 22 т. 1).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті № 1188/17 від 02 січня 2018 року ОСОБА_5 тяжко хворіла (а. с. 23 - 24 т. 1).

Захворювання ОСОБА_5 підтверджуються медичною картою амбулаторного хворого, виписками з медичної карти амбулаторно хворого № 507 від 24 лютого 2017 року, № 265 від 14 червня 2018 року, а також показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 .

Відповідно до відповіді Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр» від 12 квітня 2019 року № 257 ОСОБА_5 не зверталась за медичною допомогою, на лікуванні не перебувала, дані про неї в канцер-реєстрі відсутні (а. с. 149 т. 1).

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 27 червня 2018 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_5 .

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2019 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: Яким був характер та ступінь психічного здоров`я ОСОБА_5 станом на 16 грудня 2017 року? Чи могла (в якій мірі) ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту 16 грудня 2017 року?

19 вересня 2019 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» надіслав ОСОБА_1 рахунок № 28 з реквізитами на оплату за проведення вказаної експертизи.

ОСОБА_1 звертався до суду з клопотанням про звільнення його від сплати за проведення цієї експертизи у зв`язку з скрутним матеріальним становищем, оскільки інших доходів крім пенсії по інвалідності він не отримує, та просив покласти зазначені витрати на державу.

Личаківський районний суд міста Львова листом від 04 грудня 2019 року повідомив заявника, що посмертна судово-психіатрична експертиза призначена судом за клопотанням ОСОБА_1 , обов`язок зі сплати витрати на її проведення покладено на заявника, чинним законодавством не передбачено можливості оплати проведення експертизи за рахунок держави в такій категорії справ, тому згадане клопотання не може бути задоволено.

16 грудня 2019 року на адресу суду надійшов лист завідуючого відділенням судово-психіатричної експертизи Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Гуцала В. Й., у якому вказано, що у зв`язку з несплатою за проведення заявленої експертизи матеріали справи будуть повернуті без виконання.

17 грудня 2019 року матеріали справи повернено до суду без виконання експертизи.

Також у жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив суд поставити питання: Хто виконав рукописний запис та підпис в заповіті, посвідченому приватним нотаріусом Маслей І. Г. 16 грудня 2017 року? Чи виконані запис та підпис в заповіті особисто ОСОБА_5 чи запис від її імені підроблено? Чи відповідає запис і підпис документа даті, в яку він був підписаний (16 грудня 2017 року)?

У підготовчому судовому засіданні 22 лютого 2019 року позивач заявив відмову від клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставою своїх порушених прав зазначав те, що заповіт від 16 грудня 2017 року складений ОСОБА_5 всупереч вільному волевиявленню заповідача та підписаний іншою особою.

Посилаючись на частини першу - четверту статті 1257 ЦК України, позивач вказував, що у разі визнання судом недійсним заповіту від 16 грудня 2017 року, будуть відновлені його спадкові права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити вимогам цього кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. А згідно з частиною третьою цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 1233 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251?1252 цього Кодексу.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (недійсність якого встановлена Законом). За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що дослідженими в судовому засіданні доказами, показаннями свідків не доведено, що ОСОБА_5 не здатна була усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними під час укладення оскаржуваного заповіту. Позивач не довів, що він є спадкоємцем другої черги у відповідності до положень статті 1262 ЦК України, та відповідно є особою, майнові права якої цим заповітом порушені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як на підставу недійсності заповіту, позивач посилався на частину першу та другу статті 1257 ЦК України, зокрема вказував, що оспорюваний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому є нікчемним. Також вказував, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 під час укладення оспорюваного заповіту не було вільним і не відповідало її волі, тому підлягає визнанню недійсним. Зазначав, що ОСОБА_5 не могла власноручно підписати заповіт, оскільки права рука, у зв`язку з захворюванням, не функціонувала, а лівою рукою спадкодавець писати взагалі не вміла.

Посилався також на частину четверту статті 1257 ЦК України, відповідно до якої, у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах, що у разі визнання заповіту від 16 грудня 2017 року недійсним ОСОБА_1 буде мати право на спадкування за законом.

Статтею 1248 ЦК України визначено порядок посвідчення заповіту нотаріусом. Так, визначено, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Як встановлено судами, заповітом від 16 грудня 2017 року ОСОБА_5 все своє майно, зокрема, 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 .

Відповідно тексту заповіту від 16 грудня 2017 року, у зв`язку з гострим запальним процесом у правій руці цей заповіт складений приватним нотаріусом Маслей І. Г. на особисте прохання заповідача і підписаний ОСОБА_5 лівою рукою особисто, в себе вдома за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Також зазначено, що заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_5 . Приватним нотаріусом Маслей І. Г. особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено.

Як встановлено судами, ОСОБА_5 хворіла, відповідно до довідки про причину смерті № 1188/17 від 02 січня 2019 року причиною смерті останньої було онкологічне захворювання.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 13 серпня 2019 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: Яким був характер та ступінь психічного здоров`я ОСОБА_5 станом на 16 грудня 2017 року? Чи могла (в якій мірі) ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту 16 грудня 2017 року?

17 грудня 2019 року Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» повернув матеріали справи до суду без виконання експертизи у зв`язку з несплатою за проведення цієї експертизи.

Отже, встановивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавець ОСОБА_5 на час укладення заповіту від 16 грудня 2017 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Позивач, звертаючись з позовом до суду вказував, що ОСОБА_5 була його рідною сестрою. Вказував, що звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець другої черги та дізнався, що 16 грудня 2017 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Маслей І. Г., згідно з яким усе належне їй майно вона заповіла ОСОБА_2 .

Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач як заінтересована особа, яка вважає, що оспорюваним заповітом порушуються його майнові права, не надав доказів на підтвердження свого споріднення зі спадкодавцем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, зокрема, наданими в судовому засіданні поясненнями приватного нотаріуса Маслей І. Г., показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , відомостями амбулаторної картки ОСОБА_5 , які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, з урахуванням відмови позивача від призначення почеркознавчої експертизи та несплати за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи, у сукупності з іншими обставинами справ, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14 (провадження № 14-84цс18) та постанові Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722 св 21), підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Верховний Суд не бере до уваги висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц за позовом про визнання договору підряду укладеним, розірвання договору і відшкодування збитків, оскільки правовідносини цієї справи стосуються застосування положень статей 837 843 ЦК України щодо предмета та умов договору підряду, проте у справі, яка переглядається предметом позову є визнання заповіту недійсним на підставі положень статей 1248 1257 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 розглядався спір про встановлення факту належності на праві приватної власності земельних ділянок та визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові, оскільки, встановивши, що ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі, є спадкоємцем ОСОБА_3, а, отже, суд першої інстанції вирішив питання про її майнові права та не залучив до участі у справі.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, предметом спору є визнання недійсним заповіту на підставі частин першої та другої статті 1257 ЦК України, тому висновки, викладені Верховним Судом у справі № 577/2233/20 є нерелевантними, оскільки правовідносини цієї справи стосуються застосування положень ЦК України щодо спадкування за правом представлення.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не витребували в приватного нотаріуса матеріали спадкової справи після померлої ОСОБА_5 не заслуговують на увагу, оскільки копія оспорюваного заповіту від 16 грудня 2017 року міститься в матеріалах справи, а необхідність у витребуванні оригіналу цього заповіту для проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення виконавця рукописного запису та підпису в цьому заповіті відпала у зв`язку з відмовою позивача від проведення такої експертизи.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не зупинили провадження у справі до закінчення розгляду кримінального провадження щодо факту підробки паспорта ОСОБА_5 з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Пов`язаність справ полягає в тому, що рішенням суду в іншій справі встановлюються обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі. Обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи, тобто зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішенні питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд.

Отже, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у разі, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції 28 вересня 2021 року суд виніс на обговорення сторін, зокрема, клопотання позивача від 28 вересня 2021 року про зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду кримінального провадження щодо факту підробки паспорта ОСОБА_5 .

Місцевий суд, надавши належну оцінку вказаному клопотанню, встановивши, що питання, які вирішуються у наведеному кримінальному провадженні, не стосуються підстав заявлених позовних вимог та предмета спору, обґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Слід зазначити, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм цивільного процесуального законодавства України, переоцінки доказів, незгоди з висновками судів попередніх інстанцій і не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 31 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк